1. Поняття гідросфери як водної оболонки Землі. Водні ресурси, їх розподіл на планеті, в Україні, на Полтавщині

Гідросфера, або водяна оболонка Землі,- це її моря й океани, крижані шапки приполярних районів, річки, озера й підземні води. Вода і життя - поняття нероздільні. Серед природних ресурсів вода займає особливе місце. На протязі довгої геологічної історії вона створила на нашій планеті сприятливе середовище для виникнення всього живого, у тому числі й людини. Запаси води на Землі (об’єм біосфери) за сучасними підрахунками становлять близько 14 млрд. км3. Більше 96% із цього об’єму припадає на солоні води світового океану. Запаси прісної води невеликі: з урахуванням частини підземних вод вони становлять біля 35 млн. км3. Причому 85% прісної води сконцентровано в льодових Антарктиди Гренландії і гірських вершинах. Прісні водяні ресурси існують завдяки вічному круговороту води. У результаті випару утворюється гігантський обсяг води, який досягає 525 тис.км3 у рік. 86% цієї кількості приходиться на солоні води Світового океану і внутрішніх морів Каспійського, Аральського й ін.; інше випаровується на суші, причому половина завдяки транспірації вологи рослинами. Щороку випаровується шар води товщиною приблизно 1250 мм. Частина її знову випадає з опадами в океан, а частина переноситься вітрами на сушу і тут живить ріки й озера, льодовики і підземні води. Природний дистилятор харчується енергією Сонця і відбирає приблизно 20% цієї енергії. Всього 2% гідросфери приходиться на прісні води, але вони постійно відновляються. Швидкість поновлення і визначає доступні людству ресурси. Швидкість водообміну льодовиків менше, ніж у океані, і складає 8000 років. Поверхневі води суші обновляються приблизно в 500 разів швидше, ніж в океані. Ще швидше, приблизно за 10-12 доби, обновляються води рік. Найбільше практичне значення для людства мають прісні води рік. Близько 30% світових запасів прісних вод становить підземні, з яких доступними є невелика частина. Води рік і озер становлять незначну частину гідросфери – близько 200 тис. км3. Потреба людини у воді постійно зростає, якщо в давні часи витрати води на людину становили 12- 18 л. на добу, то розвинених країнах вона сягає 200 – 400л. Особливо зросло використання води на виробництві, де вона застосовується практично у всіх технологічних процесах, є джерелом дешевої енергії, сприяє транспортування необхідних матеріалів та інше. На початку ХХ ст. Загальне водоспоживання у світі зросло приблизно у 7 разів, а на промислові потреби – у 21 раз. Важливий резерв водопостачання – це підземні води. Найціннішими з них є прісні підземні води. Резервом у забезпеченні водою може стати також солонуваті і солоні підземні води при використанні їх у суміші з прісними або після штучного їх опріснення. Вода – це прозора, безбарвна рідина, яка широко використовується у народному господарстві. Вона є сировиною, розчинником теплоносієм або охолоджувачем, використовується для передачі тиску, розмивання ґрунту, добування корисних копалин тощо. Загальні властивості води визначаються за твердістю, загальним вмістом солей, прозорістю, наявністю домішок, мікроорганізмів. Твердість води зумовлено наявністю в ній солей кальцію та магнію. Вода має тимчасову, постійну та загальну твердість. Перша – спричинена гідрокарбонатами кальцію та магнію, які під час кип’ятіння переходять у нерозчинні солі та осідають на внутрішній