Формаційний підхід у філософії історії

У сучасній філософії історії співіснують два підходи до типології суспільства, які частково заперечують, але й доповнюють одне одного — формаційний і цивілізаційний. Основною проблемою, на вирішення якої спрямовані ці підходи, є проблема логіки, певного порядку і спрямованості історичного процесу. Чи є історія розвитком, рухом вперед, чи вона є історією «броунівського руху», історією локальних, замкнених цивілізацій, не пов’язаних в єдиний загальнолюдський історичний процес.

Формаційний підхід однозначно вирішує цю проблему: історія є прогресивним розвитком, лінійним процесом сходження від менш досконалої формації до більш розвиненої. Формаційний підхід трактує всесвітню історію як єдиний лінійно-поступальний природно-історичний процес послідовної зміни суспільно-економічних формацій. На відміну від нього, цивілізаційний підхід до історії набагато обережніше ставиться до історії, він не передбачає наперед заданого сценарію майбутнього розвитку, заперечує наявність єдиної закономірності історії.

Формаційна теорія грунтується на розумінні суспільства як соціально-економічної цілісності, тобто вирішальна роль відводиться економічному фактору. Розробка поняття «суспільно-економічна формація» належить К.Марксу.

Суспільно-економічні формації — це конкретно-історичні типи суспільства, послідовні «сходинки» історичної еволюції, що обумовлені певним способом виробництва і специфічною формою виробничих відносин, насамперед, формою відносин власності. Згідно з формаційним підходом, спосіб виробництва визначає усю різноманітність суспільних відносин і зв’язків. Основними елементами суспільно-економічної формації є базис і надбудова. Сукупність виробничих відносин, яка складає економічний лад суспільства, називається базисом. Від базису залежать всі інші суспільні відносини. Він визначає характер і зміст надбудови — ідеологічних, політичних, правових відносин і ідей, організацій і установ, через які ці відносини здійснюються.

Суспільно-економічна формація розглядається як загальна характеристика основних типів суспільства. Первіснообщинне, рабовласницьке, феодальне, капіталістичне, комуністичне суспільство - такі ступені розвитку соціуму. Світовий історичний процес розуміється як лінійне сходження від однієї формації до іншої.

Формаційний підхід, на який спирався К.Маркс в аналізі суспільства, був історично виправданий. Він належав періоду переходу від феодалізму, до капіталізму, саме на даному етапі історії об’єктивні соціально-економічні, технологічні і техніко-економічні процеси однозначно визначали функціонування і розвиток суспільства. Сьогодні формаційний підхід є недостатнім для пояснення історичного розвитку. Причому хибним виявився не сам по собі цей підхід, а його абсолютизація, догматичне ставлення до нього. По-перше, неправомірно стверджувати, що на будь-якому етапі історії соціально-економічні відносини детермінують суспільне життя в цілому. По-друге, уявлення про єдину закономірність, лінійне сходження від формації до формації не залишає місця для свободи людини, для вибору альтернативних шляхів розвитку. Насправді-бо, історія є проявом творчої діяльності людей, а процес творчості ніколи не можна абсолютно передбачити. По-третє, реальна історія народів, суспільств, держав не вкладається в тісні рамки формаційного розвитку по висхідній, при такій спрощеній схемі втрачається своєрідність і самоцінність кожної культури і цивілізації, вони виступають лише в якості передумов майбутнього досконалого суспільства.

Отже, теорія формаційного розвитку суспільства є історично обмеженою. Вона була адекватна епосі, яка пройшла під знаком і гаслом наукового і технічного прогресу (ХУШ-ХІХ століття) і відображає об’єктивні тенденції саме цього періоду. Проте не можна і недооцінювати значущість формаційного підходу для вивчення історії.

Потребам більш досконалого осмислення сучасного суспільства відповідає цивілізаційний підхід, що утверджується в сучасній філософії.

96. Поняття соціального передбачення та прогнозування майбутнього.

Поняття соціального передбачення і прогнозування майбутнього

Проблема майбутнього і його передбачення належить до тих «вічних» тем, інтерес до яких закономірно зростає в міру суспільного прогресу

Ще в сиву давнину люди намагалися підняти завісу над майбутнім, передбачити власну долю і подальший хід подій у своєму житті; прагнули заздалегідь підготуватись до зустрічі з майбутнім, більше того, вплинути на нього.

