71. Порівняльний аналіз різних схем колективного інвестування, їх основні ек.Переваги.

Доступ до інвестування в цп є затрудненим для багатьох рядових інвесторів. По-перше, не у всіх інвесторів може бути необхідна к-ть засобів, щоб забезпечити необхідний рівень диверсифікації. По-друге купуючи акції неповними лотами, прийдеться заплатити відносно великі комісійні брокеру. По-третє не кожен малий інвестор має вдосталь часу для вибору альтернативних рішень а також необхідних професійних знань. Для задоволення цих потреб на міжнародному ринку капіталу зявилася велика к-ть різних форм колективного інвестування. Інструменти колективного інвестування стають все більш важливим елементом росту міжнародних ринків капіталу. Цей процес знаходить своє відображення в мобілізації приватних збереженнях різного роду колективних інвестиційних схемах з одночасним зменшенням числа вкладів на депозитних рахунках комерційних банків. Найбільш поширеною і перспективною формою колективного інвестування в усьому світі є інвестиційні компанії.Інвестиційна компанія – це спеціально організована форма фінансового посередника. Вона приваблює засоби інвесторів і купує на них фінансові активи. В свою чергу інвестори отримують певні права по відношенню куплених компанією фінансових активів і отримують від них прибуток. Таким чином інвестиційні компанії обєднують капітали багатьох інвесторів які ставлять перед собою однакові інвестиційні цілі. Інвестиційні компанії відрізняються один від одного по багатьом характеристикам, та їх важко класифікувати. Ці інв комп зазвичай існують в одній із організаційних форм: відкриті ІК назив взаємними фондами, і закриті інвестиційні фонди. Таким чином, грошові засоби громадян, фін ресурси населення, направленні у в-во, проходять ще одну стадію опосередкування. При фондовій формі інв процесу капітал-функція максимально відділяється від капіталу – власності. Вкладник інвест фонду, формально володіючи пропорційно своєму вкладу часткою кожної акції з активів фонду, реально не може брати участь в управлінні АТ, акціями якими володіє фонд. З появою фондової форми інв процесу полегшує перелив капіталу з одних галузей в інші. Інвест фонди дозволяють рядовим інвесторам уникати ризиків повязаних з інвестиціями в цп шляхом диверсифікації вкладів.

72.Основні типи інвестеційних фондів, їх характерні відмітні риси.Інвестиційний фонд – це юридична особа, заснована у формі закритого акціонерного товариства, що здійснює виключну діяльність у галузі спільного інвестування. Інвестиційні фонди поділяються на відкриті і закриті. Відкриті фонди створюються на невизначений строк і здійснюють викуп своїх інвестиційних сертифікатів у строки, встановлені інвестиційною декларацією інвестиційного фонду. Закриті фонди створюються на визначений строк і здійснюють розрахунки щодо інвестиційних сертифікатів після закінчення строку діяльності інвестиційного фонду. Засновниками інвестиційного фонду можуть бути як юридичні так і фізичні особи. Проте, не можуть бути засновниками інвестиційного фонду юридичні особи, частка державного майна у статутному фонді яких перевищує 25 відсотків. Фонди мають право здійснювати загальну емісію інвестиційних сертифікатів на суму, розмір якої не повинен перевищувати 15-разового розміру їх статутних фондів. Відкриті фонди випускають інвестиційні сертифікати, які не підлягають вільному перепродажу, а закриті – такі, що підлягають вільному перепродажу. Інвестиційні сертифікати пропонуються для розміщення та викуповуються фондом за ціною, яка дорівнює вартості чистих активів, у терміни, встановлені інвестиційною декларацією. три основні типи: компанії сертифікатів з готівковою вартістю (Face Amount Companies), об’єднані інвестиційні трасти (Unit Investment Trust Companies), менеджеріальні компанії (Management Companies) Перші емітують сертифікати з визначеною номінальною вартістю, яка по суті є формою контракту між інвестором і компанією. В них визначається номінал, еквівалентний сумі коштів інвестора, термін дії контракту щодо управління ними, умови управління, включаючи умови сплати базової інвестиційної суми і доходу, які провадяться після завершення терміну дії контракту. Таким чином, FA-компанії виступають боржником інвесторів і несуть ризики від інвестицій капіталів клієнтів у фінансові активи. Термін погашення сертифікатів компанією становить у середньому 8 років, а середній розмір номіналу — приблизно 3 тис. дол. Номінальна вартість таких сертифікатів, як правило, сплачується інвестором частками протягом певного періоду. Другий тип інвестиційних фондів — об’єднані інвестиційні трасти — формуються на підставі трастового договору, тобто контракту на управління інвестиційним портфелем за дорученням власника. При їх створенні визначається структура портфеля, який надалі залишається незміннимСтатична структура активів юніт-трастів позбавляла їх можливості реагувати на зміни кон’юнктури ринку, але й захищала від зловживань керуючих активами. У 2000 р. кількість UIT-компаній становила 15 тис., а сукупна вартість активів — 107 млрд. дол., або приблизно загальних активів інвестиційних фондів Америки Водночас кількість інвестиційних фондів третього типу — менеджеріальних компаній — досягала 5070, а вартість їх активів — 2135 млрд. дол.