поверхні посуду у вигляді накипу. Наявність у воді хлоридів і сульфатів кальцію та амонію спричиняє постійну твердість. Ці солі після кип’ятіння води залишається у розчиненому стані і не випадають в осад. Наявність у воді солей обох видів твердості складають загальну твердість води. Воду поділяють також за походженням і призначенням: 1. За походженням води бувають атмосферними, поверхневими та підземними. Атмосферні води випадають на поверхню Землі у вигляді дощу, снігу, граду, роси, інею, ці води насичені сірководнем, оксидом азоту та іншими газами, якими забруднена атмосфера особливо у промислових районах. Атмосферна вода не містить солей, кальцію та магнію. До поверхневих вод належать води річок, озер, морів, океанів, водосховищ. У цих водах крім домішок, на які багата атмосферна вода, містяться солі та інші речовини, як є в ґрунтовому розчині. Води річок та озер самоочищаються під впливом сонячної енергії та дії корисних мікроорганізмів, рослин та водоростей, інших підводних мешканців, шкідливі мікроби, що перебувають у воді, часто гинуть. Підземні води – це води джерел, артезіанських колодязів, гейзерів, копалень. Склад їх залежить від ґрунтів, через які вони просочуються. У більшості випадків це прозорі й позбавлені мікроорганізмів води. Солі кольорових і рідкісних металів, бром, сірководень тощо, часто містять води копалень. Підземні води є унікальною сировиною для хімічної промисловості так, вода з розчиненим у ній хлористим натрієм використовується для отримання хлору, їдкого натру, водню. Деякі з цих вод мають лікувальні властивості – води Трускавця, Миргородська, Сатанова. 2. За призначенням води умовно поділяються на питну та промислову воду, у кожній з них вміст домішок регламентується відповідними стандартами. Питна вода згідно із санітарними вимогами має бути безпечною для вживання, не мати запаху, присмаку та забарвлення. Вода придатна для пиття, не повинна містити домішок більше встановленої норми, оскільки їх надмірність шкідлива для життя організмів. Ґрунтова вода буває: 1) хімічно зв’язана (кристалізована). Вода в ґрунті входить до складу мінералів, займає перше місце в їхній кристалічній структурі, не бере безпосередньої участі в процесах ґрунтоутворення. 2) пароподібна вода утворюється через випаровування поверхневої і ґрунтової вологи при наявності в ґрунті вільної рідкої води. В ґрунтовому повітрі міститься максимально можлива (за даної температури) кількості молекул пари. В ночі внаслідок конденсації пари в при поверхневих горизонтах ґрунту, і відповідного зниження в цих місцях потужності, відбувається рух пари в гору. В день цей рух відбувається в зворотному напрямку. 3) сорбіційно зв’язана ґрунтова вода утворюється в наслідок дії поверхневих сил твердої фази ґрунту на молекули води (пароподібної або рідкої) зв’язуванню молекул сприяє їх дипольний характер. Гігроскопічна вода являє собою сорбовані молекули водяної пари. Чим дисперсніший грунт, тим більше міститься в ньому таких часток, тим більшою буде їх сумарна поверхня і відповідно тим більше буде сорбованої води. 4) вільну воду ґрунту доступну рослинам поділяють на капілярну і гравітаційну. Капілярна волога є найбільш доступною для рослин. Вона відіграє важливу роль в процесі перерозподілу в ґрунті легко розчинних сполук. Гравітаційна вода вільно просочується в верхніх горизонтах у глибші, накопичуються у породі або поповнюючи запаси підгрунтової вологи.

