34 Аналіз дивідендної політики основних гравців вітчизняного фондового ринку.

Види дивідендної політики:

1. Політика «нульового» дивіденду (політика «нульового» дивіденду полягає в невиплаті дивідендів взагалі; це означає, що компанія свідомо попереджає акціонерів про «нульову» дивідендну політику, а акціонери підтверджують свою згоду (чи незгоду) з даною політикою, голосуючи за це фактами купівлі (чи продажу) акцій компанії).

2. Політика «100%» дивіденду (її сутність полягає у виділенні 100 відсотків нерозподіленого прибутку на виплату дивідендів) .

3. Політика фіксованого дивіденду (полягає у виділенні однієї і тієї самої абсолютної величини дивідендів із розрахунку на одну акцію).

4. Політика фіксованого дивіденду з преміальними виплатами ( передбачає на додаток до фіксованої (гарантованої) частини дивідендів ще і додаткові преміальні виплати в ті періоди, коли керівництво компанією вирішить їх виплатити).

5. Політика виділення на дивіденди фіксованого відсотка з прибутку(сутність даної дивідендної політики визначається саме методом обчислення дивідендів із розрахунку на одну акцію).

6. Прогресивна дивідендна політика (передбачає поступове постійне збільшення дивідендних виплат із розрахунку на одну акцію, для запровадження прогресивної дивідендної політики, треба забезпечувати приріст стосовно дивідендних виплат аналогічного кварталу попереднього року).

7. Регресивна дивідендна політика (це антипод прогресивної дивідендної політики, оскільки передбачає стале та поступове зменшення дивідендних виплат, що еквівалентно їх приросту з від'ємним темпом).

8. Політика негрошових виплат (у цьому випадку замість прямих грошових дивідендних виплат використовують, як правило, найближчі грошові замінники).

9. Політика нагромаджених кумулятивних дивідендів (цьому випадку дивіденди оголошуються, проте виплата їх відкладається до кращих часів).

Більшість компаній, що діють на вітчизняному фондовому ринку не відрізняються пунктуальність у виплаті дивідендів і не проводять певної дивідендної політики. Поки що сумлінні корпорації, які пунктуально виконують зобов’язання перед акціонерами («Українська фінансова група», «Укррічфлот», найпотужніші банки та деякі інші), не «роблять погоди» у загальній дивідендній політиці.

35. Класифікація витрат підприємства для цілей бюджетування

Для розробки форматів основних бюджетів і визначення структури операційних бюджетів потрібно визначити структуру витрат підприємства: різні види витрат нормуються і плануються по-різному. В бюджетуванні будемо розділяти два критерії класифікації витрат:

1.За критерієм нарахування (нормування) витрат у взаємозв’язку із зміною обсягів продаж :постійні (умовно-постійні) та змінні (умовно-змінні).2.За порядком віднесення різних категорій витрат на собівартість продукції: Собівартість продукції – виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції. прямі витрати – сукупність витрат, які повністю відносять до собівартості продукції і безпосередньо її формуют непрямі витрати (накладні) – витрати, які не можна безпосередньо віднести на собівартість конкретного продукту. Ці витрати є умовою існування підприємства як організації і опосередковано пов’язані із виробництвом продукції.

36. Фінансова структура підприємства та моделювання взаємодії основних її елементів. Фінансова структура підприємства – це: набір сегментів діяльності підприємства (видів бізнесу), які є об’єктами бюджетування; ієрархія центрів фінансової відповідальності, що визначає їх підлеглість, повноваження та відповідальність, необхідні для управління діяльністю компанії. Визначення фінансової структури підприємства впливає на: визначення, які види бюджетів будуть використовуватись в системі бюджетування; які формати і технології бюджетування доцільно застосовувати;який порядок консолідації бюджетів і регламент процесу бюджетування.Складові фінансової структури підприємства