73. Сутність способів оцінки активів інвестеційних фондів.Чистими активами інвестиційного фонду визнається вартість активів, в які розміщено кошти засновників та учасників фонду, в поточних цінах на момент оцінки. Доходи фонду складаються з дивідендів та інших надходжень від цінних паперів, що перебувають у власності фонду, та доходів від операцій з цінними паперами й іншими активами. Доходи фонду, його засновників та учасників оподатковуються при виплаті дивідендів у порядку, встановленому чинним законодавством. Порядок реорганізації інвестиційних фондів, а також особливості перетворення закритого інвестиційного фонду у відкритий інвестиційний фонд та закритого взаємного фонду інвестиційної компанії у відкритий взаємний фонд інвестиційної компанії визначаються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР) за погодженням з Фондом державного майна України та Антимонопольним комітетом України. Залежно від виду активів, у які вкладаються кошти інститутів спільного інвестування, фонди поділяються на диверсифіковані та недиверсифіковані. Останні можуть вкладати кошти в активи ризикованіші, але й дохідніші. Прикладом абсолютно недиверсифікованого інституту спільного інвестування є венчурний фонд – фонд, який з самого початку орієнтований на вкладання коштів у неринкові, високоризикові, але потенційно дохідні та здатні до зростання активи;Щодо диверсифікованих інститутів спільного інвестування, то законом чітко визначено їхні ознаки, а також запроваджено пряму заборону на окремі операції таких фондів. Наприклад, диверсифікованим інститутам спільного інвестування забороняється тримати в грошовому виразі, на банківських депозитних рахунках, в ощадних сертифікатах та облігаціях, емітентами яких є комерційні банки, більш як 30% загальної вартості активів або придбавати цінні папери одного емітента на суму понад 5% вартості активів. Вони також можуть тримати в державних цінних паперах не більш як 25% загальної вартості своїх активів, у корпоративних облігаціях – 20% активів, у акціях – не більш як 40%. Саме тому найбільшою популярністю наразі користуються венчурні фонди. Щоправда, закон забороняє їм приймати гроші від фізичних осіб Діяльність компаній з управління активами досить чітко регламентована, обов’язковою умовою роботи є інформаційна відкритість. Закон встановлює систему обмежень щодо діяльності керуючого активами, спрямованої на захист коштів інвестора та запобігання некоректним операціям. До того ж договір з компанією з управління активами є строковим (не більше 3-х років), що є додатковим засобом контролю інвесторів. Компанія з управління активами може водночас здійснювати управління активами кількох інститутів спільного інвестування та несе повну майнову відповідальність за збитки, спричинені інститутом спільного інвестування, її діями (бездіяльністю) або діями її посадових осіб. Обов’язковою умовою є створення інститутом спільного інвестування резервного фонду, який зберігається на окремому рахунку. У разі ліквідації інституту спільного інвестування гроші повертаються в першу чергу вкладникам.

74.Поняття технологічної політики в міжнародному менеджменті, її основні завдання.Технологічні політика підприємства або організації – це набір принципів і дій (спосіб діяльності), на основі якого вибираються, розробляються і впроваджуються нові продукти і технологічні процеси. Основні завдання технологічної політики фірми: 1)моніторинг науково-дослідних досягнень у світі, а також загальних технологічних тенденцій;2)стимулювання постійного підвищення освітнього і кваліфікаційного рівня персоналу компанії;3)визначення факторів, сприяючих інноваціям (нововведенням); 4)формування організаційної структури підприємства, найбільш сприятливої для здійснення безперервного інноваційного процесу, забезпечення мотивації персоналу; 5)координація і досягнення узгодженості дій різних підрозділів компанії по проведенню НДДКР. Технологічна політика слугує двоєдиній глобальній цілі фірми – по-перше, знизити ризики і вижити, по-друге, підвищити ефективність власної діяльності, стати більш прибутковою.

