6. Допоміжний матеріал.

Визначення – для невідомих слів чи термінів, вжитих в певному сенсі.

Порівняння – поки ми не знаємо, чим відрізняється щось від іншого, ми не ро­зу­мі­є­мо його суті. Вони стимулюють думку, пояснюють незвичне, викликають інтерес до звичного.

Приклади – короткі чи довгі ілюстрації, приклад-факт чи здогад, жарт чи серйоз­ний. Сенека: „Довгий шлях через настанови і повчання, короткий и легкий – через приклади”.

Посилання на авторитети – самого промовця, суспільна думка, видатні особи. Наприклад, свідчення японських художників Марукі про атомний вибух у Хиросимі: „Засліплюючий зеленуватий спалах, вибух, свідомість пригнічена, хвиля гарячого вітру, і наступної миті усе навколо загоряється... Мить – і з людей спав спалахнувший одяг, понабрякали руки, обличчя, груди; лопаються багрові пухирі, і лахміття шкіри спадають на землю...  Це – привиди. З піднятими руками вони рухаються натовпом, сповнюючи повітря криками болю. На землі грудна дитина, мати мертва. Але ні в кого немає сил допомогти, підняти. Поглухлі й обпечені люди, збожеволівши, збилися волаючим натовпом і сліпо микаються, шукаючи виходу...”.

Статистичні дані – кількісне визначення і вимірювання нашої дійсності. Це факти у цифрах, що порівнюються чи вказують на пропорційність. Необхідно перевіряти їх точність, аргументованість, джерело, співставляти подібне, зважати не на одиничні, а на сукупні дані.

Наочні матеріали – відтворюють модель чи зображення недоступного для ауди­то­рії предмету: модельовані зображення, моделі, зразки, таблиці, плакати аудіо-ві­зу­аль­ні засоби тощо.

Необхідно дотримуватися таких правил:

- використовувати їх за призначенням

- готувати спеціально і до початку виступу

- загальнодоступність

- тісно поєднані зі змістом промови

- говорячи, звертатися до слухачів

- тримати їх біля себе, якщо немає безпосередньої потреби дати слухачам

- ховати, як тільки вони вже не потрібні

 

7. Запис і розмітка тексту.

Початківець (та й не лише) мусить після попередньої роботи скласти картки за логі­кою розвитку теми й переписати їх у ви­гляді вже звичайного тексту, щось додаючи, по­ширюючи, а від чогось, можливо, і відмовляючись. Тут потрібно добре продума­ти композицію промови, яка зовсім не обов'язково буде повністю збігатися з планом.

Після запису потрібно уважно проглянути отриманий текст. Перше, на що потріб­но звернути увагу, — чи точні обрано слова: якщо сумніваєтесь у значенні слова, краще перевірити його за словником. Далі йде робота над стилем: чи відповідають обрані слова меті промови? аудиторії, до якої буде вона звернена? чи не будуть деякі слова "випадати" з тексту стилістично? Зверніть увагу на наявність елементів худож­нос­ті в тексті (метафори, епітети і т.п.) — без них текст виглядає за­надто сухим. Прос­тежте, чи не втратилися логічність та доказо­вість думок, чи не перевантажений ваш текст цитатами та при­кладами. Такий детальний конспект потрібний перш за все початківцю.

Конспект має свої вади: він заважає творчій активності оратора. Для оратора, що вже має певний досвід, зру­чніше записати майбутню промову у вигляді розширеного плану чи тез — це будуть так звані "опорні" фрази, відштовхуючись від яких він може побудувати свою промову.

Текст, що виникає в результаті всієї цієї роботи, може знадо­битися не один раз. Але оратор, який себе поважає, не читатиме навіть перед іншою аудиторією той самий текст: за час, що минув від одного виступу до другого, може поглибитися його пог­ляд на життя, він пізнає щось нове, зміняться соціаль­ні обставини, виявиться новий аспект теми. Отож, оновлення текс­тів - річ звичайна. Але добре, коли текст в основі своїй уже є.

Розмітка тексту знаками партитури

Навіть досвідчений оратор стикається з потребою певної графічної підготовки написаного тексту: виділити найбільш важливі місця або такі, що залишають простір для неточного тлумачення і т.д. Для цього використову­ються знаки партитури, які допомагають зафіксувати наголоше­не слово, правильну інтонацію, паузи і т.п.

Знаки партитури за місцем її розташування в тексті поділя­ються на 3 групи:

А. Рядкові знаки

1. Фразові паузи: | коротка (на один рахунок);  | | на два раху­нки (раз, два); | | | на три рахунки (раз, два, три).

Наприклад: "Буряк і цибуля  | | були до вас довезені | по дуже поганих дорогах |||". Тут підмет (який виражений двома іменниками) відділено паузою на два рахунки від групи слів, об'єднаних значенням дії (групи присудка), між якими пауза значно менша (на один рахунок).

Між реченнями та абзацами пауза мусить бути дещо довша (на три рахунки).

Якщо підмет виражено одним словом, то зазвичай пауза між ним та іншими чле­на­ми речення не робиться. Середню паузу (||) ми робимо в тому випадку, якщо підмет ви­ражений двома чи більше словами. Таку ж само паузу проставляємо у наступних випадках: коли речення містить звертання; вставне слово (слова) чи вставне речення; однорідні члени; знак "-" (пропущену зв'яз­ку). Маленьку паузу (|) проставляємо в тому випадку, коли є потреба лише незначно відокремити голосом складові частини однорідної структури.

2. Дужки ромбічні < >, якими варто позначати вставні речен­ня або слова.

Наприклад: "Левко підійшов до шопи — <розмокла земля втягувала ноги по кісточки> — і взяв лопату".