У сучасну добу проблема прогнозування явищ і подій, передбачення соціальних наслідків прийнятих рішень набуває характеру нової глобальної проблеми «суспільство і катастрофа, руйнування, потрясіння», «суспільство і його дестабілізація», що безпосередньо зачіпає основи існування сучасного суспільства І центральний вузол цієї нової глобальної проблеми «суспільство – катастрофа» в діалектиці непередбачуваного і непередбаченого.

Відзначаючи важливу роль прогнозування, необхідно розкрити його передумови. Через складність, багатогранність цієї проблеми зупинимося тільки на деяких, найбільш важливих її аспектах.

Онтологічний аспект Прогнозування можливе насамперед завдяки дії причинно-наслідкових зв’язків, об’єктивних законів. Все це зумовлює вірогідність того, що механізм, який визначає рух об’єкта, не зміниться радикально, і, отже, можна здійснювати прогнозування у межах однієї системи вимірювання! до якісного стрибка А існування певних загальних законів розвитку забезпечує прогнозування і на більш тривалий час.

Гносеологічний аспект 3 точки зору гносеології, процес, що розглядається, є окремим видом пізнавальної діяльності, і можливість прогнозування випливає з принципу пізнання світу Детальніше вивчення законів об’єктивного світу, використання ЕОМ для створення багатопараметричних моделей досліджуваних об’єктів відкриває ще більші перспективи для наукового соціального прогнозування.

Логічний аспект полягає в незалежності законів логічного висновку від часу.

Нейрофізіологічний аспект. Можливість одержання знань про майбутнє ґрунтується на здатності живих високоорганізованих організмів до випереджаючого відображення На думку П. К. Анохіна, воно здійснюється в мозку, де знаходиться апарат передбачення результату дії Як констатує сучасна наука, цю здатність мають і вищі види тварин, проте тільки в діяльності людини вона набула якісно нових, високорозвинених форм як у практичному засвоєнні, так і в теоретичному осмисленні навколишньою світу. В людській свідомості випереджаюче відображення набуло форми здатності робити висновки про майбутні події.

Соціальний аспект констатує активний характер прогнозування, заснований на механізмі зворотного зв’язку між прогнозом і предиктором (суб’єктом прогнозування). Людству не однаково, в якому напрямі відбуватиметься розвиток, тому прогнозування має вказувати шляхи досягнення оптимального майбутнього варіанта,

Як уже зазначалося, передбачення майбутнього – це результат пізнавальної діяльності людини Інакше кажучи, передбачення являє собою рису розумової діяльності, яка свідомо досліджує у формі ідеальної» моделі предмети, явища чи умови їхнього існування, яких немає, або вони чомусь недосяжні для досліджень і перевірки.

Основою наукового передбачення е Пізнання об’єктивних внутрішніх зв’язків предметів і явищ, законів, що розкривають цей внутрішній, істотний і сталий зв’язок явищ і конкретних умов їхнього існування. Все це дає змогу в процесі пізнання переходити від відомого до невідомого, від минулого і сучасного до майбутнього Якщо закон розвитку якогось явища (процесу) відомий, то, вивчаючи дане явище (процес), ми можемо не тільки констатувати його теперішній стан, а й зробити висновок про напрям і характер можливих змін.

Майбутнє можна зрозуміти тільки в результаті аналізу минулого і сучасного, оскільки воно з’являється на основі їх діалектичної зміни.

Прогнозування є окремим видом передбачення. Однак соціальне прогнозування, поширюючись на окрему сферу суспільною розвитку, має відносну самостійність і автономність щодо інших видів, типів і методів наукового передбачення.

Особливе значення соціального прогнозування полягає насамперед у тому, що передбачаються ті зміни суспільного життя, які розкривають взаємозв’язок історичної закономірності й предметної діяльності людей.

