Максимізація прибутку конкурентною фірмою у довгостроковому періоді
Довгострокова перспектива відрізняється від короткострокової тим, що
всі види витрат фірми є змінними, фірма може змінити масштаб виробництва, прийняти рішення вийти з галузі, тобто припинити виробництво, або увійти в галузь, тобто розпочати виробництво. Внаслідок вільного входу та виходу фірм їх число в конкурентній галузі змінюється.
У довгостроковому періоді, як і в короткостроковому, фірма має справу з абсолютно еластичним попитом на її продукцію, граничні витрати є найважливішим фактором, що визначає рішення фірми про обсяги пропонування, але важливого значення набувають і середні витрати.
У довгостроковому періоді крива середніх витрат (LAC) і відповідна їй крива граничних витрат (LMC) характеризують найменші витрати ефективного масштабу виробництва [10, 297].
Оптимальний обсяг випуску, що максимізує прибуток у довгостроковому періоді, визначається за відомою двоетапною процедурою. На першому етапі фірма обирає такий оптимальний обсяг виробництва, для якого ціна буде дорівнювати довгостроковим граничним витратам: P = LMC . На другому етапі фірма вирішує, чи функціонувати їй взагалі. Для цього потрібно проаналізувати, з яким результатом може випускатись оптимальний обсяг.
Поведінка фірми у довгостроковому періоді вивчається методом граничного аналізу. Розглянемо на графічній моделі MRMC , як фірма приймає рішення щодо обсягу випуску з метою максимізації прибутку в тривалій перспективі.
На рис. 2.3.1 зображені криві короткострокових і довгострокових граничних і середніх витрат. За ціною P1 фірма в короткостроковому періоді
розширює виробництво до обсягу Q1 , для якого MC1 = P1 . При цьому фірма має можливість максимізувати економічний прибуток в сумі, що відповідає площі прямокутника abcd. В точці a встановлюється короткострокова рівновага.
Рис. 2.3.1. Максимізація прибутку фірмою у довгостроковому періоді
Якщо менеджери фірми вважають, що ринкова ціна тривалий період залишатиметься на рівні P1 , то обсяг випуску розшириться до Q3 , де виконується умова максимізації прибутку P1 = MC2 = LMC . Нова рівновага в точці e настає на ефективнішому масштабі виробництва. Тут граничний прибуток зростає від ab до ef , а загальна сума економічного прибутку – до величини прямокутника efgd . Досягнута довгострокова рівновага в точці e буде також і короткостроковою, тому що великий надприбуток може привабити нові фірми, на ринку з’явиться надлишок товарів і ціна впаде.
Зниження ціни змусить фірму скорочувати виробництво доти, доки обсяги випуску не досягнуть Q2 , де в точці E виконується умова P2 = LMC. Тут ціна стає рівною також і довгостроковим середні витратам: P2 = min LAС . Це означає, що фірма потрапила у стан беззбитковості. Обсяг Q2 є оптимальним, тому що забезпечує нормальний конкурентний прибуток, достатній для того, щоб утримати фірму в даній галузі як завгодно довго. Будь-яке відхилення від Q2 погіршує положення фірми за ціни P2 , тому що вона стає збитковою. Отже, рівновага фірми в точці E з обсягом Q2 і ціною беззбитковості P2 є рівновагою довгострокового періоду. Економічний прибуток у довгостроковому періоді тяжіє до нуля [10, 305].
Коли ринкова ціна падає нижче ціни беззбитковості, економічний прибуток стає від’ємним, і якщо менеджери не сподіваються швидко покращити становище фірми, тоді потрібно розглянути можливість виходу
фірми з галузі. В довгостроковому періоді фірма не може працювати, якщо не відшкодовує всіх витрат виробництва LAC .
Розглянувши процедуру вибору рішення, можемо вивести стратегію
довгострокового функціонування фірми на ринку:
- обрати обсяг випуску, для якого P = LMC ;
- вступити на ринок, якщо P > LAC ;
- вийти з ринку, якщо P < LAC .
