4. Образ аудиторії. Подолання її опору.

Найвищий прояв майстерності публічного виступу - це контакт зі слухачами, тобто спільність психічного стану оратора й аудиторії. Це  виникає на основі спільної розумової діяльності, подібних емоційних переживань. Ставлення оратора  до предмета промови, його зацікавленість, переконаність викликають у слухачів відповідну реакцію. Як говорить прислів'я, слово належить наполовину тому, хто говорить, і наполовину тому, хто слухає. Головні показники взаєморозуміння між комунікантами - позитивна реакція на слова виступаючого, зовнішнє вираження уваги у слухачів (їхня поза, зосереджений погляд, вигуки схвалення,  посмішки, сміх, оплески), «робоча» тиша в залі. Контакт - величина перемінна. Він може бути повним (зі всією аудиторією) і неповним, стійким і хитким  в різні фрагменти проголошення промови.

Щоб завоювати аудиторію, треба установити з нею і постійно підтримувати, зоровий контакт. Не дивіться гостро в очі, а ніби ковзайте поглядом по обличчях слухачів, так, щоб кожному здавалось, ніби ви дивитися саме на нього. Перед початком промови витримують невелику психологічну паузу - 5-7 секунд. Зокрема можна виділити такіаспекти керування аудиторією:

·        Промова повинна відповідати інтересам і загальному рівню підготовки аудиторії.

·        Повинна бути логічною та добре організованою.

·        Містити щось нове, цікаве, про що повідомляється на основі старого, відомого.

·        Бажано подавати факти чи ідеї у протиставленні, наводити яскраві аргументи.

·        Абстрактні міркування чергувати з конкретними фактами.

·        Повторювати особливо важливі моменти.

·        Оратор повинен бути активним, щирим, небайдужим до повідомлюваного, показувати своє бажання до спілкування.

·        При шепотінні і спробах завадити виступу можна, не роблячи без потреби спеціальних дисциплінарних зауважень, просто зосередити на кілька секунд погляд на джерелі шуму.

Негативні моменти, які знижують увагу слухачів:

·        Затягування виступу (у Давній Греції для спостереження за часом перед промовцем ставили водяний годинник).

·        Вживання довгих, заплутаних речень.

·        Повідомлення несуттєвих деталей та зайвих подробиць.

·        Безособовий виклад матеріалу або від імені 3-й особи однини чи множини.

·        Читання з листка з байдужими короткочасними, часто формальними, спогляданнями залу.

·         Емоційна сухість і відсутність інтонаційних наголосів.

·        Голосне читання з листка, яке зм3шує на слух сприймати те, що призначене для читання: це теж саме, що запросити людину прогулятися, а самому їхати поруч на машині. Такий спосіб дає всього 17 % сприйняття інформації.

 

Яка б не цікава була тема, увага аудиторії згодом притупляється. ЇЇ  необхідно підтримувати за допомогою наступних ораторських прийомів:

- прийом питання – відповіді: оратор ставить питання і сам на них відповідає, висуває можливі сумніви і заперечення, з'ясовує їх і доходить  певних висновків;

- перехід від монологу до діалогу (полеміки) дозволяє прилучити до процесу обговорення окремих учасників, активізувати тим самим їхній інтерес;

- прийом створення проблемної ситуації: слухачам пропонується ситуація, яка викликає питання «чому?», що стимулює їхню пізнавальну активність;

- прийом новизни інформації, гіпотез змушує аудиторію припускати, міркувати. Розповідь про щось цікаве, невідоме широкому загалу.

- Опора на особистий досвід, думки, що завжди цікаві слухачам.

- Несподіване переривання думки: „ледь не забув...”.

- Показ практичної значимості інформації.

- Використання засобів наочності.

- Використання гумору дозволяє швидко завоювати аудиторію.

- Короткий відступ від теми дає можливість слухачам «відпочити».

- Уповільнення з одночасним зниженням сили голосу здатне привернути увагу до відповідальних місць виступу (прийом «тихий голос»).

- Діючим засобом контакту є спеціальні слова і вислови, що забезпечують зворотний зв'язок. Це особові  займенники 1 і 2 особи  (я, ви, ми, ми з вами), дієслова у 1 і 2 особі  (спробуємо зрозуміти, обмовимося, відзначимо, прошу вас, відзначте собі, подумайте, конкретизуємо й ін.), звертання (шановні колеги, дорогі мої), риторичні запитання (Ви  хочете почути мою думку?). Перераховані  мовні засоби контакту допомагають перебороти «бар'єр», служать об'єднанню оратора зі слухачами.

 

Слухачі – це те, заради чого виникла і розвивалась риторика. Слухачі бувають різні, однак вони мають спільну рису – вони завжди судять промовця. Тому він повинен прагнути досягти переваги над слухачами. Аудиторія слухачів завжди конкретна й ситуативна. Отже дати точні поради, як подолати її опір неможливо. Однак є кілька моментів, за допомогою яких, на думку відомих ораторів, можна досягти цієї мети.

По-перше, аудиторію можна умовно розділити на такі види: прихильна, байдужа, ворожа (агресивна), комбінована. І оратор має передбачити, як не втрати прихильних, здобути байдужих, заспокоїти агресивних. Для цього потрібні глибоке знання як джерело красномовства, освіта й поведінка вільної людини, бажання говорити (спілкуватися), швидкість, стислість і вишуканість нападу, блискавична реакція.

По-друге, не робити трагедії з дрібниць, які можуть бути спровоковані навмисне або від надміру непотрібної до них уваги викликають сміх присутніх.

По-третє, провокуючи дискусію, не йти на гостру суперечку, конфлікт, бути настійливо м’яким, доброзичливим.

По-четверте, зважати на такі практичні поради: вступ має бути нешвидким і не надто емоційним, висновки – не повільними й не затягнутими; схвилювати короткою й стриманою мовою неможливо; ненависть приборкувати доброзичливістю, озлоблення – співчуттям; вправно використовувати жарт, дотепний гумор.

 

У радянські часи питанню партійної пропаганди та ідеології приділяли багато уваги. Існували спеціальні підручники з риторики для слухачів вищих партійних шкіл. У цих посібниках є багато корисних порад навіть для сучасного промовця, який хоче заволодіти увагою аудиторії. Наприклад, такі:

·        Для встановлення контакту зі слухачами слід найперше оцінити аудиторію за такими критеріями:

- загальні відомості (соціально-демографічний склад, фах, освіта, стать і ступінь однорідності);

- мотиви (чому?) вони прийшли на ваш виступ (інтелектуальні, моральні, примусові тощо);

- можливі настрої чи схильності аудиторії, її психічний і фізичний стан.

·        Чи сприяє час та обставини сприйняттю промови.

·        Ставлення до теми виступу (важливість, знайома чи ні, з яких джерел вже отримували подібну інформацію).

·        Ставлення до оратора (прогнозоване, чи мають якусь інформацію, чи зустрічалися з ним раніше?).

·        Особисте знайомство, спостереження, розмова з організатором.

·        Молодь потребує яскравого і конкретного матеріалу, живих прикладів, тоді, як старші і досвідчені слухачі чекають стрункої логіки доказів.

 

Одна справа, коли ти приходиш в аудиторію, де тебе з нетерпінням чекають, інша – коли слід „розкачувати” негативно чи байдужо налаштованих слухачів.