12. Хибна парадигма розвитку

Хибна парадигма розвитку є, по-перше, продуктом існуючих суперечностей між позитивною і нормативною функціями економічної теорії, невдалою спробою застосувати позитивне економічне знання в безпосередній господарській практиці. По-друге, вона вказує на неспроможність механічного перенесення теоретичних постулатів і доктрин, що діють в одному економічному середовищі, в іншу господарську систему. По-третє, хибна парадигма розвитку засвідчує все ще наявну синкретичність, недиференційованість економічного знання з огляду на його загально цивілізаційні параметри і індикатори та локально-господарські особливості, що виразно проявляється в таких підсистемах, як синергізм, транзитивізм, дивелоп-менталізм.

Спроби представників розвинутих країн, носіїв і розробників різноманітних теорій, моделей, програм сприяння розвитку, імплементувати їх у господарсько-інтелектуальне середовище країн, що розвиваються, та держав з перехідною економікою зазнають невдач, тому що не враховується низка факторів. З одного боку, зарубіжні консультанти і радники мають власне уявлення про шляхи і механізми економічного розвитку, які часто не відповідають умовам конкретних країн. З другого боку - з наукової точки зору бездоганні, вивірені математично рекомендації і поради не сприяють виробленню ефективної економічної політики, що забезпечує господарське зростання і розвиток.

13. Теорія дуального розвитку

Дуалізм – відтворення і поглиблення розвитку між багатими і бідними на всіх рівнях.

Основу теорії дуального розвитку складають 4 положення:

1.Наявність специфічних умов для появи «вищих» і «підлеглих» рівнів у рамках однієї с-ми.

2.Постійне відтворення дуальних структур: нерівність з часом зберігається.

3.Розрив цієї нерівності з часом лише зростає.

4.Відсутність сприяння: вищі елементи практично нічим не сприяють розвитку нижчим.

Недолік теорії дуального розвитку – пасивно споглядацького х-теру, вона фіксує існуюче становище та не пропонує шляхи та механізми вирішення проблем ЕЗ та ЕР.

14. Концепція сталого розвитку: сутність, складові та філософія сталого розвитку.

Під сталим розвитком розуміють модель бажаного розвитку суспільства, що ба­зується на оптимізації всіх видів діяльності людства та умов природного середовища. Сталий розвиток має три виміри - економічне зростання, соціальний прогрес та охорону навколишнього середовища.

Ідея сталого розвитку виникла з метою подолання труднощів, які по­чалися в 70-80-х років XX ст. поряд із нарощуванням матеріального ви­робництва, а саме:

обмеженістю природних ресурсів;

несприятливою демографічною ситуацією;

катастрофічно швидким руйнуванням природного довкілля;

зростаючою загрозою здоров'ю та життю самої людини.

Філософія сталого розвитку полягає в поступовому нарощуванні на­ціональних потенціалів країн світу для підвищення якості життя у всіх сферах життєдіяльності населення без нанесення шкоди природі і прийдешнім поколінням.

Концепція сталого розвитку:

• характеризується комплексністю та інтегрованістю основних елементів - економіки, суспільства і природи

• базується на правах людини та народів щодо отримання рівності прав на розвиток. Ця ідея була підтримана Генераль­ною Асамблеєю ООН в 1979 році.

• передбачає задоволення поточних потреб нинішнього поко­ління без посягань на потреби та можливості майбутніх поколінь.

ООН виступає основною ру­шійною силою сталого розвитку в світовому масштабі. На 55 сесії ООН в 2000 році було виділено три основних цілі, які мають бути забезпечені в кожній країні:

• подолання бідності;

• подолання страху;

• забезпечення майбутнього.

Сталий розвиток можливий за умов належного розвитку демократії, наявності громадянського суспільства, яке є не­обхідною та очевидною умовою його здійснення. Це стає можливим на певному етапі демократизації суспільних відносин в соціальній, економіч­ній та екологічних сферах.