Довгострокова рівновага конкурентного ринку пов’язана з переливом інвестиційного капіталу із галузі в галузь, і досягається, коли настає галузева рівновага.
Сигналом, який спонукає будь-яку фірму до входження в галузь, або надає інформацію про недоцільність перебування в галузі, слугує прибуток,
який забезпечується рівноважною ринковою ціною.
Графічно досягнення стану рівноваги фірмою та галузевим ринком ілюструє рис. 2.3.2. На графіку а) бачимо, що за початкової ціни P1 фірма
працює на обсязі Q1 , отримуючи високий економічний прибуток, який спонукає інші фірми входити в галузь. Через збільшення кількості продавців
крива ринкового пропонування S1 (графік б) зміщується праворуч вниз до
S 2, обсяги пропонування продукції зростають, а ціна рівноваги падає.
Перелив капіталу в галузь триває доти, доки ринкова ціна не впаде до рівня
довгострокових середніх витрат. За ціною P2 = min LAC кожна фірма зменшує обсяги випуску до Q2 (графік а) і отримує нульовий економічний
прибуток. В цій ситуації у діючих фірм нема стимулу виходити з галузі, а у
нових фірм – вступати в галузь. В точці E2 настає довгострокова конкурентна рівновага галузі.
Рис. 2.3.2. Довгострокова конкурентна рівновага фірми і галузі
Протилежна тенденція виникає, коли в галузі багато фірм, крива ринкового пропонування зміщена праворуч до S3 , а ціна може впасти нижче
за довгострокову ціну беззбитковості, – P3 . За такої ціни фірми будуть нести збитки, через що вийдуть з галузі. Фірми залишатимуть галузь, доки
крива ринкового пропонування не повернеться в положення S2 (рис. 2 б), де знову встановиться тривала ринкова рівновага.
Після того, як всі довгострокові пристосування фірм завершено, тобто
досягнута довгострокова рівновага, ринкова ціна продукту буде точно відповідати мінімуму середніх сукупних витрат типової фірми галузі, і кожна
фірма буде виробляти обсяг, за якого P = MR = min LAC = LMC . За цієї
умови фірми одержують нульовий економічний прибуток, і жодна з них не
має стимулу для виходу з галузі, так само як фірми інших галузей не мають
особливих стимулів до входження в цю галузь. Ціною довгострокової рівноваги на конкурентному ринку буде ціна беззбитковості. Ціна рівноваги при цьому забезпечує рівність галузевого пропонування споживчому попиту на продукцію галузі.
Дослідження процесу встановлення довгострокової рівноваги в конкурентній галузі виявляє феномен, який дістав назву парадоксу прибутку. Фірми вільно вступають в галузь в погоні за надприбутком, і виходять з неї, щоб уникнути збитків, вони постійно шукають таку галузь, де можна максимізувати економічний прибуток, а в результаті, коли настає довгострокова рівновага, всі одержують лише нульовий економічний прибуток. Парадокс полягає в тому, що можливість отримати економічний прибуток в конкурентній галузі є причиною його зникнення у довгостроковому періоді. Чому ж фірми так прагнуть вступити в надприбуткову галузь, якщо в кінцевому результаті вони неминуче виходять
на нормальний прибуток?
Справа в тому, що для досягнення тривалої рівноваги з нульовим економічним прибутком потрібно досить багато часу. А в короткостроковому
періоді фірма, яка першою встигає увійти в прибуткову галузь, може захопити найбільше економічного прибутку. Ті, хто входять пізніше, вже отримають менше, а остання фірма може не одержати ніякого надприбутку.
Так само, фірма, що першою виходить зі збиткової галузі, може зекономити
значні суми, які можуть втратити ті, хто виходять пізніше.
Отже, концепція довгострокової рівноваги пояснює, як треба діяти, показує фірмам найвигідніші напрямки їх діяльності.