75.Особливості розвитку сучасних технологій, їх місце в міжнародному бізнесі. Розвиток технологій – основна рушійна сила економічного зростання фірми. За останні десятиліття проявились наступні закономірності технологічного розвитку:  -нова технологія приходить не одна, а у поєднанні з іншими;-кожний набір технологій включає ряд взаємодоповнюючих базових технологій;-кожна базова технологія – ядро багатьох прикладних технологій;-прикладні технології використовуються для модернізації існуючих виробництв, причому відставання у застосуванні у фірмі нової технології рано чи пізно призведе до зміни керівництва.Особливість нового етапу полягає у тому, що тепер розвивається не один пучок технологій, як було в 50-60 рр, а цілих три: інформаційно-комунікаціний, біотехнологічний і пов’язаний з новими матеріалами. Підприємці стикаються з новими технологіями декілька разів на рік.Технологічна революція, особливо в інформаційно-комунікаціній сфері, сприяла процесу глобалізації економіки. З одного боку, збільшення вартості НДДКР інтенсифікувало пошук компаніями можливостей розширення ринків, щоб виправдати зростаючі витрати, а з іншого – сучасні засоби комунікації дозволяють надзвичайно швидко поширювати нові зразки поведінки, впливаючи на культуру як виробництва, так і споживання у багатьох країнах. Спроби створення державою локального внутрішнього ринку рано чи пізно призводять до якісного розриву між товарами, запропонованими на національному і м/н ринках.Взаємодія розглянутих факторів призводить до змін в корпоративній культурі, сприяючи переходу на децентралізоване управління МНК.  76.Інновації в міжнародних технологічних стратегіях фірми.. Глобальний характер конкуренції не лише робить нововведення більш значними для ТНК, але обумовлює необхідність пошуку нових шляхів сворення інновацій. Традиційно більшість МНК застосовувала один з двох класичних типів проведення технологічної політики:-“center-for-global” (політика глобального центру) і-“local-for-local” (політика поліцентризму). Політика глобального центру.Даний тип політики полягає в пошуку нових технологій у країні базування для створення нових продуктів і процесів, використовуючи централізовані ресурси материнської компанії, і поширенні інновацій по світовим відділенням МНК.Основний ризик централізованого проведення технологічної політики полягає у тому, що результат інновацій не може точно відображати локальні ринкові потреби, можливі також труднощі з впровадженням нової технології із-за опору з боку дочірніх фірм прийняттю централізованих рішень.Політика поліцентризму. Другий традиційний тип здійснення технологічних змін, “local-for-local”, передбачає, що дочірні компанії МНК використовують власні можливості і ресурси для розробки нових технологій, що забезпечують їх власні потреби. Ця модель дозволяє відображати унікальні потреби різних країн, в яких діють МНК. Але у такого типу інноваційного процесу є і негативні сторони:-не завжди обгрунтоване прагнення національних відділень до автономії;-дублювання розробок, уже проведених в інших дочірніх компаніях МНК. -виникнення додаткових витрат на проведення НДДКР.Таким чином, крім вищеописаних типів інноваційного процесу за останні роки все більше поширення отримують нові методи здійснення технологічних змін: “locally-leveraged” (розподілена система технологічного розвитку) і “globally-linked” (інтегрована система технологічного розвитку).Розподілена система технологічного розвитку.Технологічна політика типу “locally-leveraged” включає використання ресурсів національного відділення в цілях створення інновацій не лише для місцевого ринку, але й для поширення їх на світовій основі. Це дозволяє менеджменту МНК об’єднати інноваційні ресурси всіх дочірніх фірм і використовувати їх для всієї корпорації. МНК отримує властивість реагувати на ринкові зміни, які проявляються в одній країні, і використовувати їх для виявлення подібних тенденцій в інших країнах.Інтегрована система технологічного розвитку. Останній тип проведення інноваційної політики- “globally-linked” – передбачає об’єднання ресурсів і можливостей всіх елементів МНК як на рівні головної компанії, так і на рівні дочірніх фірм для спільного створення і впровадження інновацій. Цей тип технологічної політики краще інших підходить в умовах, коли потреба в інноваціях не відповідає дослідницьким можливостям даного внутрішньодержавного відділення або коли об’єднані ресурси і можливості декількох організаційних одиниць можуть сприяти більш ефективній розробці потрібної технології. Створення гнучких зв’язків дозволяє об’єднати зусилля багатьох одиниць для отримання МНК ефекту синегрії. 77. Сутність організації міжнародного ринку технологій

Технологія — це фактор виробництва, якому притаманна висока міжнародна мобільність.

МРТ (Міжнародний ринок технологій) може бути охарактеризований як форма реалізації міжнародних науково-технічних зв’язків з приводу використання прав власності на об’єкти інноваційних розробок.Основними передумовами виникнення МРТ є:1.Становлення постіндустріального інформаційно-технологічного укладу цивілізаційного розвитку;2.Зростання пріоритетності порівняно з тріадою класичних факторів виробництва (природні ресурси, праця, капітал) четвертого, сучасного фактору – інноваційного підприємництва, який спрощено визначається як технологічний;3.Необхідність мінімалізації техногенного та антропогенного впливу на довкілля світової цивілізації, насамперед, шляхом використання ресурсозберігаючих та екологічно безпечних технологій.Існують три групи технологій – це технології продуктів, процесів та управління.На сучасному міжнародному ринку технологій функціонують суб’єкти всіх структурних рівнів світової економіки. На мікрорівні – дослідні заклади, бізнес-центри, бізнес-інкубатори, інноватори-індивідууми. На мезорівні – ТНК, науково-технічні комплекси, які є провідними щодо впровадження новітніх технологій і які забезпечують комерційну і виробничу реалізацію. На макрорівні – держави і науково-технічні системи.Вирізняють такі основні форми міжнародної торгівлі об’єктами інтелектуальної власності:*ліцензійну;*франчизу (франчайзинг); *інжиніринг;*лізинг.Міжнародні організації розглядають трансфер технологій не як разовий захід, а як тривалий процес, що містить:· Відбір і придбання технологій;· Адаптацію та освоєння придбаної технології;· Розвиток місцевих можливостей, удосконалення технологій з урахуванням особливостей національної економіки.