Якщо наукове передбачення загалом носить імовірнісний характер, а його вірогідність підтверджується реалізацією прогнозованих результатів на основі суспільне-історичної практики, то соціальне прогнозування уже в самому собі містить оцінку істинності і достовірності варіантів, що висуваються

Наукове передбачення в сфері соціального життя підпорядковане просторово-часовим умовам, тому необхідно визначити ступінь імовірності й можливості перевірки результатів передбачення, бо в процесі наукового передбачення через складність самого механізму можливі помилки, пов’язані зі зміною ситуації

Соціальне прогнозування спрямоване насамперед на виявлення цих змін Воно враховує співвідношення якісних і кількісних характеристик у соціальному явищі, що дає змогу встановити певну спрямованість розвитку самого явища, з достатньою точністю визначити характер соціальних подій, форму і напрям їхнього руху Точність, вірогідність і ймовірність прогнозування залежать від того, про яке майбутнє йде мова – безпосереднє, оглядне чи безумовно віддалене

Майбутнє людства – це не аморфне і невизначене прийдешнє, без будь-яких часових рамок і просторових меж, в якому може відбутися все, на що здатна фантазія. Наукове передбачення і соціальне прогнозування мають дати відповідь яе тільки на питання про те, що може реально здійснитися в майбутньому, а також і відповіді на запитання, коли цього слід чекати, які форми майбутнє здобуде і яка ймовірність даного прогнозу.

Ось чому певна періодизація майбутнього не менш важлива для наукового передбачення перспектив людства, ніж для наукового дослідження минулого. Виділяючи стосовно перспектив людства етапи його поступального розвитку, доцільно говорити про безпосереднє, оглядне і віддалене майбутнє. Така періодизація не безпідставна, вона продиктована характером наших знань про майбутнє, що в свою чергу визначається об’єктивними обставинами. Знання про майбутнє в міру віддалення від сьогодення стають все менш конкретними і точними, все більш загальними і приблизними, як і знання про далеке минуле людства. Ця зростаюча невизначеність передбачення майбутнього пов’язана з природою соціального розвитку, з багатоваріантністю і альтернативністю реального історичного процесу, з непередбачуваністю конкретного ходу і результату окремих подій у суспільному житті.

Сьогодні, коли руйнуються старі міфи і Легенди, все з більшою тривогою постає питання, що чекає нас там, за горизонтом? І знову повторюється стара історія: люди не одержують відповіді ні від офіційних осіб, ні від засобів масової інформації.

Теоретичною розробкою та обґрунтуванням різних варіантів розвитку суспільства і людини в майбутньому займається в західному світі футурологія (від лат. /иіигит – майбутнє і гр. Іодох – мова, вчення). Термін цей уперше почав вживати (в 1943 р.) О. Флейхтхайм, професор політології в інституті ім. Отто Зура при Вільному університеті Західного Берліна. Він писав, що слово «футурологія» ввів з метою відмежування від одіозних ідеологічних доктрин минулого і насамперед від «марксистського утопічного мислення». Ніколи ще в історії суспільної думки ідеологи капіталізму так старанно не займались проблемами майбутнього, пошуком шляхів суспільного розвитку, як у сучасних умовах.

Футурологія, або, як її ще називають, «наука про майбутнє», розробка різного роду альтернативних проектів розвитку, прогнозів стали модними в країнах Заходу, особливо з кінця 60-х – початку 70-х рр. «Футурологічний бум», або «бум прогнозів», характеризувався появою сотень державних спеціалізованих науково-дослідних центрів, інститутів і приватних установ з розробки соціально-економічних, науково-технічних і військово-політичних прогнозів.

. Особливе місце серед футурологічних організацій посідає Римський клуб – міжнародна неурядова організація, створена у квітні 1968 р. на зустрічі 30 західноєвропейських вчених, бізнесменів, громадських діячів у італійській столиці, які зібралися з метою неформального обговорення перспектив розвитку людства. Сьогодні її членами є понад 100 авторитетних діячів науки і культури із 47 країн світу. Члени клубу дотримуються різних світоглядних концепцій, але їх об’єднує турбота про майбутнє людства, зацікавленість у розв’язанні глобальних проблем на основі співробітництва всіх країн.

За визначенням першого його президента А. Печчеї, Римський клуб – це «невидимий коледж», мета якого «сприяти тому, щоб люди якомога ясніше і глибше усвідомлювали труднощі людства». Інша мета полягала у використанні всіх доступних знань для того, щоб стимулювати встановлення нових стосунків, політичних курсів і інститутів, які 6 допомагали виправленню сучасної ситуації. За роки свого існування члени Римського клубу виконали понад 15 фундаментальних досліджень перспектив розвитку сучасної цивілізації.

97. "Культура" і "цивілізація" як категорії філософії та гуманітарних наук.