51. Сім’я як вид малої групи, її функції, типи

Сім'я́ — соціальна група, яка складається з чоловіка та жінки, які зазвичай перебувають у шлюбі, їхніх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв'язками з подружжям, кровних родичів, і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей.

Типи сім'ї

• нуклеарна (від лат. nucleus ядро) —це сімейна група, що характеризується незалежністю (відокремлена від близьких та сусідів), нечисельністю (батьки та 1 чи 2 дітей) та динамічністю (може швидко змінювати місце проживання, професію, соціальний статус);

• розширена (або складна) сім'я — сімейна група, що складається більше як з двох поколінь родичів, які проживають в одному будинку (квартирі) або дуже близько один від одного;

• повна сім'я, в якій є обидва члени подружжя;

• неповна сім'я, в якій тільки один із батьків (чоловік або жінка) виховує дітей;

• реконструйована сім'я, де один з батьків помер, другий взяв новий шлюб або вони розлучилися;

• сім'я, з якої індивид походить;

• сім'я, яку індивид збудував;

• патріархальна сім'я (керівна роль чоловіка, діти і дружина носять прізвище батька);

• матріархальна сім'я (керівна роль жінки).

Функції сім’ї

а) репродуктивна - у будь-якій сім'ї найважливішою є проблема дітонародження.

б) господарсько-економічна - включає харчування сім'ї, придбання і утримання домашнього майна, одягу, взуття, благоустрій житла, створення домашнього затишку, організацію життя і побуту родини, формування і витрачання домашнього бюджету;

в) регенеративна - (лат. regeneratio - відродження, відновлення). Чи означає успадкування статусу, прізвища, майна, соціального становища

г) освітньо-виховна - (соціалізація). Полягає в задоволенні потреб у батьківстві та материнстві, контактах з дітьми, їх вихованні, самореалізації в дітях,

д) сфера первісного соціального контролю - моральна регламентація поведінки членів сім'ї в різних сферах життєдіяльності, а також регламентація відповідальності і зобов'язань у відношенні між подружжям, батьками і дітьми, представниками старшого і середнього покоління;

е) рекреативная - (лат. recreatio - відновлення). Пов'язана з відпочинком, організацією дозвілля, турботою про здоров'я і благополуччя членів сім'ї.

ж) духовного спілкування - розвитку особистостей членів сім'ї, духовневзаємозбагачення;

з) соціально-статусна - надання певного соціального статусу членам сім'ї, відтворення соціальної структури;

і) психотерапевтична - дозволяє членам сім'ї задовольняти потреби в симпатії, повазі, визнанні, емоційній підтримці, психологічному захисті.

51. Спілкування в структурі суспільних відносин та міжособистісних стосунків

Спілкування – це міжособистісна та міжгрупова взаємодія, основу якої становить пізнання один одного і обмін певними результатами психічної діяльності (інформацією, думками, почуттями, оцінками тощо). Іншими словами, спілкування – це взаємодія двох або більше людей, спрямована на узгодження та об’єднання зусиль з метою налагодження взаємин і досягнення загального результату.

Без спілкування неможливе існування людського суспільства. Особливо це відчувають ті, хто тривалий час живе один. Відомо, що найтяжчим покаранням у стародавній Греції був остракізм, тобто заборона спілкуватися із засудженими.

Люди, як правило, починають спілкуватись з якогось приводу. При цьому їхні дії спрямовані на предмет спілкування, який визначає його сутність, дає змогу визначити спрямованість спілкування. Існує, наприклад спілкування інтимне, професійне, ділове та ін.

Перш за все спілкування – самостійна і специфічна форма активності особистості. Його Мета – взаємини з іншими людьми, досягнення певного взаєморозуміння, вирішення життєвих, соціальних, ділових та ін. питань. Сфера, способи і динаміка спілкування визначаються соціальними функціями його учасників, їх становищем у системі суспільних або виробничих відносин. Вони регулюються характером взаємин, виробництва, обміном і потребами, писаними і неписаними правилами у суспільному житті, моральними і правовими нормами, соціальними інститутами і службами. В індивідуальному плані вони обумовлюються:

- рівнем свідомості особистості;

- психічним типом та характером психологічного розвитку індивіда;

- засвоєним особистістю культурним рівнем спілкування.

У спілкуванні здійснюється своєрідна «презентація» внутрішнього світу особистості, саме тому спілкування, виступаючи своєрідною формою взаємодії однієї людини з іншою або з групою осіб, виявляє певні людські якості, розкриває, чого варта та чи інша людина.

Спілкування – одна із сторін способу життя людини, не менш суттєва, ніж діяльність. А спосіб життя – це не тільки те, що і як робить людина, але і з ким, і як вона спілкується.

У спілкуванні розкривається суб’єктивний світ однієї людини для іншої. Потреба у спілкуванні є однією з основних базових потреб людини.