1. Просте відтворення суспільного капіталу. Умови реалізації сукупного суспільного орення суспільного продукту при простому відтворенні

Суспільний Капітал(К.) не можна розглядати як просту суму індивідуальних К.

Суспільний К. – це сукупність індивідуальних К у їх взаємозумовленості. Відтворення інд К. означає повторення процесу виробницта в рамках окремих господарських ланок.

Відтворення сусп К. – постійне поновлення масштабів сусп. виробництва , однак з врахуванням взаємозумовлених відтворень окремих господарських ланок з урахуванням переплетінь їх кругооборотів.

Результатом суспільного відтворення, незалежно від його типу, є сукупний суспільний продукт (ССП).

ССП- уся маса товарів, вироблених у даному сусп за рік.

У процесі відтворення він виступає у 2-х формах: вартісний і натуральноречовинний. За вартістю він являє собою частину старої вартості(вартість засобів виробництва) і знов створену вартість. Стара вартість приймає форму Фонду Відшкодування. А знов створена вартість – нац.дохід суспільства.

За натуральноречовинною формую ССП включає засоби виробництва і предмети споживання

Просте відтворення являє собою такий процес суспільного відтворення, який відновлюється в незмінних масштабах. Така модель суспільного відтворення є суто теоретичною, але просте відтворення становить невід'ємну складову частину розширеного відтворення.

Умови реалізації при простому відтворення К.:

1. увесь продукт І підрозділу повинен бути рівним витраченим засобом виробництва І і ІІ підрозділів

І(C+V+m)=Ic+IIc

2. весь продукт ІІ підрозділу повинен дорінювати сумі знов створеної вартості І і ІІ підрозділів

II(C+V+m) = I (V+m) + II (V+m)

3. показує залежність ІІ підрозділа від І знов створена вартість І підрозділа повинна бути рівна витраченим засобам виробництва ІІ підрозділа

I(V+m) = II c

За простого відтворення весь додатковий продукт, а в капіталізмі він набуває форми додаткової вартості, буде повністю витрачено на особисте споживання власників цього продукту - капіталістів.

2.Економічна система змішаної економіки

Змішана економічна система - це органічне поєднання вільного підприємництва з економічним контролем суспільства над приватними інститутами. Вона має такі основні ознаки:

– взаємодія колективної, приватної і державної власності та різних форм господарювання, породжених ними;

– державне регулювання національної економіки з метою стимулювання сукупної пропозиції та сукупного попиту;

– відносна стійкість і стабільність розвитку на основі збалансування різнорідних економічних інтересів;

– здатність амортизувати циклічні коливання, запобігати глибоким економічним спадам і пом'якшувати соціальні конфлікти;

– забезпечення свободи і економічної рівності суб'єктів господарювання;

– чітка соціальна спрямованість розвитку національного господарства на основі економічного зростання.

Отже, органічний характер змішаної економіки визначається тим, що вона являє собою не співіснування або паралельний розвиток кожного з секторів господарювання, а їх функціонування і розвиток на основі взаємопроникнення, взаємопереплетіння та взаємодії, переходу одного типу господарювання в інший. Іншими словами, складові змішаної економіки перебувають у суперечливій єдності, і їй притаманна нова соціально-економічна якість.

Змішаною економікою є сучасні національні господарства ряду економічно розвинених країн, бо вони однорідні за своєю соціально-економічною структурою.

Для змішаної економіки сучасних розвинених країн характерне поєднання принципів самостійності та певної централізації в управлінні національним виробництвом. Це стосується не лише відносин між державою і корпораціями, а й організації економічної діяльності самих корпорацій. Будучи певною мірою централізованою системою, велика корпорація всіляко стимулює розвиток підприємницької діяльності у власних межах, надає великої самостійності її складовим ланкам. Отже, в змішаній економічній системі поєднується регулювальна роль ринкових механізмів у державним управлінням національною економікою. Це пов'язано з існуванням суспільних колективних благ (розвиток освіти, культури, науки, здійснення медичного обслуговування), зовнішньоекономічною діяльністю, створенням ефективної системи соціального захисту населення тощо. Уряди таких країн доповнюють ринкові механізми спеціально розробленою економічною політикою, спрямованою на підвищення її соціально-економічної ефективності. Держава, спираючись на грошово-бюджетні, податкові та кредитні важелі, активно впливає на пропорційний розвиток національної економіки, зайнятість населення, бореться з безробіттям та інфляцією. Усе це означає, що в реальному житті існують не взагалі ринкові системи господарювання, а їх конкретні національні моделі.

У сучасних умовах класичні монополії у прямому розумінні зустрічаються рідко. Проте їх «сестри» — олігополії — дуже розповсюджене явище в будь-якій розвинутій країні.

Великі корпорації стрімко збільшують свої розміри, вторгаються в інші галузі, об'єднуються як на національному, так і на міжнародному рівні. Саме тому, щоб не перевищувати максимально допустимі обсяги контролювання частки ринку, нинішні монополії продовжують активно інтегруватися і завойовувати нові галузі економіки країни (країн). При цьому виграє як країна в цілому (адже хто б не хотів, щоб у малорозвинену, але досить перспективну галузь увійшло підприємство з величезною кількістю капіталу), так і окрема фірма, оскільки зростають ринки збуту, сфери впливу, а отже, і прибутки.