Аглютинативні мови

До аглютинативних мов належать тюркські й фінно-угорські мови

У їх будові крім кореня, виділяють афікси (і словозмінні, і словотворчі). Своєрідність афіксів у цих мовах у тому, що кожен афікс однозначний, тобто кожен з них служить для вираження лише одного граматичного значення, з яким би коренем він не сполучався. Цим вони відрізняються від флективних мов, у яких афікс виступає носієм одразу кількох граматичних значень.

Наприклад, в українській мові, яка належить до типу флективних мов. одна флексія -єй у формі слова (від) людей передає і значення множини, і значення родового відмінка. Зовсім інше спостерігається у турецькій мові, яка має аглютинативний тип граматичної будови. У цій мові для кожного з перелічених граматичних значень існує окремий афікс: -лар- — суфікс множини (і тільки множини), -дай — суфікс родового відмінка (без вираження ознак числа — однини чи множини). Отже, для передачі всіх тих граматичних ознак, що їх виражає флексія -ей в українській мові, у турецькій мові до кореня додаються кілька афіксів з відповідними граматичними значеннями, а саме: адам-лар-дан (від людей), де адам — людина, -лар- — суфікс множини, -дай — суфікс родового відмінка. Для вираження лише множини до кореня додається суфікс -лар- (адам-лар), для передачі родового відмінка — суфікс -дай (адам-оан).

Флективні мови

Виділяти тип флективних мов почали на початку XIX ст. Усі флективні мови поділяються на:

• синтетичні — мови, у яких відношення між словами виражаються завдяки формам слів, оскільки словоформа у них передає і лексичне, і граматичне значення, зокрема значення відмінків, форми яких відтворюють граматичні відношення слів. Синтетичні мови: українська, російська, польська, литовська, мертві: латинська, готська, давньогрецька.

• аналітичні — мови, у яких відношення між словами у реченні виражаються з допомогою службових слів і порядком розташування повнозначних слів. В аналітичних мовах або зовсім немає відмінкових форм, або вони слабко виражені. До аналітичних мов належать англійська, французька, болгарська і деякі інші індоєвропейські мови.

Полісинтетичні мови

Полісинтетичні, або інкорпоруючі — мови, у яких різні частини речення у вигляді аморфних слів-основ об'єднуються в єдині складні комплекси, схожі на складні слова. Так, у мовіацтеків (індіанської народності, що живе в Мексиці) слово-речення пинакапілква, яке означає «Я їм м'ясо», утворилося від складання слів пи — я, накатл— м'ясо і квя — їсти. Таке слово відповідає нашому реченню. Пояснюється це тим, що в полісинтетичних мовах різні об'єкти дії і обставини, в яких відбувається дія, можуть виражатися не окремими членами речення (додатками, обставинами), а різними афіксами, які входять до дієслівних форм. Почасти до складу дієслівних форм входить підмет.

64. Білет: Порівняльно-історичний метод вивчення мов, його походження представники.

Порівняльно-історичне мовознавство — один з найважливіших напрямів у мовознавстві, який відіграв велику роль у його розвитку.

Короткий опис

В основі досліджень порівняльно-історичного мовознавства лежить порівняльно-історичний метод, тобто сукупність прийомів дослідження мовного матеріалу для встановлення спорідненості мов і вивчення історичного розвитку споріднених мов. Позаісторичне порівняння мов, яке, на відміну від історичного порівняння, назагал ж зіставленням споріднених і неспоріднених мов, застосовували певною мірою ще за античних часів у Європі наприклад зіставлення давньогрецької і латинської мов, у Стародавній Індії — зіставлення санскриту йпракриті) тощо. Особливо розвинулось воно в XVII—XVIII століттях з нагромадженням матеріалів дослідження різних споріднених мов Європи та інших частин світу. Порівняльно-історичне мовознавство виникло на початку ХІХ століття (праці Ф. Боппа, Р. К. Раска. Я. Грімма). Велику роль у його розвитку відіграли праці А. Ф. Пошта, А. Шлейхера, Ф. Діца, Ф. Міклошича та інших. Визначний внесок у його розвиток зробили молодограматики. У порівняльно-історичному мовознавстві виробились і застосовуються різні прийоми. У ньому зіставляється або паралельно вивчається мовний матеріал, який розглядається в історичному розвиткові, з урахуванням змін, що відбуваються в мові. Вивчаються не окремі мовні факти чи явища, а системи їх: у фонології — система фонем, у морфології — системи граматичних форм, їхніх парадигм, у лексиці — означення взаємозв'язаних понять тощо. Встановлюються системи відповідностей між зіставлюваними мовами у фонетиці, морфології, синтаксисі, лексиці й фразеології. Визначається відносна (релятивна) хронологія мовних фактів поряд з безвідносною (абсолютною) хронологією. Встановлюється спорідненість мов на основі систем відповідностей. Відновлюються (реконструюються) факти на основі систем відповідностей між спорідненими мовами й усуваються прогалини в їхній документальній історії. Відбираються релікти (архаїчні факти), які мають важливе значення для відновлення найдавнішого стану досліджуваних мов. Береться до уваги взаємодія складових частин окремих мов (явища граматичної аналогії, лексичної контамінації) і взаємодія окремих мов, яка порушує осн. лінії їхнього розвитку — вплив однієї мови на іншу, запозичення тощо.