Води в рідкому, твердому і газоподібному стані і їх розподіл на Землі. Вони знаходяться в природних водоймах на поверхні (в океанах, річках, озерах і болотах); в надрах (підземні води); у всіх рослинах і тваринах, а також у штучних водоймах (водосховищах, каналах та ін.)

Вода - єдина речовина, яка в природі присутній у рідкому, твердому і газоподібному станах. Значення рідкої води істотно змінюється залежно від місцезнаходження та можливостей застосування. Прісна вода ширше використовується, ніж солона. Понад 97% всієї води зосереджено в океанах і внутрішніх морях. Ще бл. 2% припадає на частку прісних вод, укладених в покривних і гірських льодовиках, і лише менше 1% - на частку прісних вод озер і річок, підземних і ґрунтових.

Вода, найпоширеніше з'єднання на Землі, має унікальні хімічними і фізичними властивостями. Оскільки вона легко розчиняє мінеральні солі, живі організми разом з нею поглинають поживні речовини без будь-яких істотних змін власного хімічного складу. Таким чином, вода необхідна для нормальної життєдіяльності всіх живих організмів. Молекула води складається з двох атомів водню й одного атома кисню. Її молекулярна вага всього 18, а точка кипіння досягає 100 ° C при атмосферному тиску 760 мм рт. ст. На більшу висотах, де тиск нижчий, ніж на рівні моря, вода закипає при більш низьких температурах. Коли вода замерзає, її обсяг збільшується більш ніж на 11%, і розширюється лід може розривати водопровідні труби і мостові і руйнувати скельні породи, перетворюючи їх у пухкий ґрунт За щільністю лід поступається рідкої воді, що і пояснює його плавучість.

Вода також має унікальні термічними властивостями. Коли її температура знижується до 0 ° C і вона замерзає, то з кожного грама води вивільняється 79 кал. При нічних заморозках фермери іноді обприскують сади водою для захисту від пошкодження бутонів морозом. При конденсації водяної пари кожен його грам віддає 540 кал. Ця теплота може бути використана в опалювальних системах. Завдяки високій теплоємності вода поглинає велику кількість теплоти без зміни температури.

Молекули води зчіплюються допомогою «водневих (або міжмолекулярних) зв'язків», коли кисень однієї молекули води з'єднується з воднем другий молекули. Вода також притягається до інших водень-і кисневмісних з'єднань (т.зв. молекулярне тяжіння).Унікальні властивості води визначаються міцністю водневих зв'язків. Сили зчеплення і молекулярного тяжіння дозволяють їй долати силу тяжіння і внаслідок капілярності підніматися вгору по дрібних порах (наприклад, у сухій грунті).

Водні ресурси та їх використання

В Україні налічується 63119 річок, у тому числі великих (площа водозбору більше 50 тис. км2) - 9, середніх (від 2 до 50 тис. км2) - 81, малих (менше 2 тис. км2) - 63029. Загальна довжина річок становить 206,4 тис. км, з них 90 % припадає на малі річки.

Водні ресурси України формуються за рахунок притоку транзитних річкових вод із зарубіжних країн, місцевого стоку і підземних вод.

За багаторічними спостереженнями потенційні ресурси річкових вод становлять 209,8 км3, з яких лише 25 відсотків формуються в межах України, решта надходить з Російської Федерації, Білорусії, Румунії. Прогнозні ресурси підземних вод становлять 21 км3. Затверджені експлуатаційні запаси підземних вод дорівнюють близько 6 км3.

Територіальний розподіл водних ресурсів не відповідає розміщенню водоємних галузей господарського комплексу (табл. 2). Найбільша кількість водних ресурсів (58 відсотків) зосереджена в річках басейну Дунаю у прикордонних районах України, де потреба у воді не перевищує 5 відсотків її загальних запасів (табл. 3). Найменш забезпечені водними ресурсами Донбас, Криворіжжя, Крим та південні області України, де зосереджені найбільші споживачі води. Доступні для широкого використання водні ресурси формуються, в основному, в басейнах Дніпра, Дністра, Сіверського Дінця, Південного і Західного Бугу, а також малих річок Приазов'я та Причорномор'я.

Балансові запаси місцевого водного стоку становлять у середньому 52,4 км3, а в маловодні роки - 29,7 км3. Об'єм підземних вод, що враховуються в ресурсній частині водогосподарського балансу, складає 7 км3. Крім того, в галузях економіки використовується близько 1 км3 морської води.

