Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
psikhologiya(3).doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
924.16 Кб
Скачать

12.Види нервових процесів та сигнальної системи у функціонуванні психіки.

Вища нервова діяльність людини базується на двох сигнальних системах.

Перша сигнальна система — це діяльність великих півкуль головного мозку, за допомогою якої формуються і здійснюються умовні рефлекси на реальні матеріальні подразники.

Друга сигнальна система — це діяльність великих півкуль мозку людини, яка забезпечує формування й здійснення умовних рефлексів на словесні сигнали.

Анатомічною основою першої сигнальної системи є аналізатори, які нервовими шляхами пов’язані з органами чуттів.

Аналізатор — сукупність нервових клітин, які сприймають і переробляють інформацію із зовнішнього та внутрішнього середовища організму.

Аналізатор складається з трьох відділів; периферійного, провідникового і центрального. Периферійний відділ утворюють рецептори, функцією яких є сприймання подразнень, первинний їх аналіз і перетворення на процес збудження. Провідникова ланка представлена аферентними нервами, які передають збудження. Центральним відділом є клітини кори головного мозку, де відбувається вищий аналіз збуджень і виникають відчуття. Подразниками, які безпосередньо сприймаються органами чуттів, є реальні предмети, явища і зв’язки між ними.

Водночас друга сигнальна система має істотні відмінності. У другій сигнальній діяльності реалізується принцип моделювання дійсності за допомогою мови, а умовні рефлекси можуть формуватися без підкріплення безумовним сигналом, що є основою засвоєння знань. Фізіологічними засобами моделюються в мозку предмети і явища навколишнього середовища, дії та їх результат, встановлюються зв’язки і відносини між ними у вигляді понять, суджень, закономірностей, формул тощо. За допомогою цих моделей, тобто сигналів другого ступеня, людина має безмежні можливості для пізнання, творчої діяльності і прогнозування.

Збудження — це біологічний процес, який складається з нервових імпульсів і приводить в дію той чи інший орган або елемент. Процес збудження виникає в усіх органах, які складаються з нервової і м’язової тканини, та в залозах. Специфічною ознакою збудження м’яза є його скорочення. У нервових клітинах під час збудження генеруються нервові імпульси, залозові клітини виділяють секрет.

Гальмування — складний біологічний процес, який послаблює або припиняє діяльність того чи іншого органа, знижує рівень активності фізіологічних систем. На відміну від збудження, гальмування відбувається переважно всередині клітин і не поширюється по нервових провідниках до інших органів.

Іррадіація — це поширення нервового процесу з місця, де він виник, на навколишні нервові центри.

Індукція — це наведення протилежного процесу на навколишні нервові центри за умови концентрації збудження чи гальмування на місці свого виникнення.

13.Свідомість людини як вищий рівень розвитку психіки.

Свідомість – вища форма узагальненого віддзеркалення навколишнього світу. Первинною формою психічного віддзеркалення і регуляції поведінки є інстинкти – комплекс природжених реакцій організму. Діяльність свідомості полягає у формуванні цілей дій, уявній побудові дій, передбаченні результатів дій. Особливістю свідомості людини є самосвідомість – цілісне віддзеркалення людиною своєї власної особи, психічна модель свого Я. Змістом самосвідомості є усвідомлення людиною своїх фізичних, психічних властивостей, своїх дій, відчуттів і прагнень.

Форма існування самосвідомості подвійна: у свідомості самосвідомість існує як сума психічних станів; одночасна самосвідомість володіє стійкістю і цілісністю. При аналізі структури самосвідомості використовуються два поняття: «поточне Я» і «особове Я». Поточне Я позначає фази усвідомлення себе в «поточному сьогоденні», тобто безпосередні процеси діяльності самосвідомості. Особове Я – уживається для синтезу «поточних Я».

«Зовнішнє» і «внутрішнє Я» взаємообумовлені і внутрішньо взаємозв'язані, але вони не тотожні, оскільки: «зовнішнє Я» – емпіричний спостережуваний індивід, а «внутрішнє Я» завжди залишається чисто психологічним феноменом. За допомогою «внутрішнього Я» здійснюється ізоляція і актуалізація процесів наший психіки, завдяки чому ми виявляємося здатними не тільки знати про себе, аналізувати себе як ціле, але і можемо усвідомлювати себе таким, що усвідомлює.

Найбільш відома в сучасній науці модель структури самосвідомості запропонована К.Г. Юнгом і заснована на зіставленні усвідомлюваних і неусвідомлюваних елементів психіки.

К. Юнг виділяв два рівні в структурі самосвідомості:

  • Перший рівень – «самозвеличання», що персоніфікує свідомі і несвідомі процеси; величина, що відноситься до свідомого «Я» як ціле до частини; тотальна особа, яка і є ми.

  • Другий рівень – форма прояву «самозвеличання» на поверхні свідомості, свідоме «Я». Кожен здатний усвідомити будь-яке уявлення як свого: «Я відчуваю, що я втомився».

Самоідентифікація дозволяє знайти стійке уявлення про себе. Ми ідентифікуємо себе: з батьками, однолітками («Я – молода людина, студент»), з одноплемінниками («Я – російський, єврей»), з реальними або вигаданими особами («Я – Обломов»), з тваринами і тому подібне Ідентифікація робить людину здібною до соціалізації, готовою прийняти соціальні норми як свої внутрішні установки. «Я» володіє здатністю рефлективності, яке включає – самоспостереження, самоосмысление, самоаналіз, саморефлексию. Ця здатність рефлексії «я» може відноситися не тільки до одиничних моментів (втома), але і до всієї людини («Я знаю себе»).

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]