Узагальнення та практичнi поради:

    

1. Бiльшiсть захворювань призводять до астенiзацiї хворих i  зниження  порогу сприймання. Звичайнi подразники, на якi здорова людина не звертає  увагу, для хворих нерiдко стають надсильними,  неприємними або непереносимими.

2. Якщо хворий слабо реагує, чи не реагує зовсiм на звичайнi подразники, це свiдчить про погiршення його стану.

3. Галюцинацiї зустрiчаються лише при психозах. Розвиток галюцинаторної поведiнки свiдчить про те, що у хворогорозвинувся психоз. Бiля такого хворого необхiдно встановити iндивiдуальний пост.

4. Обмеження кількості подразників сприяє правильності сприймання (бажаний низький рівень шуму, невелика кількість людей, проста обстановка в палаті тощо).

         5. Спостерігаючи за поведінкою хворого, звертайте увагу на ймовірні об’єктивні ознаки галюцинування (“прислуховуюча поза”, приглядання, затуляння вух і очей, принюхування, неадекватний сміх, розмова з самим собою, зупинка на середині розмови тощо).

         6. Переключення уваги хворого  зменшує інтенсивність галюцинування. Постарайтесь відволікати увагу  відгалюцинацій. Підтримуйте і підбадьоруйте хворого. Не смійтесь над його переживаннями і поведінкою.

7. Найбiльш небезпечними для хворого i оточуючих є iмперативнi галюцинацiї. Хворого з iмперативними галюцинацiями необхiдно негайно госпiталiзувати в психiатричну лiкарню, або встановити бiля нього iндивiдуальнийцілодобовий пост.

 

 

 

 

 

 

Порушення вольової дiяльностi та уваги

     Вольова дiяльнiсть  виявляється у свiдомому виконаннi тiєї чи iншої  дiї або ж у свiдомiй її затримцi. Деякi автори називають її ефекторною.

     Ефекторна дiяльнiсть  включає в себе iнстинкти i цiлеспрямовану,  або  вольову, дiяльнiсть. Бiльшiсть психологiв iпсихiатрiв сюди вiдносить i увагу, як внутрiшнiй вольовий акт.

     Порушення iнстинктiв. При психiчних захворюваннях може спостерiгатись патологiчне посилення, послаблення i спотворення iнстинктiв.

     Патологiчне посилення харчового iнстинкту - булiмiя (вовчий голод) - виявляється у надмiрному апетитi i прагненнi споживати якомога бiльше їжi, причому почуття насиченостi не настає. Булiмiя, в основному, спостерiгається при органiчних ураженнях головного мозку з дементним синдромом, у олiгофренiв (iдiотiя) i деколи у хворих з вираженим шизофренiчним  дефектом. Значне посилення апетиту властиве хворим, якi перебувають у манiакальному станi, але воно не досягає ступня булiмiї.

     Ослаблення харчового  iнстинкту - це  рiзке зниження,  аж до повної  вiдсутностi потреби в їжi. Повна вiдсутнiсть почуття голоду з вiдмовою вiд  їжi називається анорексiєю. Ослаблення харчового iнстинкту є характерним  для депресій рiзного генезу (реактивнi,  пресинiльнi, при манiакально-депресивному психозi), виражених астенiчних станiв, нервовій анорексiї.

     Вiдмова вiд приймання їжi при психiчних захворюваннях не завжди  обумовлена ослабленням харчового iнтинкту. Вона може бути зумовлена маячними мотивами (хворий впевнений, що його хочуть отруїти i боїться приймати "отруєну" їжуабо вважаж себе злочинцем чи нiкчемою, недостойним їжі),  а також iмперативними галюцинацiями, коли "голоси" категорично забороняють приймати їжу. Хворi, якi перебувають в станi патологiчного ступору, не можуть приймати їжу внаслiдок зацiпенiння жувальних i ковтальних м’язiв.

     Спотворення харчового iнстинкту проявляється в поїданнi хворим  неїстивних речовин i навiть власних екскриментiв. Воно трапляється при тотальному недоумствi, маяченнi i галюцинацiях вiдповiдного змiсту.

     Посилення захисного iнстинкту проявляється у формi втечi або  агресiєю. Реакцiя втечi є характерною для хворих, якi пiд впливом галюцинацiй чи маячення переконанi, що їм загрожує смертельна  небезпека  з  боку злочинцiв, перед якими вони є беззахисними i безпорадними.

