Навчальна дисципліна «Психологія і педагогіка»

Лекція № 7

ТЕМА: Освіта в культурі людства та сучасні освітні тенденції.

1.Співвідношення між культурою та освітою.

2. Антична культура і освіта. Освіта в Київській Русі та середньовічній Європі.

3. Історичні аспекти розвитку освіти в Україні: мета, принципи, структура, заклади освіти.

4. Педагогіка як наука: витоки і сучасність.

5. Економічна освіта в Україні: історія і сучасність.

Література:

1. Гіптерс З. В. Економічна освіта молоді в Галичині ХІХ – першої половини ХХ століть: теорія, досвід, персоналії: Монографія. – Львів: ЛБІ НБУ, 2006. – С. 15–35.

2. Гіптерс З. В. Психологія і педагогіка. Опорний конспект лекцій: методичний посібник для студентів. – Львів, 2009. – С. 60–66.

3. Гіптерс З. В. Психологія і педагогіка у формуванні творчої особистості майбутнього фахівця фінансово-економічного спрямування: Навчальний посібник. – Львів: ЛБІ НБУ, 2006. – С. 66–72.

4. Гіптерс З. В. Педагогічний словник: Навчально-методичний посібник. – Львів: ЛІБС УБС НБУ, 2009. – 131 с.

5. Гіптерс З.В. Університетська освіта: навч.-метод. посібник. – Львів,: ЛІБС УБС НБУ, 2007. – С. 72–90.

6. Лозниця В. С. Психологія і педагогіка: основні положення: Навч. посібник для самостійного вивчення дисципліни. – К.: «ЕксОб», 2000. – С. 199–208.

7. Любар О. О., Стельмахович М. Г., Федоренко Д. Т. Історія української школи і педагогіки: Навч. посібник / За ред. О.О.Любара. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2003. – С. 96–110; 278–301; 430–450.

1. Співвідношення між культурою та освітою.

У житті сучасної людини ми розрізняємо три рівні: освіченість, громадянськість і цивілізованість. Слово „культура” є узагальнюючим для позначення всіх трьох рівнів. Найкраще це подано на схемі (див.мал.1).

Культура	Освіченість	Наука
		Мистецтво
		Мораль
		Релігія
	Громадянськість	Право
		Державність
	Цивілізованість	Господарство
		Техніка

Мал.1. Три рівні, які в собі поєднує культура ( за С. І. Гессеном)

Між культурою та освітою є точна відповідність. Освіта є не що інше, як культура індивіда. І якщо стосовно якогось народу культура є сукупністю невичерпних цілей-завдань, то стосовно індивіда освіта є невичерпним завданням. Освіта за своєю суттю не може бути ніколи завершеною.

Ми вчимося все життя, і немає такого певного моменту в нашому житті, коли б ми могли сказати, що нами розв’язана проблема нашої особистої освіти. Тільки неосвічена людина може стверджувати, що вона повністю розв’язала для себе проблему освіти.

Якщо цілі освіти збігаються з цілями культури, то ймовірно, що і видів освіти повинно бути стільки ж, скільки є в наявності окремих цінностей культури.

І тому завданням будь-якої освіти є прилучення людини до культурних цінностей науки, мистецтва, моралі, права, господарства, перетворення природної людини в людину культурну.

Поділ культури визначає і поділ освіти на її види.

Відповідно до цього і педагогіка як загальна теорія освіти розгалужується на теорії моральної, наукової, художньої, релігійної, господарської освіти.

Наука, яка вивчає культурні цінності людства, їх сенс, структуру ї закони, називається філософією. Але ж цінності є сутністю, метою освіти. Отже, існує тісний зв’язок між філософією і педагогікою, проблемою культури і проблемою освіти.

Якщо педагогіка так тісно пов’язана з філософією і до певної міри може бути названа навіть прикладною філософією, то історія педагогіки є частиною або відображенням історії філософії.

Платон, Локк, Руссо, Спенсер є не тільки реформаторами в педагогіці, а й представниками філософської думки.

Песталоцці був тільки самобутнім відображенням у педагогіці того перевороту, який у сучасній йому філософії здійснив критицизм Канта. Фребель, як це визнається всіма, був відображенням у педагогіці принципів Шеллінгової філософії.

Розвиток психології і фізіології не минає безслідно для педагогічної теорії. Але, черпаючи в них свої керівні принципи і саме своє розгалуження, педагогіка найбільшою мірою відображає в собі розвиток філософської думки.

Ті завдання – цінності, сукупність яких складає культуру, далеко не завжди утворюють гармонійну єдність. Часто між окремими культурними цінностями розгортається боротьба, в результаті якої одна із них починає панувати, накладаючи на всю культуру відповідної епохи свій відбиток. Можна по-різному пояснювати причини цієї боротьби, але саме факт такої боротьби не викликає заперечень. Так, ми справедливо кажемо про теократичний ідеал середньовіччя, який проголосив верховенство релігії, про етатизм античного Риму, який над усе ставив цінність держави і права, про естетизм Відродження, про інтелектуалізм Просвіти з її утвердженням всемогутності Розуму. Якщо порівнювати панівні системи освіти і педагогічного вчення відповідних епох, то побачимо, що всі вони є відбитком загального колориту свого часу, підпорядковуючи окремі цілі освіти якійсь одній із них, тій, яка домоглася гегемонії в культурній свідомості епохи.

Так, теократії середньовіччя відповідає релігійна система освіти; етатизму античності – державно-правова система виховання; інтелектуалізму Просвітництва – інтелектуалістичне виховання. Історія виховання та історія педагогіки стають зрозумілими з цього погляду.

Значення понять:

Етатизм (від франц., від etat – держава) – соціологічна доктрина, яка обґрунтовує активне втручання держави в економічне і політичне життя суспільства.

Інтелектуалізм (від лат. itellectualis – розумовий) – напрям у філософії і психології, який абсолютизує процеси мислення, відриваючи їх від чуттєвого пізнання й практики.

Теократія (від грец. бог і кратія – сила, влада) – форма державного правління, за якою політична влада в країні належить духівництву (напр., держава

Ватікан).