З точки зору відмінностей у технології бюджетування і організації бюджетного процесу виділяють три основні : Центри фінансової відповідальності (ЦФВ),Центри фінансового обліку (ЦФО),Місця виникнення витрат (МВЗ).В одній організації одночасно можуть існувати ЦФО, ЦФУ, МВЗ. Центр фінансової відповідальності (ЦФВ) ЦФВ - структурний підрозділ підприємства, що здійснює певний набір господарських операцій і здатний впливати на ті або інші фінансові показники цих операцій, за якими у керівника – відповідальність за всі фінансові результати підрозділу (контролюються доходи, витрати, фінансовий результат).Для них складаються всі типи бюджетів підприємства. Контрольні показники: чистий прибуток, дохід на капітал, рентабельність інвестицій, приріст активів. Приклад: дочірні підприємства холдингів, відокремлені підрозділи, філіали великих компаній, виробничі цехи підприємств з дивізиональною оргструктурою, регіональні і технологічно відокремлені види діяльності багатопрофільних підприємств. Центри фінансової відповідальностіЦентри витрат. Утворюють підрозділи, які для виконання своїх функціональних обов'язків споживають різні ресурси й у такий спосіб впливають на витрати. Центри доходів. Відповідають за дохід, що вони приносять фірмі в ході своєї діяльності. Центри прибутку. Відповідають перед керівництвом за суму отриманого прибутку. Вони контролюють і доходну, і видаткову сторону своєї діяльності. Центри інвестицій. Є вершиною всієї фінансової структури. Вони мають право управляти також позаоборотними активами; центр може здійснювати інвестиції й дезінвестиції (вилучення коштів). Центр маржинального доходу.Центри фінансового обліку– це сегменти діяльності підприємства, за якими у керівника – відповідальність за деякі фінансові результати підрозділу (контролюються доходи, частина витрат). Для них складаються БДВ, операційні, допоміжні бюджети підприємства. Контрольні показники: обсяги продаж, рівень витрат за елементами, дохід. Приклад: основні виробництва єдиного технологічного циклу, служби збуту.Профіт-центрЦіль – отримання прибутку від реалізації бізнес-проектів Бонус – частка від чистого прибутку .Затратні центри Ціль - виконання обслуговуючих функцій; зменшити витрати без загрози провалу бізнес-проектів.Бонус - частка від економії витрат Центр витрат. Центр доходів Тарифікований центр витрат Тарифікований центр доходів. Венчур-центр. Ціль - вихід на самоокупність.Бонус - частка від чистого прибутку .

37. Бюджетний регламент. Бюджетний процес повинен регламентуватись бюджетним регламентом.Бюджетний регламент — документ, в якому визначаються порядок і терміни складання, розгляду і затвердження бюджету, а також організація його виконання. Бюджетний регламент:•визначає чітке розмежування функцій між органами державної влади і державного управління;•встановлює всю документацію, яка використовується у бюджетному процесі; •визначає особливий порядок виконання бюджету у разі його несвоєчасного затвердження; •визначає відповідальність органів за порушення бюджетного регламенту:а) виконавчої влади — за неякісний проект бюджету і несвоєчасно представлений.б) законодавчої влади — за порушення встановлених термінів розгляду і затвердження бюджету; в) Міністерства фінансів — за нецільове використання бюджетних коштів. Наявність затвердженого бюджетного регламенту в державі — найбільш актуальне завдання для організації бюджетного процесу.

 

38. Етапи розрахунку бюджетів витрат, які формують собівартість продукції і їх узгодження із бізнес-моделлю діяльності підприємства. Етапи: 1.Бюджет продаж - операційний бюджет, який вміщує інформацію про запланований обсяг продаж, ціни та прогнозний дохід від реалізації кожного виду продукції і по підприємству в цілому у вартісних і натуральних показниках протягом бюджетного періоду з розбивкою по місяцях чи кварталах.. 2.Бюджет виробництва- це виробнича програма, яка визначає заплановану номенклатуру та обсяг виробицтва продукції в бюджетному періоді (в натуральных показниках). БВ розробляється з урахуванням запасів готової продукції на початок і кінець планового періоду з розбивкою за місяцями чи кварталами бюджетного періоду. В складі бюджету виробництва можна за потребою окремо виділяти бюджет запасів готової продукції.

Бюджет прямих витрат на матеріали скадається на основі виробничого бюджету і бюджету продаж. Бюджет прямих матеріальних витрат містить інформацію про витрати на придбання сировини і матеріалів, комплектуючих, напівфабрикатів тощо в розрахунку на одиницю готової продукції за видами продукції і в цілому по підприємству в натуральних і вартісних показниках, а також інформацію про запаси основних матеріалів у натуральних і вартісних показниках на початок бюджетного періоду.

Необхідно визначити норму запасу прямих матеріалів і сировини для забезпечення надійності роботи підприємства в наступному періоді .

Бюджет прямих витрат на оплату праці готується на основі бюджету виробництва, даних про продуктивність праці та ставок оплати праці основного виробничого персоналу. Відображає витрати на оплату праці основного виробничого персоналу протягом бюджетного періоду в розрахунку на одиницю готової продукції за видами продукції в натуральних і вартісних показниках (тобто з урахуванням витрат робочого часу у людино-годинах і тарифних ставках).

