3.Головні течії ісламу.

Організація ісламу. Іслам не має церкви як певної релігійної організації подібно до християнської. Релігійна ієрархія тут майже відсутня, є лише деякі найбільш досвідчені члени общини.

Знатоки шаріату – муфтії, які посіли місце глав мусульманських общин. Хатіб – проповідник; імам – керівник молитви ( в російських провінціях – мулла).

Функції імама спочатку виконував сам Мухаммад, а після його смерті – халіфи, тобто заступники посланця Аллаха.

Течії:

Сунізм – головний ортодоксальний напрям ісламу. Вважає головним халіфа, який охороняє релігію та керує світськими справами ( влада тільки унаслідувалась).

Хариджити – відстоюють виборність ісламу незалежно від походження.

Шиїти – наслідування влади тільки із родини пророка. Пов’язане з ім’ям Алі бен Абі Таліба – двоюрідного брата та зятя пророка, одруженого на його дочці Фатимі. Розбіжності в віруваннях цих течій стосуються також Суни.

4.Культурна роль ісламу та його місце в сучасному світі.

Ісламський світ був не лише релігійною чи політичною, а й культурною спільнотою. Вже з УШ-ІХ ст. у халіфаті починається велика перекладацька робота, що відкрило доступ арабському світу до надбань давньогрецької науки й філософії на декілька віків раніше від Європи. Згодом це арабське відродження привело до появи своїх власних учених, із світовим ім’ям – це математик, засновник алгебри ал-Хорезмі (ІХ ст.); філософи ал-Фарабі (Х ст.), Ібн Сіна (Авіценна, ХІ ст.) – творець всесвітньо відомого « Канону лікарської науки». А богослов’я внесло свій внесок у філософський розвиток. Це стосується ісламської містики – суфізму.

Дуже високого розвитку досягла у ті часи і арабо- персидська література – це відомі казки « Тисяча й одна ніч», твори Фірдоусі (Х –ХІ ст.), Омара Хайяма ( ХІ-ХП ст.), Нізамі (ХП ст.). Значний внесок також іслам зробив у архітектуру ( мечеті, медресе) та образотворче мистецтво (орнаменти, бо зображення людини та тварин не дозволяється Кораном, тому в ісламській культурі майже немає скульптури чи портретного живопису).

В наш час чисельність мусульман у світі сягає понад 1 млрд. – 20% населення Азії та 50% населення Африки, і процес ісламізації, тобто збільшення кількості прихильників ісламу триває.

Лекція №8 Релігія в контексті історії українського народу. План.

1. Язичництво Древньої Русі.

2. Введення християнства, утворення і діяльність Руської церкви.

3. Католицизм і уніатство на Україні.

4. Стан церков у сучасній Україні.

1.Язичництво Древньої Русі.

Варто зазначити, що в Україні, фактично, не було, так би мовити,

типової державно-національної релігії. А світові ( християнство та інші) були принесені зовні, як і в деяких інших країнах світу.

Висвітлюючи питання про язичництво Древньої Русі, відмітимо, що його вивчення має неабияке культурно-освітнє і виховне значення. Це,зокрема, допомагає глибше пізнати історію і культуру наших предків, а також краще зрозуміти певні фольклорні та літературні пам’ятки, в яких говориться про давньослов’янські божества.

Первісне значення слова «язичництво» - віра племені людей, пов’язаних спільним звичаєм і спільним походженням. Ці вірування були пов’язані з природними циклами – польовими роботами, днями сонцестояння. Визначаємо три стовпи язичницької віри: славлення радості життя; обожнення сил природи; вшановування культу предків.

Язичницький олімп: Род, Рожаниці, Сварог, Даждьбог, Перун ( грому і блискавки), Лада (весни і кохання), Макош (врожаю), Велес (свійських тварин і торгівлі). Велесовим онуком зветься поет і співець Боян. Ярило – Бог любові і пристрасті, Купайло – Бог плодючості. Це була праслав’янська міфологія. Злих богів не було, були менші злі сили, зокрема чорт.

Святилищами були привабливі природні місця в гаях, під деревами, на березі річок. Просто неба ставили ідолів і жертівники – капище або треби ще. Ідолам приносили жертви (треби) – перш за все м’ясо та іншу їжу. Є літописні звістки про людські жертви. Жертви приносили старші в родині, або князь, окремого стану жреців не було. Були лише волхви – мудреці, відуни і лікарі.

У 1848 році в річці Збруч було знайдено давньослов’янського ідола – великий кам’яний стовп довжиною 2 м 67 см з вирізьбленими на ньому рельєфними зображеннями. Він отримав назву Збруцького ідола або Святовіта. Ця знахідка зберігається в Краківському археологічному музеї, копії в Києві і Львові.

Збруцький ідол – це не зображення окремого божества, а ціла космологічна система, втілення цілої язичницької релігії, яка склалась протягом багатьох століть.

Ідол має одну голову з чотирма обличчями, які символізують чотири сторони світу. Три горизонтальні яруси символізують три царства – небесне, земне і підземне, які підпорядковані єдиному богові.

На верхньому ярусі зображені Макош – богиня врожаю, Лада – богиня весни, покровителька кохання і шлюбу, Перун – бог грому і війни, Даждьбог- бог Сонця.

На середньому ярусі зображений світ людей. На нижньому – божество, яке підтримує землю з людьми – Велес, бог тваринництва і багатства.

Загальне обличчя ідола – фалічне, пов’язане з культом чоловічого статевого органу (Бог Род).