     Патологiчне посилення активно-оборонної форми iнстинкту самозбереження виявляється в тому, що хворi, вiдчуваючи постiйний страх за своє життя чи здоров’я, категорично вiдмовляются вiд прийому лiкiв, будь-яких манiпуляцiй, чинять опiр медперсоналу,  а iнодi з метою "самозахисту" проявляють  агресiю. Цi явища можуть бути обумовленi  галюцинацiями або маяченням. Зацiпенiння (емоцiйний ступор) розвивається внаслiдок дiї стресової ситуацiї, небезпечної для життя. Так, при землетрусi чи раптовiй пожежi людина цiпенiє вiд жаху i неспроможна нi втекти, нi навiть покликати на допомогу. Ослаблення захисного  iнстинкту  трапляється при депресивних станах, простiй формi шизофренiї, а також при порушеннi свiдомостi.

     Спотворення захисного iнстинкту виявляється в тому, що хворi самi можуть заподiяти собi ушкодження рiзного характеру. Найвираженiшим спостворенням iнстинкту самозбереження є тенденцiї i спроби самогубства. Вираженi тенденцiї до самогубства виявляють хворi на манiакально-депресивний психоз у  депресивнiй фазi, особи з маяченням депресивного змiсту (маячення самозвинувачення в депресивнiй фазi, пресенiльна депресiя, маячення переслiдування та iншi схожi види маячення у хворих на шизофренiю). Прагнення  до самогубства iнколи  спостерiгається у хворих з наявнiстю критичної оцiнки свого хворобливого стану на початку  манiфестацiї шизофренiї. Iнодi спроби самогубства iмпульсивно роблять психопати.

     Розлади статевих інстинктів психiчно хворих патологiчне посилення статевого потягу має мiсце переважно при грубих органiчних ураженнях мозку (при прогресивному паралiчi,  сенiльнiй i атеросклеротичнiй деменцiї,  пухлинах лобної долi, в  олiгофренiв, деяких видах психопатiї та iн.).

     Пiдвищений потяг може мати бiльш чи менш сталий характер або з”являтися епiзодично,  (при епiлепсiї, в манiакальнiй фазi  манiакально-депресивного психозу тощо).

     Ослаблення або цiлковита вiдсутнiсть статевого потягу вiдмiчається  при депресивних станах, незалежно вiд їх генезу, у тяжких формах олiгофренiї, при деяких неврозах,  простiй формi шизофренiї, а також у психiчно здорових людей при виснажливих соматичних захворюваннях, фiзичнiй та iнтелектуальнiй перевтомi i т.д.

     Статевi ненормальностi - це прагнення незвичайних способiв або об"єктiв задоволення статевого iнстинкту. Вони мають найрiзноманiтнiшi форми вияву i можуть зрiдка виникати й у психiчно здорових людей в особливих умовах, але переважно спостерiгаються у психопатiв i нерiдко при недоумствi (при органiчних захворюваннях мозку, у олiгофренiв i т.п.).

Непереборнi потяги i дiї - це епiзодично виникаючi патологiчнi потяги  такої сили, що хворi не можуть загальмувати їх i вимушенi реалiзувати їх у  дiї. Вони усвiдомлюються як неправильнi i ненормальнi,  але людина не може самостiйно їх  перебороти.  Цi дiї бiльш-менш стереотипно повторюються при  вiдповiднiй ситуацiї.

     Найпоширенiшими непереборними потягами i дiями є клептоманiя,  пiроманiя, дроманiя, копролалiя i садиськi вбивства.

     Клептоманiя - прагнення  красти  без будь-яких стимулiв i зацiкавленостi; пiроманiя - прагнення пiдпалювати, влаштовувати пожежi; дроманiя -нестримний потяг до бродяжництва; копролалiя - потяг до вживань нецензурних виразiв; садитськi вбивства - потяг до вбивств з мучанням жертв i отримання насолоди вiд цих вчинкiв.

     Непереборнi потяги трапляються, головним чином, при психопатiях i шизофренiї.

     Iмпульсивнi дiї - це  простi, поодинокi дiї, часто руйнiвнi  або агресивнi за своїм характером, якi  виникають раптово, позбавленi будь-якої видимої мотивацiї i не  зв’занi iз  ситуацiєю. Хворий раптово  схоплюється i тут же лягає знову, може несподiвано розбити вiкно, жбурнути якийсь предмет, вдарити  кого-небудь  iз оточуючих i т.п. Найчастiше зустрiчається при шизофренiї та енцефалiтi.

     Посилення спонукань, пiдвищена дiяльнiсть, надмiрна (нерiдко недоречна) iнiцiативнiсть i рухливiсть називається гiпербулiєю або пiдвищенням  вольової активностi. Гiпербулiя є загальною i односторонньою.

     При загальнiй  гiпербулiї у хворого розвивається надмiрна дiйова активнiсть щодо всього, що попадає в зону його уваги. Його зацiкавлює i захоплює все, що йому потрiбне i те, що йому непотрiбне. Вiн включається в  любу дiяльнiсть, але часто не доводить її до кiнця,  бо  переключає  свою  увагу на новий об"єкт i захоплюється новою iдеєю.