Стримуючим фактором використання водних ресурсів є їх мінливість у часі: в природних умовах на частку весняного стоку припадає 60-70 відсотків на півночі і північному сході і до 80-90 відсотків на півдні. За запасами місцевих водних ресурсів (1 тис. м3 на 1 особу) Україна вважається однією з найменш забезпечених країн у Європі (Швеція - 2,5 тис. м3, Великобританія - 5, Франція - 3,5, Німеччина - 2,5, Європейська частина колишнього СРСР - 5,9 тис. м3).

У більшості регіонів України приток перевищує місцевий стік. Виняток складає Крим, де природного зовнішнього притоку нема, а також Львівська і Закарпатська області, де приток менший ніж місцевий стік.

Внутрішні регіональні відмінності характеризуються тим, що за міжнародною класифікацією лише Закарпатська область належить до середньозабезпечених місцевим стоком (619 тис. м3 на одну людину); низька вона в Чернігівській, Житомирській, Волинській та Івано-Франківській областях (2,0-2,6 тис.м3); в інших областях - дуже низька і надзвичайно низька (0,11-1,95 тис.м3 на одну людину).

Води Полтавської області — води та водні ресурси, що є на території Полтавської області.

Загальна площа земель, покритих водою становить 1 488 км², або 5,18% від усієї території області. У тому числі: під штучними водоймами — 1 313 км², річками й струмками — біля 103 км², озерами — 51,4 км².

Місцеві водні ресурси річок Полтавської області становлять: у середній за водністю рік 1940 млн.м³, у маловодний рік 75% забезпеченості — 1310 млн.м³, у дуже маловодний рік 95% забезпеченості — 760 млн.м³. У середній за водністю рік з 1 км² поверхні області збирається 82 тис. м3 водного стоку (в Україні — 83 тис. м³; у світі — 268 тис. м³). За об'ємом місцевого стоку Полтавщина займає 12 місце в Україні. Але найбільше значення для забезпечення господарства області водою має транзитний стік Дніпра. Тому сумарний стік (транзитний + місцевий) на території області становить 51,5 км³ на рік. За цим показником Полтавщина займає 4 місце серед областей України.

Річки

146 річок (водотоків довжиною понад 10 км) загальною довжиною 5100 км. Серед них * дві великі (понад 500 км) — Дніпро і Псел

• дев'ять середніх (довжиною 101…500 км) — Ворскла, Сула, Оріль, Удай, Хорол, Оржиця, Мерла, Орчик, Коломак

• 135 малих річок (100 км і менше)

• Є також приблизно 1600 струмків.

Річкова система у сучасному вигляді сформувалася в кінці льодовикової епохи. Нахил поверхні області зумовлює переважний напрям річкової сітки: майже всі річки течуть з півночі на південь або з північного сходу на південний захід і є лівими притоками Дніпра.

Середня густота річкової мережі 0,27 км/км² (по Україні — 0,25 км/км²). Найбільший цей показник для басейнів Псла і Хоролу − в центральній частині Полтавщини (0,40 км/км²). Найменш розвинута річкова мережа (0,17 км/км²) на крайньому заході області, в басейні ріки Оржиця на території Оржицького, Гребінківського та Пирятинського районів. Рівнинний характер поверхні, незначний похил зумовлюють спокійну ледве помітну течію річок, яка становить 0,1-0,3 м/сек.

Річки Полтавщини живляться в основному сніговими водами (55-60% від загального об'єму стоку), хоч більша кількість річної суми опадів випадає в тепле півріччя. Це обумовлено тим, що літні опади (за винятком зливових) просочуються в ґрунт, випаровуються і майже не дають стоку. Роль снігового живлення збільшується з півночі на південь області. Другим за значенням джерелом живлення річок є підземні води (30-35%). Роль підземного живлення зростає в зимовий і літній сезони, коли немає стоку поверхневих вод, або він незначний. Дощове живлення становить приблизно 10% річного об'єму стоку.

