46. Дефолт та м’яка відмова від повернення боргу

З борговою політикою нерозривно пов’язані 2 явища: реструктуризація боргу та відмова від повернення (дефолт).

Відмова уряду від своєчасного повернення державного боргу – дефолт – є надзвичайним і крайнім кроком.

М’яким варіантом такої відмови є реструктуризація боргу, коли уряд не відмовляється від виконання своїх зобов’язань, але затримує їх термін. При цьому можуть змінюватись умови обслуговування боргу, і найгіршим варіантом з точки зору довіри до уряду є встановлення неринкових умов обслуговування боргу. Хоча реструктуризація дозволяє тимчасово зменшити витрати по боргу, вона негативно позначається на довірі до уряду та ринку державних цінних паперів, а також фондового ринку в цілому, знижує інвестиційну привабливість країни.

Види непрямих відмов від повернення боргу:

- припинення стримування інфляції. При цьому уряд може і не проводити цілеспрямованої політики на збільшення інфляції, вона буде результатом емісійного фінансування, до якого вдається уряд, оскільки вважає за недоцільне виплачувати високі номінальні процентні ставки, що вимагаються ринком. Вища за прогнозну інфляція є замаскованим податком, так званим «інфляційним податком»;

- девальвація національної валюти, що призводить до скорочення вартості боргу, деномінованого в національній валюті, в перерахунку на іноземну;

- впровадження спеціального податку на дохід утримувачів цінних паперів. На ринку, де існують тільки державні облігації, подібний захід впливатиме так само як і пряма відмова від виконання частини боргових зобов'язань.

- продовження терміну погашення цінних паперів з рівнем прибутковості нижче за ринковий.

Намагання отримати короткострокові вигоди найчастіше призводить до довгострокових втрат, тому своєчасне обслуговування та погашення державного боргу є невід’ємним елементом будь-якої довгострокової стратегії, спрямованої на досягнення фінансової стабільності та стійкого розвитку.

47. Монетарна політика: сутність, об’єкт регулювання та суб’єкти регулювання.

Монетарна політика - діяльність держави, спрямована на забезпечення економіки повноцінною і стабільною національною валютою та регулювання грошового обігу відповідно до потреб економіки з метою стимулювання економічного зростання при низькому рівні інфляції і безробіття, вирівнювання платіжного балансу країни.

Правову основу грошово-кредитного регулювання в Україні становлять Конституція України, Закони України „Про банки і банківську діяльність” і „Про Національний банк України”, інші нормативно-правові акти.

Суб’єкти монетарної політики – Національний банк України та система центральних органів виконавчої влади.

Об’єкт монетарної політики – пропозиція та попит грошей на грошовому ринку.

Стратегічна мета монетарної політики підпорядкована загальним стратегічним цілям соціально-економічної політики держави: стабілізації сукупного обсягу виробництва, зайнятості та рівня цін.

Тактичною метою монетарної політики є забезпечення внутрішньої стабільності грошей, тобто оптимальної рівноваги між попитом пропозицією грошей.