Тема 2. Потреби та виробничі можливості

Питання теми:

2.1. Сутність потреб та їх класифікація.

2.2. Економічна діяльність і її стадії.

2.3. Економічні ресурси. Виробничі можливості і проблема вибору.

2.4. Економічні інтереси, їх узгодження і реалізація.

2.1. Сутність потреб та їх класифікація

Функціонування будь-якої економічної системи припускає задоволення суспільних потреб. Необхідність споживати є фізіологічною особливістю усього живого. Проте тільки людина усвідомлює її, і тому необхідність споживати перетворюється у потребу. Отже, потреба – це усвідомлена необхідність людини споживати, нужда у чому-небудь.

Прагнення людей до задоволення потреб є умовою суспільного виробництва. Але, з другого боку, самі потреби, їх поява обумовлені виробництвом. Породжуючи потреби, суспільне виробництво в той же час є джерелом їх задоволення. Отже, потреби мають суб’єктивно-об’єктивний характер.

Усі потреби можна певним чином класифікувати, насамперед за суб’єктами і об’єктами. За суб’єктами потреби поділяються на: 1)індивідуальні, колективні та суспільні; 2) потреби домогосподарств, підприємств та держави як особливих суб’єктів економіки. За об’єктами потреби класифікують на: матеріальні (у їжі, одягу, житії, здоров’ї); духовні (у освіті, культурі); соціальні (у труді, управлінні, навколишньому середовищі).

Західні вчені великого значення надають градації потреб за ступенем їх нагальності. Так, американський економіст А. Маслоу запропонував ієрархію потреб відповідно до їх вагомості:

Вищі потреби	У самовираженні (саморозвиток і самореалізація) У повазі (самоповага, визнання, статус) Соціальні потреби (соціальний контакт, любов, відчуття духовної близькості)
Нижчі потреби	Потреби у безпеці та захисті (надійність доходів, робочого місця, забезпечення старості, чисте повітря та. ін.) Фізіологічні потреби (голод, спрага, одяг, житло)

Потреби, незалежно від класифікації, безмежні. Повне їх задоволення завжди відносне, що пов’язано з досягнутим в кожний даний момент рівнем розвитку продуктивних сил. У міру розвитку суспільного виробництва потреби змінюються, помножуються, тобто зростають кількісно і якісно. Ця підтверджена багаторічною історією людства закономірність є змістом економічного закону зростання потреб. Цей закон виражає внутрішньо необхідні, стійкі, причинно-наслідкові зв’язки між розвитком суспільного виробництва і удосконаленням потреб людей. Дія цього закону обумовлена технологічним прогресом виробництва, зміною відносин власності, зростанням культури, знань. Внутрішнє протиріччя цього закону – між зростанням потреб і можливостями виробництва у їх задоволенні – є рушійною силою розвитку будь-якої економічної системи.

2.2. Економічна діяльність і її стадії

Зусилля людей, які ґрунтуються на певному розрахунку і спрямовані на задоволення їх різноманітних потреб, представляють собою економічну діяльність. Економічна діяльність – це складний комплекс різноманітних процесів і явищ, у якому політична економія виділяє чотири стадії: саме виробництво, розподіл, обмін і споживання. Початковим пунктом економічної діяльності є виробництво. Вирішальна роль виробництва пов’язана не тільки з тим, що воно є основою життя і джерелом прогресивного розвитку людського суспільства. Більш суттєве друге: соціальний тип і характер виробництва, які залежать від форми власності, зумовлюють соціальний тип і характер усіх інших стадій. Так, соціальна нерівність людей у виробництві тягне за собою їх нерівність у розподілі і споживанні.

Розподіл – це встановлення частки кожного (окремої людини чи колективу) в одержанні суспільного продукту. Слід зауважити, що розподіл засобів виробництва і членів суспільства за сферами і галузями виробництва, підприємствами входить у виробництво, є його зворотною стороною.

Обмін – це процес руху вироблених благ від одного суб’єкта до другого, форма суспільних зв’язків виробників і споживачів. Саме обмін дозволяє отримати те, що необхідно для задоволення конкретних потреб суспільства, окремої людини у відповідності з долею, яка визначена розподілом. Обмін має місце і у самому виробництві у вигляді обміну діяльністю і здібностями, але це не самостійна стадія, а зворотна сторона виробництва.

Споживання – це процес використання результатів виробництва для задоволення потреб. Воно буває виробниче і особисте. Саме останнє створює могутній імпульс розвитку і удосконалення виробництва. Воно примушує виробництво прискорюватися чи стримуватися, міняти структуру, спонукає до життя нове виробництво.

Взагалі, зворотний вплив розподілу, обміну та споживання на виробництво може бути як позитивній, так і негативний, тобто вони можуть стимулювати або здержувати його.