1.1 Магнітний метод

Магнітний метод неруйнівного контролю заснований на аналізі взаємодії магнітного поля з аналізованим об’єктом, шляхом вимірювання параметрів магнітних полів, виникаючих при намагнічуванні.

Магнітопорошковий метод контролю(МПК) - один з найпоширеніших, надійних і продуктивних вариантів магнитного методу неруйнівного контролю поверхонь виробів з феромагнітних матеріалів в їх виробництві та експлуатації. Він заснован на візуальної регістрації дефектів по накопиченню феромагнітних частинок біля полів магнітного розсіювання.

МПК – відносять до чотирьох класичних методів неруйнівного контролю. Це один з найбільш старих методів НК, пов'язаних із застосуванням приладів та дефектоскопічних матеріалів для НК. Перші досліди описали феномен полів магнітного розсіювання і пояснили їх значення. Згодом були зроблені спроби знайти застосування цьому явищу і ввести його в технічну практику. У 1868 році англієць Саксбі застосував компас для визначення дефектів в гарматних стовбурах. У 1917 році американець Хок застосував залізні ошурки для виявлення тріщин в сталевих деталях.

Суть методу така: магнітний потік в бездефектної частини виробу не змінює свого напрямку; якщо ж на шляху його зустрічаються ділянки із зниженою магнітною проникністю, наприклад дефекти у вигляді розриву суцільності металу (тріщини, неметалічні включення і т.д.), то частина силових ліній магнітного поля виходить з деталі назовні і входить в неї назад. При цьому виникають місцеві магнітні полюси (N і S) і, як наслідок, магнітне поле над дефектом. Так як магнітне поле над дефектом неоднорідне, то на магнітні частинки, що потрапили в це поле, діє сила, яка прагне затягнути частинки в місце найбільшої концентрації магнітних силових ліній, тобто до дефекту. Частинки в області поля дефекту намагнічуються і притягуються один до одного як магнітні диполі під дією сили так, що утворюють ланцюгові структури, орієнтовані по магнітним силовим лініям поля.

Метод магнітопорошкового контролю призначений для виявлення тонких поверхневих і підповерхневих порушень суцільності металу - дефектів, що поширюються вглиб виробів. Такими дефектами можуть бути тріщини, волосовини надриви, флокени, непровари, пори. Найбільша вірогідність виявлення дефектів досягається у випадку, коли площина дефекту становить кут 90 ° з напрямком намагнічуючого поля (магнітного потоку). Зі зменшенням цього кута чутливість знижується і при кутах, значно менших 90 ° дефекти можуть бути не виявлені.

Чутливість магнітопорошкової дефектоскопії(МПД) визначається:

- магнітними характеристиками матеріалу контрольованого виробу (магнітною індукцією (В),

- залишковою намагніченістю (Br),

- максимальною магнітною проникністю (μmax),

- коерцитивною силою (Но),

- шорсткістю поверхні контролю,

- напруженістю що намагнічує поле, його орієнтацією по відношенню до площини дефекту,

- якістю дефектоскопічних засобів і освітленістю контрольованої поверхні.

Магнітопорошковий метод знаходить застосування практично у всіх галузях промисловості:

- металургія

- машинобудування

- авіапромисловість

- автомобільна промисловість

- суднобудування

- будівництво (сталеві конструкції, трубопроводи)

- енергетичне та хімічне машинобудування

- транспорт (авіація, залізничний, автотранспорт)

Магнітопорошковий метод є самостійним технологічним процесом і включає в себе: підготовку поверхонь виробів до контролю; намагнічування деталей; обробку поверхні деталі суспензією (порошком); огляд деталей; розмагнічування; контроль якості процессу розмагнічування. Найбільшої чутливісті МПК можливо досягнуті при застосуванні феромагнітних частинок, які можливо бачити в ультрафіолетовому світлі.

Інші варанти магнітного методу (таблиця 1), наприклад, метод магнітної пам’яти також знаходять все більше використання у сучасної дефектоскопії.