Сумарний річковий стік складається з двох складових: місцевого стоку та транзитного стоку. Значна частина малих річок бере початок в межах Полтавщини. Дніпро і його найбільші притоки (Псел, Ворскла, Сула та інші) починаються на території інших областей, і стік, які вони звідти приносять, є транзитним. Більша частина місцевого стоку формується у північних районах області. Шар стоку тут сягає 80 мм за рік, а модуль стоку — 3,5 л/с-км². На півдні області ці показники становлять відповідно 40 мм і 1,2-1,5 л/с-км². Така різниця пояснюється зменшенням кількості атмосферних опадів, висоти снігового покриву та зростанням випаровуваності з півночі й північного заходу на південний схід. Середній шар стоку по області становить 64 мм, що менше, ніж у середньому по Україні (87 мм).

Водоносність і рівень води в річках області протягом року відчутно змінюються. Повінь на річках у зв'язку із таненням снігу розпочинається на початку березня. У цей час формується 70-80% річного об'єму стоку. Наприкінці літа більшість річок міліє, а деякі пересихають (настає літня межінь). У цей час живлення відбувається в основному за рахунок підземних вод. Обміління рік спричиняє зниження рівня ґрунтових вод, а це веде до зменшення запасів води у ставках та водоймах. Під час літніх злив і осінніх дощів на річках бувають паводки.

За останні півстоліття на Дніпрі і його притоках споруджена велика кількість водорегулюючих споруд (водосховища, захисні дамби, водовідвідні канали і шлюзи тощо), які роблять вірогідність катастрофічних повеней і паводків незначною і дещо згладжують відмінності в розподілі об'єму стоку впродовж року. Останні катастрофічні повені спостерігалися на річках області в першій половині 1950-х років. Але й у наш час у період повеней і паводків підтоплюються або частково затоплюються 400 населених пунктів та більше 100 тисяч гектарів сільськогосподарських угідь.

Приблизно 130 днів на рік річки покриті льодом. Льодостав починається на півночі та північному сході області до 7 грудня, завершується на півдні до 20 грудня, весняний льодохід розпочинається навпаки на півдні 17-18 березня, а закінчується 25 березня на північному сході.

На весну припадає 75% твердого стоку, на літо та осінь разом — лише 10%. Найменш каламутна вода на крайньому заході області (р. Оржиця), де кількість твердих домішок в воді становить 50 г/м³. Поступово каламутність води збільшується в напрямі на схід. Так для Дніпра каламутність становить 100 г/м, а для Псла та Ворскли — до 250 г/м.

Головною водною артерією Полтавщини є річка Дніпро — головна ріка України, третя за площею водозбору в Європі (після Волги і Дунаю), довжина якої 2285 км, а площа басейну 503 тис. км². Дніпро омиває південно-західну частину області на протязі 267 км. Колись мав Дніпро і старі русла − Старка, Старицю, Діда, рукава-притоки, які витікали і вливалися в нього. Серед них: Рящуватий, Ревучий, Гирман, Ярданка. Усі вони зникли з утворенням Кременчуцького водосховища.

Найбільшу площу вони займають в басейні Сули (озера — 32 км², болота — 1300 км²), Псла (25 та 190) та Ворскли (15 і 260). В області налічується 124 озера з площею водного дзеркала понад 0,1 км² (загальною площею 676 га і загальним об'ємом води 76 млн м³).

Озера

За походженням озера області поділяються на два типи:

• заплавні (старі русла річок);

• плеса пересихаючих річок (поширені в басейні Суди та Хорола).

Живлення озер області відбувається за рахунок весняної повені та літніх паводків. Переважають невеликі озера з площею водного дзеркала від 0,1 до 5 кв.км. Найбільше їх в Оржицькому — 57 озер (загальною площею 252 га) та в Семенівському районах — 32 озера (площею 246 га). Найбільшим заплавним озером є Малий Лиман (на р. Сула) з площею водного дзеркала 4,6 кв.км.

