30. Білет: Алфавіт сім ї алфавітів.

Абе́тка — розташована в певному порядку сукупність букв, що застосовуються для запису певної мови.

Алфавіт від перших двох букв грецького алфавіту альфа і бета, у середньогрецькій вимові віта. Таку ж мотивацію мають і синонімічні назви алфаві­ту — азбука (перші букви кирилиці аз і буки) та абетка (перші букви українського алфавіту а і бе).

За походженням розрізняють 4 сім'ї алфавітів:

• латинська (латиниця) — бл. 30 %

• слов'янська (кирилиця) — 10 %

• арабська — 10 %

• індійська — 20 %

Абетка передбачає, що літери в ній розташовані у певному порядку. Проте, досі невідомо, чи мали перші абетки певний порядок.

Латинська абетка, історично — відгалуження етруської абетки, яка у свою чергу виникла з грецької. Виникнення латинської абетки відносять до 7 ст. до н.е. Напрямок письма: спочатку справа наліво і, через рядок, зліва направо, після 4 ст. до н.е. — зліва направо. Форма знаків в основному склалася в 1—5 ст. н.е.

Грецька абетка — абетка, що використовується в грецькій мові для письма з 9 ст. до.р.х. Грецька абетка є подальшим розвитком фінікійської абетки. Вона була найпершою абеткою у вузькому сенсі. На основі грецької було створено латинську та кирилічну абетки. На сьогодні, грецька абетка складається із 24 літери.

Український алфавіт, як і більшість інших слов'янських: (російський, білоруський, болгарський, сербський, македонський тощо) розвинулися на основі кириличної абетки.

Кирилиця була розроблена у свою чергу на основі візантійського грецького письма, до якого було додано ще 13 букв для позначення специфічних слов'янських літер — Ж, Ц, Ч, Ш, Щ, Ъ, Ы, Ь, Ѫ, Ѭ, ѧ, Ю, ѣ. Букви ц і ш було взято з єврейського так званого квадратного письма, а інші винайдено спеціально.

На Русі кирилиця була введена в 10 столітті у зв'язку з прийняттям християнства. Однак, як свідчать давні пам'ятки, окрім кирилиці використовувалося і інше слов'янське письмо —глаголиця. Також, задовго до Хрещення Русі в Україні були спроби запису українських текстів на основі грецької абетки.

Графіка кирилиці змінювалася з 10 по 18 століття. Спершу писали уставом, відтак напівуставом, і нарешті, в'яззю, де букви поєднувалися у неперервний орнамент, допускалися скорочення і зменшення певних букв. Сучасні кириличні системи письма пережили з 18 століття кілька реформ (1708—1710, 1735, 1758, 1918), внаслідок яких графіка спростилася і наблизилася до латинської.

31. Білет: Поняття про графіку і орфографію. Принципи орфографії.

Графіка - сукупність всіх засобів письма (від літер до розділових знаків); розділ мовознавства, який вивчає співвідношення між грамемами і звуками.

Орфографія – система однакових написань, що історично склалася, яку використовують в писемному мовленні; - це розділ мовознавства, який вивчає й опрацьовує систему правил, що забезпечують однакові написання

Орфографія ґрунтується на певних принципах, які визначають вибір одного написання там, де є орфограми, тобто там, де можливі 2 чи більше написань. На їх основі установлюють орфографічні правила.

Залежно від того, який принцип є провідним при позначенні звукового складу слів у тій чи іншій національній орфографії, говорять про основний принцип цієї орфографічної системи загалом.

Існує 4 принципи орфографії: фонетичний, морфологічний, історико-традиційний, ідеографічний

1) фонетичний: слова пишуться так, як вимовляються

В укр.м пишуться префікси з- і с- (зробити, здерти, зняти, але спитати, схопити) + слова гарячий(пор. горіти), чорний(пор. черниця), чеський(пор. чех), серце(пор. сердечний)

В рос.м префікси на –з(-с) (разыграть, безвольный, беззубый, развесить, вознаграждение, чрезвычайный, але расписать, бессилие, восхищаться); голосні в суфіксах після шиплячих під наголосом (снежок, крючок)

-білоруська, сербська, хорватська орфографії

Онтологічно він є першим для всіх мов

2. морфологічний: однакове написання однієї і тієї самої морфеми незалежно від її вимови в тій чи іншій позиції

В укр.м боротьба, сміється, братський, пісня, агентство – однакове написання морфем зберігається, незважаючи на вимову

Для рос.м - основний принцип; слова, що закінчуються на приголосний, як, наприклад лад, род, друг, дуб (вимовляються [лат, рот, друк, дуп]), префікс с- (сбить, сделать, сговор) вимовляється як з-; буквосполучення стн, стл, зон, рдц у коренях слів типу счастливы, поздно, сердце тощо

Українська орфографія ґрунтується на фонетичному та морфологічному принципах

2. історико-традиційний: зберігаються такі написання, які на сучасному етапі втратили

свою мотивованість, тобто слова пишуться так, як вони писались колись, хоч таке написання не відповідає ні звучанню слова, ні цого морфемній структурі

До традиційних написань в укр.м належать написання я,ю,є,ї,щ на позначення двох звуків, збереження подвоєння приголосних в іншомовних власних назвах (Голландія, Руссо, Уатт) і написання без подвоєння іншомовних загальних назв (каса, клас, колектив), а також написання е та и в ненаголошених позиціях таких слів, як левада, леміш, лиман, кишеня тощо

Значно більше традиційних написань в рос.м: написання и після твердих шиплячих(жизнь, шир, цирк), м’якого знака після твердих шиплячих у іменниках ІІІ відміни й у формах 2 особи однини і множини наказового способу дієслів (рожь, мышь, пишешь, ешь, режьте), закінчень –ого, -его в Р.в. однини прикметників, порядкових числівників та деяких займенників чоловічого та середнього роду (доброго, пятого, его, моего).

2. Ідеографічний, або символічний - Опирається на смислові відмінності подібних написань.

В укр.м слова компанія і кампанія – різні значення; за цим принципом пишуться різні закінчення для різних значень у деяких словах. Наприклад: звука (в музиці, в лінгвістиці) і звуку (в інших значеннях), органа (частина організму) і органу (установа), оригінала (дивак) і оригіналу (першоджерело). Цим принципом також обґрунтовується різне написання прийменника з іменником і омонімічних прислівників (до дому і додому, на зустріч і назустріч, з боку і збоку), написання малої букви в загальних назвах і великої у власних (віра і Віра, любов і Любов, орел і місто Орел), а також написання займенників ви і Ви

В рос.м – написання слів ожёг (дієслово) й ожог (іменник), плач (наказова форма дієслова0 і плач (іменник)

В нім.м на цьому принципі ґрунтується написання з великої букви всіх іменників (пор.: leben «жити» і das Leben «життя», gut «добрий» і das Gut «маєток, товар»

Орфографія має особливе соціальне значення. Вона торкається усього суспільства і тому є предметом постійної уваги і турботи мовознавців, які займаються питаннями культури мовлення