5. Філософські таїни як граничні питання людинознавства.

6.Гносеологічний і метафізичний цикли філософських питань.

Гносеологічний аспект відображення предмета в теорії полягає в тому, що він відображається не дзеркально, не як результат споглядального сприйняття дійсності, а крізь призму практично діяльнісного відношення людини до світу та до самої себе. Причому в основі відношення людини до світу лежать її потреби та інтереси, що можуть бути задоволені тільки в процесі практичного освоєння людиною дійсності. Виступаючи частиною буття, людина в той же час певним чином протистоїть йому та осмислює це своє протистояння. Одна з реалізацій такої ситуації дозволяє розглядати весь навколишній світ як об'єкт пізнання. Причому в якості об'єкта може виступати не тільки зовнішній світ, але й сама людина як частина світу, а також суспільство як організована сукупність людей. На цьому рівні філософія в граничній формі ставить питання про пізнаванність світу та обгрунтованість наших знань про нього. Гносеологія, таким чином, є філософське вчення про знання та закономірності пізнавальної діяльності людини.

Метафізика - це специфічний вид філософського знання, пов'язаний з найбільш абстрактною та глибокою формою рефлексії, роздумами людини над проблемами особистого та світового буття, аналізом граничних засад існування.

Як дух співвідноситься з матерією? Чи існують у глибинах буття надприродні сили? Скінчений чи нескінчений світ? У якому напрямку розвивається Всесвіт і чи має він мету у своєму вічному русі? Дійсно існують закони природи та суспільства чи людина вірить у них в силу своєї схильності до порядку? Хто така людина і де її місце в загальному взаємозв'язку явищ світу? Яка природа людського розуму? Як людина пізнає оточуючий її світ та саму себе? Що є істина і заблудження? Що таке добро і зло? У якому напрямку і за якими законами рухається історія людства та в чому її сенс? Міркуючи над такими питаннями, людина з необхідністю приходить до певної світоглядної позиції.Вихідний пункт світогляду не може бути відокремлений від особливостей людського існування, від потреби людини в осмисленні свого місця в світі. Для індивіда весь світ виявляється розколотим на дві частини: на моє "Я" та останнє "не-Я", включаючи природу, суспільство, інших людей. З основним питанням про відношення людини до світу пов'язані інші проблеми: проблеми сенсу життя, щастя, власного безсмертя тощо. Усі ці питання - "екзистенційні", оскільки нерозривно пов'язані з існуванням людини, з її духовною потребою в осягненні світу та осмисленні свого відношення до нього. На відміну від природознавства, філософія антропоцентрична, адже якщо для біології або космології людина є одне з багатьох явищ поряд з іншими, то в світогляді в предметному плані "Я" виявляється урівноваженим з "не- Я".

7-8. Світогляд і його структура. Історичні форми світогляду.

Світогляд — це сукупність поглядів, оцінок, принципів, що визначають найзагальніше усвідомлення, розуміння світу, місця в ньому людини, а також її ціннісні орієнтації та життєві позиції.

Світогляд як складне духовне явище поєднує в собі переконан-ня, ідеали, цілі, мотиви поведінки, інтереси, ціннісні орієнтації, прин-ципи пізнання, моральні норми, естетичні погляди тощо. Центральна проблема світогляду — відношення людини до світу. Людина тільки частково включена в світ, вона виокремлює себе з нього, протистоїть йому, вступає з ним у певне відношення, але так, наче перебуває по-ряд або ззовні світу. Між людиною та світом існує дистанція: вона усвідомлює світ як щось зовнішнє.

Якщо проаналізувати сукупність елементів світогляду, можна виділити органічно взаємопов’язані підсистеми: пізнавальну, цінніс-ну та підсистему поведінки.

Пізнавальна підсистема світогляду формується за допомогою знань, що поділяються на повсякденні та наукові, а також різноманіт-ні форми суспільної свідомості — політична, правова, моральна, есте-тична, релігійна. Запас знань особи чи суспільства в цілому створює надійне підґрунтя для відповідного світогляду. Без узагальнених ши-роких знань неможливо забезпечити чітке, послідовне обґрунтування своїх поглядів на світ та на місце людини в ньому.

Ціннісна підсистема світогляду крім знань про світ і людину ві-дображає також певні поняття цінностей. У свідомості людей форму-ється конкретне ставлення до всього, що відбувається, залежно від їх-ніх цілей, потреб, інтересів, розуміння сенсу життя тощо. Відповідно виникають світоглядні ідеали (моральні, політичні, естетичні тощо). Завдяки ідеалам здійснюється оцінка, визначення цінності того, що відбувається. Одним з найважливіших понять, пов’язаних із цінніс-ною свідомістю, були і є поняття добра і зла, краси і потворності.