     Загальна гiпербулiя входить до складу манiакального синдрому (манiакальна фаза манiакально-депресивного психозу, гiпоманiакальна фаза циклотимiї, важка туберкульозна iнтоксикацiя, вона може розвиватись пiсля прийому наркотикiв стимулюючої дiї, трапляється при простому алкогольному сп"янiннi (манiакальний варiант), є характерною для поведiнки психопатiв-гiпертимiкiв.

     При одностороннiй гiпербулiї активнiсть хворого направлена на задоволення якоїсь  однiєї постiйної для нього потреби. Наприклад, при паранойяльнiй психопатiї хворий постiйно надмiрно витрачає сили i енергiю на боротьбу з неiснуючими "ворогами". Одностороння гiпербулiя нерiдко проявляється на фонi гiпобулiї. Наприклад, хворого наркоманiєю не цiкавить нiщо, крiм наркотикiв. Вiн втрачає iнтерес до навчання, трудової дiяльностi, спорту, книг, близьких та родичiв, не робить нiчого, щоб забезпечити своє  життя. В той же час наркоман проявляє надмiрну активнiсть, дотепнiсть, хитрiсть, цинiзм, жорстокiсть i пiдлiсть, щоб добути чергову порцiю наркотика.

     Гiпобулiя (зниження вольової активностi) - слабкiсть спонукань, млявiсть, бездiяльнiсть, позбавлена виразностi мова, зниження моторної активностi, обмеження спiлкування. Спостерiгається при вираженому астенiчному та адинамiчному варiантi депресивного синдрому, а також при органiчному  ураженнi головного мозку. Прогресуюча гiпобулiя часто є одним з основних симптомiв шизофренiчного дефекту.

     Парабулiя - це є спотворення рухової дiяльностi. основними видами парабулiй є амбiвалентнiсть, негативiзм i кататонiчний синдром.

     Амбiтендентнiсть - це такий вид спотворення  вольової сфери, коли  у  хворого одночасно мають мiсце два протилежнi спонукання. Цей симптом трапляється при шизофренiї. Наприклад, хворий одночасно хоче i не хоче приймати їжу. Вiн сидить за столом з їжою.  Взявши їжу у ложку, вiн несе її до  рота, але розкривши рот вiдчуває небажання їсти i несе  повну ложку  до  тарiлки. але поки донесе ложку до миски, у нього знову з’являється бажання прийняти їжу, вiн повертає ложку до рота i так дiє постiйно.

     Негативiзм є активний i пасивний. Активний негативiзм - це безглузда  протидiя,  або виконання наказу  чи прохання навпаки. Пасивний негативiзм - це немоотивована вiдмова хворого вiд виконання будь-якої дiї, нереагування на прохання щось зробити.Цi симптоми є характерними для шизофренiї.

     Кататонiчний синдром виступає у формi кататонічного збудження і кататонiчного ступору.

     В клiнiчнiй практицi кататонiчний ступор трапляється  набаго частiше вiд збудження. Останнє проявляється руховим розгальмуванням з тенденцiєю до окремих нецiлеспрямованих, частiше, роз’єднаних рухiв з явищами негативiзму i повторенням як в рухах, так i в мові. Кататонiчне збудження вiдрiзняється вiд манiакального тим, що кататонiчне збудження нецiлеспрямоване, хворий виконує не якiсть дiї, а лише окремi розєднанi, часто стереотипнi рухи, а хворий з манiакальним збудженням виконує осмиленi дiї, хоча часто їх до кiнця  не доводить, бо переключається на iншу дiяльнiсть.

     Пiдвидом кататонiчного збудження є гебефренне. Останнє проявляється беззмiстовним, абсурдним збудженням з клоунiзмом,  дурачкуватiстю, масою абсурдних поз, стрибкiв, кривлянь i гримас та окремих вигукiв. Цей вид збудження є основним симптомом гебефренної форми шизофренiї. Кататонiчне збудження, як правило, триває недовго i найчастiше згодом переходить у кататонiчний ступор.