3.  Дужки квадратні [ ] — вживаються, коли варто додати слово (слова), яке допомогло б утримати непевний зміст речен­ня, знайти потрібну інтонацію.

Наприклад: "У коморі не було не те що жита — [навіть] зернинки торішньої ніде не запало".

4. Лапки "  ", в які беруться слова, що вимовляються з інто­нацією іронії.

Наприклад: Що наші роблять? "Пообідали та хліб їдять".

 

Б. Надрядкові знаки

5. Знак наголосу  . Якщо для вас якісь слова в тексті нові, і ви не знаєте, як пра­виль­но поставити наголос, подивіться у словник і позначте наголос на письмі: статуя, кілометр і т.п.

6.  Підвищення тону    . Цей знак використовується для інто­нування й означає незавершеність вислову, питання, непевність, використовується в окличних реченнях, при звертанні і т.п.

Наприклад: "Чи ти   пив п'янку радість кохання?"

7.  Обидві ці позиції інколи позначаються недиференційовано, як пониження тону  .Пониження тону використовується для позначення інтонації, що знаменує завершення вислову чи пев­ної його частини. Зазвичай ця ситуація спостерігається наприкінці речення.                          

Наприклад: "Він був дуже, дуже    обережний".

8. Злам інтонації     . Використовується при зламі інтонацій­ного малюнка (від підвищення до пониження чи навпаки).

Наприклад: "Вона була вже не бідна нині, а з грішми".

 

В. Підрядкові знаки

9. Логічний наголос ____ . Логічний наголос не можна плу­тати з наголосом граматичним: це знак партитури, який виділяє семантичний центр фрази (слово або групу слів). На відміну від граматичного наголосу, він може змінюватись залежно від мети, якої хоче досягти оратор.

Зазвичай місце логічного наголосу підказує контекст. Найбільш простий і швид­кий прийом, яким тут можна користуватися, це знаходження смислового "скелету" фрази. При цьому вирішується, які слова з фрази могли б бути вилучені.

Візьмемо для прикладу речення "Я запізнився". В ньому можна з однаковим успіхом зробити наголос як на першому, так і на другому слові. Все тут залежить від контексту. Якщо, скажімо, поставлено питання з метою з'ясувати: "Хто запізнився?", то у відповіді, звичайно, наголос потрібно зробити на першому слові — "Я".Якщо ж мова йде про те, що хтось запізнився і не зміг зустрітися з людиною, яка його не дочекалася, то потрібно зробити наголос на другому слові — "запізнився" (саме воно є причиною не-зустрічі). Відповідно в першому випадку ми можемо вилучити друге слово, відповісти словом "Я", в другому — вилучити перше, скоротивши речення до слова "запізнився".

Для правильної розстановки логічних наголосів використо­вують також два основних правила.

Перше — протиставлення. Якщо ми протиставляємо особу, предмет чи явище іншому, то наго­лоси отримують саме ті слова, що означають особи, предмети, явища, котрі протиставляються. Наприклад: "Вона не старша, а молодша сестра". Особи, речі чи явища, що протиставляються, не завжди вира­жені однаковою граматичною формою. Наприклад: "Він щене оратор, він тільки вчиться".

Крім протиставлення, вираженого різними граматичними формами, є ще приховане протиставлення. Наприклад: "У мене тільки дві руки" (мається на увазі — не три, не чотири). В подібних випадках саме виявлення прихованого протиставлення допомагає вирішити питання про місце логічного наголосу. Наприклад: "На жаль, у добі лише 24 години" (а не, скажімо, 40) або "Завтра знову математика" (а не література, малювання і т.п.).

Друге – введення нового поняття. Якщо в виступі вперше називається яка-небудь річ, особа чи явище, які мають значення для подальшого викладу, то слово (сло­ва), що означає цю річ, особу чи явище, виділяється логічним наголосом.

Визначити нове поняття можна тільки тоді, коли знаєш кон­текст. Наприклад: "Раптом ми побачили річку. Річка була мальов­нича". В першому реченні наголос падає на слово "річка", в дру­гому це слово не має наголосу, тому що перед нами вже не нове повідомлення; новою інформацією тут є те, що річка "мальовни­ча". За цим правилом наголос майже ніколи не може падати на займенники, тому що вони замінюють собою вже названих осіб чи згадані речі (за невеликими винятками, коли, наприклад, ре­чення складається лише з одного слова: "Ти!" чи "То була вона").

Іноді у не дуже досвідчених ораторів з'являється бажання обов'язково відмітити ло­гічним наголосом емоційно забарвлені слова: прикметники (добрий, великий, га­неб­ний) або дієприслів­ники (гнівно, доброзичливо, велично). Але це не зовсім виправ­дано. Логічні наголоси допомагають нам висловити думку, яка залишається нез­мін­ною незалежно від того, як до неї ставиться виконавець. А наше ставлення до пред­ме­та промови потрібно передавати не логічним наголосом, а інтонацією, тембром, жес­том тощо.

10.  Уповільнення темпу _ _ _ _. Цей прийом використову­ється для того, щоб зафіксувати увагу на слові (словах), що для промовця є ключовими.

Наприклад: "А лин, вловлений у панському ставі, був величезннй".

11.   Прискорення темпу      . Використовується для позна­чення вторинності, додаткового характеру інформації (вставні речення або слова і т.п.).

Наприклад: "І тоді, — додав Ілля, — він і подався до міста".

12. Легато    . Використовується для позначення злиття слів у вимові, коли вони вимовляються як одне ціле. Знак свідчить, що пауза тут непотрібна.

Наприклад: "Вже сутеніло, коли Олекса підійшов до комори".