В бюджеті прямих затрат на оплату праці виробничого персоналу необхідно виділити дві складові частини: фіксовану та відрядну.

Бюджет загальновиробничих витрат.3.Бюджет витрат на реалізацію продукції. Бюджет адміністративних витрат        Адміністративні витрати включають заробітну плату працівників апарату управління підприємства, загальноцехові і загальнозаводські витрати різного призначення, частину накладних витрат, пов’язаних з їх діяльністю (наприклад, послуги допоміжних цехів, додаткова заробітна плата, представницькі, витрати на відрядження, службовий транспорт, оренда, послуги юристів, консультантів і зовнішніх аудиторів, господарські нестатки, канцтовари і малоцінне офісне устаткування і т.д.).

39. Технологія і особливості розрахунку бюджету витрат на збут, і бюджету адміністративних витрат. Бюджет витрат на збут формують після складання бюджету продажів, тому що він тісно пов'язаний з останнім. Бюджет витрат на збут (реклама, комісійні торгових агентів, транспортні послуги й ін.) повинний співвідноситися з обсягом продажів. Не можна очікувати зростання обсягу продажів, одночасно плануючи зниження фінансування заходів, спрямованих на стимулювання збуту продукції. Багато статей бюджету витрат на збут планують у відсотках до обсягу продажів (за винятком оренди складських приміщень і транспортних послуг). Величина прогнозного відсотка залежить від життєвого циклу готової продукції. Витрати на збут можна класифікувати за багатьма критеріями, ключовим з який є: види продукції, категорії покупців, географія збуту, діяльність конкурентів на окремих сегментах товарного ринку. Значну частину витрат на збут складають витрати на рекламу і просування товарів на ринок. Тому заступник директора по збуту (комерційний директор) повинен точно становити, де і коли повинна бути здійснена рекламна кампанія і скільки коштів необхідно на неї витратити. При розробці бюджету витрат на збут доцільно передбачити витрати на упакування, транспортування, страхування, складування і збереження товарів на складі. витрат        Адміністративні витрати включають заробітну плату працівників апарату управління підприємства, загальноцехові і загальнозаводські витрати різного призначення, частину накладних витрат, пов’язаних з їх діяльністю (наприклад, послуги допоміжних цехів, додаткова заробітна плата, представницькі, витрати на відрядження, службовий транспорт, оренда, послуги юристів, консультантів і зовнішніх аудиторів, господарські нестатки, канцтовари і малоцінне офісне устаткування і т.д.).

40. Планування прибутку від операційної діяльності на основі бюджету доходів і витрат. У формі бюджету доходів і витрат вилучають статті операційного прибутку. Виділення операційного прибутку від реалізації й операційних прибутків від фінансово-господарської діяльності у формі № 2 обумовлено винятково фіскальними цілями. У сутності ці показники у формі № 2 виконують функцію і валового прибутку (оскільки іншого показника, що характеризує перевищення отриманого доходу над собівартістю немає), і валового прибутку (оскільки обидва ці показники виступають як об’єкти оподатковування, так до того ж з несальдуємим прибутком і збитком).

41. Аналіз чутливості прибутку- визначення впливу на прибуток зміни витрат, ціни, обсягу тастуктури продажу.Для визначення впливу на прибуток зміни обсягу продажу, зокрема, можна використати такі показники:коефіцієнт маржинального доходу;запас міцності;операційний важіль.

42. Аналіз і оцінка виконання операційних бюджетів за технологією гнучкого бюджетування. Операційний бюджет (бюджет поточної виробничої діяльності) підприємства, як правило, включає бюджети продажу, виробництва,

виробничих запасів, прямих витрат на матеріали, виробничих накладних витрат, прямих витрат на оплату праці, витрат на реалізацію (збут), управлінських витрат та прогнозні звіти про фінансові результати (прибуток чи збиток) операційної діяльності. При складанні операційного бюджету за основу приймається бю-

джет продажу (реалізації робіт, послуг), а плановані обсяги виробництва і виробничих витрат повинні у повній мірі задовольняти потреби

реалізації та бути мінімальними. Це перш за все дасть змогу СГД зорієнтуватись у конкурентному ринковому середовищі, визначитись, ко-

му, скільки, за який час та за якою ціною можна продати свою продукцію (послуги, роботи), розрахувати очікуваний відсоток продажу, який

буде оплачений у поточному місяці та суми, які будуть сплачені у наступному періоді, створюючи таким чином дебіторську заборгова-

ність.