7.4. Монополістична конкуренція та її ознаки

Ринок монополістичної конкуренції поєднує риси, як монопольного ринку, так і конкурентного. При цьому даній моделі більш притаманна конкуренція ніж монополія.

Відміною характеристикою монополістичної конкреції є диференціація продукту, як реальна, так й мнима, котра створюється за допомогою реклами, використання торговельних марок та ін.

На ринку монополістичної конкуренції виробництвом продукту займається велика кількість продавців. Але в зв’язку з тим, що продукція кожного підприємства в очах споживачів є унікальної цьому ринку притаманні риси монополії. Контроль над цінами з боку конкретного підприємства незначний. Перепони доступу на ринок продукту незначні або взагалі відсутні.

Для ринку монополістичної конкуренції характерна економічна боротьба на підставі цінової та нецінової конкуренції.

Цінова конкуренція – це боротьба між товаровиробниками за споживача шляхом зменшення витрат виробництва, зниження цін на товари та послуги без суттєвого зміни якості та асортименту товару.

Нецінова конкуренція – це боротьба між товаровиробниками за споживача шляхом впровадження досягнень науково-технічного прогресу в виробництво, що спричиняє покрашення якості продукту та його асортименту.

7.5. Економічні наслідки монополії. Антимонопольна політика України

Економічні наслідки монополії в економіці будь-якої країни можуть бути як позитивні так і негативні. К позитивним слід віднести значні можливості для впровадження в виробництво досягнень НТП, можливість економити на масштабах виробництва при природній монополії, наявність в економіці держави економічно міцних та стабільних підприємств. Негативними наслідками монополії є встановлення монопольних цін; обмеження конкуренції; вкладання капіталу в прибуткові галузі, що призводить до зменшення інвестицій в суспільно-необхідні галузі; витрати значних ресурсів на підтримання монопольної влади.

З розвитком в Україні виробничих відносин, які притаманні ринковій економіці, з’явилась необхідність не тільки регулювати якість конкуренції, але й гарантувати існування конкурентного механізму в ринкових відносинах. Ця потреба почала задовольнятися з появою особливої правової форми державного регулювання економіки – антимонопольного законодавства, націленого на те, щоб не допустити обмеження конкуренції та максимально використати принцип ефективності економіки в законодавчому регулюванні. В 2001 році був прийнятий Закон України “Про захист економічної конкуренції», який набув чинність з 2 березня 2002 року. Цій закон став єдиним систематизованим нормативним актом, що регулює відносини монополізму в Україні. В Законі України “Про захист економічної конкуренції» були враховані недоліки практичного застосування Закону України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності” (1992 р.) та Закону України “Про природні монополії” (2002 р.), які утратили чинність з прийняттям нового закону.

Органом, покликаним забезпечувати контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, в Україні є Антимонопольний Комітет України (АМКУ).

Згідно з українським антимонопольним законодавством заборонено зловживання монопольним становищем, дискримінація підприємців органами влади, встановлення дискримінаційних цін і нав'язування умов, що ставлять контрагентів у нерівне становище на товарному ринку, антиконкурентні узгоджені дії і процеси концентрації, що можуть призвести до утворення монополій. Відмітними рисами антимонопольного законодавства України є ведення Переліків монопольних утворень і регулювання дій, кваліфікованих як дискримінація підприємців органами влади і самоврядування. Доля ринку при якій підприємство вважається монополістом складає 35 %.

При реалізації антимонопольної політики через відсутність власного досвіду український законодавець орієнтується на досвід закордонних антимонопольних правових актів. Але ймовірно й інше: принципи та практика застосування антимонопольного права інших країн у повному обсязі не відображають сучасне становище української економіки. Тому проблема формування, застосування та удосконалення українського антимонопольного законодавства, особливо в галузі державного регулювання діяльності природних монополій, потребує комплексного наукового дослідження.