Болота поширені в долинах майже всіх річок, але найбільшу площу займають в басейні Сули, Ворскли та Псла. Найбільш заболоченою територією є басейн Сули в нижній її течії, а також Хоролу й Удаю (5-10% площ їх басейнів). Тут зосереджені основні запаси торфу області. Наприклад, у заплаві Оржиці глибина торф'яників становить 5-7 метрів. Треба відзначити, що в басейні Ворскли площа озер мала, проте площа боліт становить понад 1,8% від загальної площі басейну. За походженням переважають низинні болота, що утворилися на понижених берегах річок завдяки неглибокому заляганню підземних вод. Живлення таких боліт відбувається як за рахунок підземних так і поверхневих вод. Найбільшим болотом в області є Велике Болото на р. Ворсклі (біля станції Мала Перещепина). Іншими великими болотними масивами є Рогозів Кут, Великоселецьке, Плехово, Матвіївське у Посуллі.

Певну проблему для області становить антропогенно-стимульоване заболочення й підтоплення земель (на площі 11,5 тис. га). Основними причинами цих несприятливих явищ є будівництво водосховищ і ставків; втрати води з водопровідної й каналізаційної мереж; ущільнення ґрунтів, яке робить їх менш водопроникними й зумовлює утворення верховодки. Ці чинники окремо чи в сукупності зумовлюють підвищення рівня підземних вод. Для боротьби з підтопленням і заболоченням здійснюються роботи з метою покращення дренованості підземних вод (будівництво дренажних колодязів, осушувальних каналів тощо). У 2004 році в області осушувалося 37,2 тис. земель (найбільше — на заплаві Сули і її притоках).

Водосховища та ставки

Для запобігання надмірних розливів річок стік майже всіх річок області зарегульовано. Існує 90 водорегулюючих споруд, у тому числі 68 водосховищ із загальною площею водного дзеркала 6252 га. Обсяг води, що в них міститься становить 143 млн.м³ (корисний об'єм водосховищ 113 млн м³). Найбільшими в Полтавській області є водосховища, що утворені у долині Дніпра: у 1952 р. створено Кременчуцькоу ГЕС, а в 1964 Дніпродзержинську.

Загальні характеристики Кременчуцького водосховища: довжина — 165 км, ширина 36 км, площа водного дзеркала 2252 км², об'єм — 13,5 км³. За площею це шосте, а за довжиною греблі (11 280 м) — третє водосховище в Європі (після Ейселмер у Нідерланди та Цимлянського). Воно створене з метою забезпечення потреб водопостачання, річкового транспорту, електроенергетики, рибного господарства. На півдні територію Полтавщини омивають води Дніпродзержинського водосховища, яке за розмірами значно менше Кременчуцького. Довжина його 114 км, ширина 16 км, а площа водного дзеркала всього 567 км². Довжина берегової лінії сягає 360 км (у тому числі 155 км — на території Полтавщини).

Найбільшими екологічними проблемами цього водосховища є абразія берегів (52 км на території області), замулення (із середньою інтенсивністю накопичення мулів 1 см на рік), що призводить до збільшення площі мілководдя, непродуктивного випаровування води, «цвітіння» улітку, яке призводить до погіршення її якості, заморів риби тощо. Внаслідок абразії берегів (їх відступ на окремих ділянках становить 3-7 м за рік) у середньому щорічно втрачається близько 3 гектарів земель.

Крім великих водосховищ, на території Полтавської області створено 66 малих водосховищ і 1272 ставки. Обсяг зарегульованої води у малих водосховищах 147,7 млн.м³, у ставках 278 млн.м³. Площа їх водного дзеркала становить, відповідно, 6,45 і 15,91 тис. га. Використовуються вони переважно комплексно, рідше − тільки для потреб сільського, рибного господарства, роботи цукрових заводів, потреб енергетики тощо. Найбільше ставків і малих водосховищ на території Глобинського району (161), найменше — Котелевського (8) й Кобеляцького районів (7).