Підсистема поведінки залежить від знань та ціннісних орієнтацій людини, її життєвої позиції, яка може бути як творчо-активною, так і пасивно-пристосовницькою. У зв’язку з цим слід підкреслити ба-жаність, навіть необхідність гармонізації, узгодженості пізнавальних аспектів та ціннісного способу освоєння світу в людській свідомості, від цієї узгодженості залежить єдність в діях особи і суспільства та-ких компонентів світогляду, як почуття і розум, розуміння і дія, віра і сумнів, теоретичний і бачення майбутнього.Структура світогляду залежить від певних чинників. Залежно від співвідношення інтелектуального та емоційного досвіду людей світогляд поділяється на:

— світовідчуття як емоційно-психологічний бік світогляду на рівні настрою, почуттів;

—світорозуміння як пізнавально-інтелектуальний бік світогляду;

— світосприйняття, яке розуміється як досвід формування піз-навальних уявлень про світ за допомогою наочних образів.

За ступенем загальності розрізняють світогляд особистості, гру-повий (професійний, класовий, національний), загальнолюдський (загальнолюдські світоглядні настанови).

За ступенем історичного розвитку — архаїчний, античний, серед-ньовічний, ренесансний, світогляд XX ст.

За ступенем теоретичної «зрілості» — стихійно-повсякденний і теоретичний (філософський).

Для розуміння сутності світогляду важливо знати, як він виник, етапи його розвитку, чим відрізнялися його ранні етапи від наступ-них, більш зрілих. Історичними формами світогляду прийнято вва-жати такі: міфологія, релігія, філософія.

Найбільш ранньою формою світогляду є міфологія. Вона виник-ла в первісному суспільстві. У міфах людина насамперед прагнула відповісти на так звані космічні питання: походження та будова світу; виникнення та сутність найбільш важливих явищ природи. У міфах відображались думки про майбутню загибель світу та можливе його відродження. Значну увагу приділялося також питанням походжен-ня людини, її народження та смерті, труднощам та випробуванням, що стояли на її життєвому шляху.

У цілому міфи виконували надзвичайно важливі функції. Вони допомагали усвідомити зв’язок минулого із сучасним і майбутнім, за-вдяки ним складалися колективні уявлення певного народу, забезпе-чувався духовний зв’язок поколінь. Міфи сприяли виробленню та збереженню суспільної системи цінностей, успішному впроваджен-ню норм поведінки.

Основні риси міфологічного світогляду:

— уявлення про кровно-родинні зв’язки природних силта явищ. З тим, щоб подолати відчуження природи в первісно-му суспільстві, якось пояснити незрозумілі природні явища, коли людина не здатна була пояснити їх, повністю залежа-ла від них, вона переносила людські риси на навколишній світ;

— персоніфікація, уособлення природних сил та способів людсь-кої діяльності. Явища природи отримували певні імена, «ожив-лялися» з тим, щоб пояснити їх, щоб була змога звернутися до них, принести жертву тощо;

— міфологічне мислення оперує образами, а не поняттями. Кар-тина відображення дійсності постає як поєднання реальнос-ті й фантазії, природного і надприродного, думки й емоції. Майже відсутнє абстрактне мислення, узагальнення, аналіз, класифікація; міфи сприймалися як реальність, що не потребує доказів, обґрунтування та перевірки. Все сприймалося на віру, без сумнівів.Упродовж розвитку суспільного життя, переходу від його первіс-них форм до більш високих, міф втрачає своє значення як особливий ступінь розвитку суспільної свідомості. Виникає потреба в пошуку нових відповідей на ті самі наріжні питання світогляду — про поход-ження світу, людини, культурних навичок, сенсу життя, таємниці на-родження і смерті, соціального устрою. На них прагне дати відповідь нова історична форма світогляду — релігія.Релігія формувалася на основі постійного вторгнення в житті людей «чужих» їм природних і соціальних процесів. Ці таємничі, непомірні сили усвідомлювалися безсилими перед ними людьми як «вищі сили». «Вищі сили» висту-пали як уособлення добра і зла, як демонічні і божественні начала. Звідси — поєднання страху і поваги у людей, прагнення знайти за-хист і порятунок у зверненні до божественних сил.

Основні риси релігійного світогляду:

— поділ світу на поцейбічний («земний») і потойбічний («не-бесний»);віра в існування надприродних сил та відведення їм головної ролі у світобудові та житті людей;наявність культу — системи усталених ритуалів, догм;поклоніння Богові як вищій істоті.Наступною формою світогляду є філософія. Вона виступає як теоретична форма світогляду. Носієм філософського світогляду та-кож є особа. Філософський світогляд засновано на розумі, тобто він передбачає аргументацію, сумніви, дискусії. Принципова відмінність філософського світогляду від попередніх типів полягає в тому, що його засновано на розумі, тоді як релігію — на вірі, міфологію — на страхові. Релігія та міфологія оперують чуттєвими образами, філосо-фія — абстрактними поняттями. І нарешті, філософія цілком позбав-лена функцій та засобів соціального контролю.