      Ступор це є м’язеве зацiпенiння. Основними видами ступору є кататонiчний, депресивний, психогенний (реактивний) i апатичний. Кататонiчний ступор, як правило, починає розвиватися з мутизму. Повний мутизм - це вiдсутнiсть мовного спiлкування хворого з оточуючими при вiдсутностi органiчного ураження мовного апарату.  Iнколи трапляється неповний мутизм (симптом Павлова), коли хворий (частiше вiдразу пiсля пробудження вiд нiчного сну) може давати елементарнi вiдповiдi на запитання, що задаються пошепки, але вiдразу замовкає, коли до нього звернутись голосно. Дещо пiзнiше цiпенiють м’язи шиї та потилицi i хворий триає голову постiйно нахиленою до тулуба. Якщо хворий може ходити, то нерiдко вiн натягує на голову халат, щоб холодне повiтря не попадало за комiр, який вiдстає вiд шиї (це є симптом "капiшона"). Коли такий хворий лягає в лiжко, то його голова  висить у повiтрi (симптом "повiтряної подушки"). М’язишиї i потилицi при цьому не стомлюються. Вiдтак зацiпенiння переходить на м’язи кiнцiвок i тулуба. Такий хворий нерiдко лежить в лiжку в ембрiональнiй позi, тонус м’язiв при цьому пiдвщується. Якщо якiйсь кiнцiвцi  надати певного положення, то  хворий це положення утримує (симптом "восковидної гнучкостi"). В субступорозних станах хворiможуть автоматично повторювати слова оточуючих (ехолалiя) або їх рухи (ехопраксiя). При глибокому ступорi зiницiхворого не реагують на будь-якi в тому числi i на больовi подразники. Погляд хворого, що перебуває у станi кататонiчного ступору, безучасний, вiн не реагує рухами очей за подiями навколо нього. Найчастiше кататонiчний ступор є люцидним тобто "чистим" (без порушень свiдомостi). Iнколи на тлi кататонiчного ступору розвивається онейроїдне потьмарення свiдомостi i тодi такий складний психопатологiчний синдром називається кататоно-онейроїдним.

     При вираженiй депресiї м’язове зацiпенiння називається депресивним ступором. При цьому видi ступору хворi не можуть рухатись, або рухаються з великими труднощами (через силу). Вони говорять тихо, на питання вiдповiдають звеликим запiзненням. На їх обличчi застигає страждальна мiмiка. Проте рухами очей вони слiдкують за подiями навколо них.

     При психогенному ступорi хворий раптово цiпенiє вiд жаху вiдразу пiсля дiї на нього надсильного подразника. Мiмiка вiдображає почуття суму, страху, тривоги. Пiсля проходження явищ ступору, що, звичайно, трапляються  пiсля глибокого сну, хворий амнезує бiльшiсть хворобливих проявiв, якi мали мiсце.

     Апатичний ступор є проявом вкрай важкого апато-абулiчного синдрому, коли хворий не рухається,  нi на що не реагує і,    без  будь-яких  емоцiй, бажань i спонукань. Тонус м’язiв при цьому видi ступору не змiнюється. Апатичний ступор є проявом глибокого шизофренiчного дефекту або вираженого органiчного ураження головного мозку.

     Порушення уваги. Увага це один із проявів орієнтувального рефлексу і вольових процесів спрямованих всередину психічної діяльності людини.

     Надмiрне вiдвертання уваги - таке порушення, в основi якого лежить  посилення привертання уваги до об’єктiв без вибору й ослаблення концентрацiї та стiйкостi її. Вiдвертання властиве дiтям, що зв’язане з недостатнiстю активногогальмування. З психiчних захворювань вiдвертання є  характерним для манiакального стану, при якому хворi зовсiм не можуть засередитися на якому-небудь об’єктi, думцi, дiї, безперервно переключаючись з одного подразника на iнший.

     Надмiрна прикованiсть уваги є наслiдком посилення її концентрацiї i стiйкостi. Вона характерна для хворих у станiдепресiї, осiб з iпохондричними явищами, маячними iдеями та хворих на епiлепсiю.

     Ослаблення привертання, аж до повного зникнення уваги, спостерiгається при станах порушеної свiдомостi (оглушенiсть, сопор),  а  також при апатико-абулiчному синдромi рiзного генезу.

     Неуважнiсть - суто клiнiчне i збiрне поняття, пiд яким розумiють неможливiсть зосередити увагу на певному об’єктi. В її основi лежить швидка виснажуванiсть сили i концентрацiї нервових процесiв. Вiд неуважностi i грубо клiнiчному розумiннi необхiдно вiдрiзняти "неуважнiсть" здорових осiб, зокрема спостережувану iнодi у вчених. Механiзм її полягає втому,  що людина, зосереджена на певних думках, не помiчає навколишнього, залишає  свої речi в найнесподiвванiших мiсцях, не помiчає вiтань знайомих, використовує нерiдко частини свого туалету не  за призначенням i  т.д. Неуважнiсть є дуже часто симптомом рiзних соматичних виснажливих захворювань, перевтоми, вимушеного недосипання. Вона спостерiгається при неврозах, органiчних ураженнях головного  мозку, початкових стадiях шизофренiї. У звязку з неуважнiстю порушується запам"ятовування, i тому хворi часто скаржаться на погiршення пам"ятi, що не завжди вiдповiдає дiйсностi.