Господарська діяльність

Загалом у народному господарстві області в різні роки використовується 205–250 млн м³ води. У структурі водокористування найбільша частка припадає на сільське господарство (біля половини витрат у 2005 році), житлово-комунальне господарство (біля 1/3 витрат), і промисловість (1/5 витрат). У поверхневі водні об'єкти області за рік скидається біля 200 млн м³ стічних вод, з яких очищені до нормативних показників 1/3.

За винятком чотирьох найбільших, усі річки області міліють у період межені і втрачають цінність як джерела водопостачання. Крім того зменшення водності спостерігається і на великих річках.

Невеликі ресурси для виробництва електроенергії на ГЕС, що побудовані на середніх річках (через рівнинність і невеликий нахил рельєфу, малу швидкість течії).

Не дивлячись на побудову штучних водойм Полтавська область належить до вододефіцитних регіонів. З річкового стоку, що формується в межах області, на одного жителя припадає лише 1 тис. м³ води (в цілому по Україні трохи більше).

Підземні води та забезпечення водою населення

На більшій частині Полтавської рівнини перший від поверхні горизонт підземних вод на вододілах (в антропогенових лесових породах, моренних суглинках тощо) розташований на глибинах від 2 до 18 м. Води слабо мінералізовані (до 1 г/л), мають велику жорсткість (24-35 мг-екв/л), переважно гідрокарбонатні кальцієво-магнієві, використовуються за допомогою шахтних колодязів у сільській місцевості. На півдні області, в межах власне Придніпровської низовини, водоносні горизонти в антропогенних відкладах надзаплавних терас Дніпра мають більшу мінералізацію, але меншу жорсткість, гідрокарбонатно-сульфатно-магнієво-кальцієвий або гідрокарбонатно-кальцієво-натрієвий склад. Вони залягають ближче до поверхні, але теж використовуються за допомогою шахтних колодязів.

Усього в Полтавській області на 2004 р. налічувалося понад 200 тисяч шахтних колодязів, якими користуються понад 605 тисяч людей (36% населення). У 56% колодязів виявлено значне перевищення вмісту нітратів (у деяких пробах в Семенівському районі — до 50 разів). Нітрати потрапляють у горизонти підземних вод з відходами життєдіяльності людини і тварин (із не забетонованих вигрібних ям), та надмірного внесення азотних добрив.

Для централізованого водопостачання більшості містечок, селищ і деяких сіл використовують водоносний комплекс у відкладеннях канівської й бучакської світ палеогену, переважно з глибини 60-75 м, іноді більше. Вода цих горизонтів прісна, м'яка, переважно гідрокарбонатно-натрієва, серед мікроелементів містить іони фтору.

Для централізованого водопостачання у Полтаві використовують водоносний комплекс у крейдових відкладах, з глибини 400–700м (води прісні й слабо мінералізовані, переважно хлоридно-гідрокарбонатно-натрієві).

Загальні прогнозні ресурси підземних вод у Полтавській області становлять 4060,5 млн м³ на рік, а їх розвідані та затверджені експлуатаційні ресурси — 807 млн м3 на рік.

Централізоване забезпечення водою населення міст Кременчука й Комсомольська здійснюється переважно внаслідок заборів із Дніпра.

У середньому 3-4% проб в джерелах централізованого водопостачання по області не відповідають стандарту по бактеріологічних і 7-10% — по хімічних показниках. Найгірша якість води у водопровідних мережах за обома групами показників спостерігається в Кременчуцькому, Козельщинському, Глобинському районах.

Полтавщина багата на родовища мінеральних і столових підземних вод. Уперше мінеральні води було віднайдено у 1912 році у районі міста Миргорода під час пошуку джерел водопостачання міста. З 1917 року тут діє курорт. Основним лікувальним засобом є мінеральні води. У водолікувальних закладах покращують свій стан головним чином хворі з порушенням обміну речовин та захворюваннями органів травлення.