5.Буддійський канон та розповсюдження буддизму.

Святе письмо буддизму – Трипітака. Трипітака ( дослівно – «три кошики») – повний звід священних текстів буддизму. Санскритська версія Трипі таки збереглась не в повному об’ємі і відома, головним чином, в перекладах китайською та тібетською мовами.

П’ять століть вченняя Будди існувало в усній традиції, і тільки в кінці 1 ст. до н. е. було записане мовою палі на о. Шрі-Ланка. Трипітака складається з трьох частин.

Лекція № 4 Християнство, його походження і розвиток План

1.Походження християнства та основи християнської догматики.

2.Період Вселенських соборів.

3.Церковні розколи.

4.Православ’я – течія християнства.

1.Походження християнства та основи християнської догматики.

Християнство – найбільш поширена сучасна світова релігія. Її послідовники – близько 2 млрд. чоловік мешкають на всіх континентах земної кулі ( найбільше в Європі, Америці, Австралії).

Християнство зародилось в середині І ст. н.е., яка в той час переживала важку і незворотну кризу: точилась боротьба між рабами і вільними, багатими і бідними.

Загальному безправ’ю рабовласницького суспільства християнство протиставило ідею рівності всіх людей; національній ворожнечі – рівність усіх народів; жорстокості і тероризму – ідеї милосердя і любові до ближнього.

Християнство виникло як своєрідне заперечення Римської імперії з її суспільними порядками, політичними відносинами, етичними нормами і культурними цінностями.

Християнство заперечувало:

• Рабство;

• Імператорський культ;

• Військову службу;

• Язичницьку релігію;

• Античну цивілізацію.

Для християн було головним не ставлення підданого до держави, а ставлення віруючого до бога.

Надія на спасителя, покірність віруючих робили нову віру вигідною для правителів держави.

У 312 році імператор Костянтин урівняв християнство в правах з усіма релігіями імперії. У 324 році проголосив його державною релігією.

Засновником нової релігії виступив Ісус Христос. Слово «Христос» грецького походження означає «Помазаник», що відповідає єврейському «Месія». Ім’я Ісус ( від євр. Єгошуа) означає Спаситель.

Христос народився, вірогідно, не пізніше 4 року до н.е. у Віфлеємі, хоча рідним містом Його вважається Назарет Галілейський . Земне життя Ісуса Христа, згідно з Євангеліями, було справжнім людським життям. Воно має свій початок, розвиток, свій зміст та кінець у смерті. Він радіє і плаче, потребує відпочинку і прагне спокою. Він трудиться і бореться. Отже, він жив і страждав, як усі люди. Звертаючись до людей, Ісус говорить:» Передав Мені все Мій Отець. І Сина не знає ніхто, крім Отця, і Отця не знає ніхто, окрім Сина».

2.Основи християнської догматики та період Вселенських соборів.

ІУ ст. – століття розробки та затвердження християнських догматів, формування Символу віри. Цей процес відбувався зусиллями християнських ієреїв та богословів – отців церкви, в постійній, часом запеклій боротьбі проти єресей, тобто відступів від правої віри, і висновки його закріплювались на Вселенських соборах.

Основи християнської догматики були закладені ще в П-Ш ст.Св. Іринеєм Ліонським, Тертуліаном, Климентом Александрійським, Орігеном.

ІУ-У ст. – отці церкви: Василь Великий, Григорій Богослов, Константинопольський патріарх Іоанн Златоуст, Блаженний Августин.

Пізніше свій внесок у подальший розвиток християнського богослів’я і філософії зробили: анонімний автор, який взяв ім’я Діонісія Ареопагіта (УІ ст.), Іоанн Дамаскін ( УШ ст.).

Перший Вселенський Собор відбувся в м.Нікея в 325 році. Він зветься Вселенським, оскільки охоплював весь християнський світ. Собор вперше затвердив християнський Символ віри, який складався з 7 частин. На цьому соборі було встановлено час святкування Пасхи.

Другий Вселенський Собор відбувся в Константинополі. Собор затвердив догмат про рівність і єдиносущність Бога Духа Святого з Богом Отцем і Богом Сином. Собор доповнив Нікейський Символ Віри 5 членами, дещо змінивши також прийняті раніше і остаточно сформував християнський Символ Віри, який зветься Нікеєцарградським.

Третій Вселенський собор ( 431 р. в Ефесі) засудив несторіанство. Несторій – константинопольський архієпископ . Він визнавав Христа лише людиною, в яку ввійшов Божий Дух. Собор постановив визнавати, що в Христі з’єднуються два єства – Боже і людське, визначив сповідувати Ісуса Христа досконалим Богом і досконалою людиною, а Пресвяту Діву – Марією-Богородицею.

Четвертий Вселенський Собор (451 р. м. Халкідан) засудив монофізитство (грецьк.- одна природа) – єресь, яка відкидала людську природу Христа, визнаючи його виключно Богом. Собор визначив дві природи в Христі.

П’ятий Вселенський Собор (533 р. м.Константинополь) знову засудив несторіанство і монофізитство.

Шостий Вселенський Собор (680 р. м. Константинополь) засудив монофелитство (грецьк. – одна воля). Єресь, яка визнавала в Христі дві натури – Божу і людську, але тільки одну Божу волю. Собор приписав визнавати в Ісусі Христі два єства: Боже і людське і дві волі.

Продовженням УІ Собору був Трулльський собор (691 р.), який затвердив правила управління церквою, так званий Номоканон.

Сьомий Вселенський Собор (787 р. м.Нікея) засудив іконоборство (єресь, що відкидала шанування ікон та інші культові особливості православ’я.

Отже, Вселенські Собори відіграли визначну роль у становленні християнської церкви:

1). Затвердження головних догматів ( Символ Віри).

2). Головних правил церковного устрою та організації.

3). Збереження чистоти віри в боротьбі проти різних єресей.