
- •1. Розміщення продуктивних сил як галузь економічної науки.
- •2. Мінерально-сировинні ресурси України
- •3. Галузева структура машинобудування України.
- •4. Фактори розміщення продуктивних сил.
- •5. Машинобудівний комплекс.
- •6. Рудні ресурси України та їх економічна оцінка.
- •7. Принципи розміщення продуктивних сил.
- •8. Нерудні ресурси та їх економічна оцінка.
- •9. Важке машинобудування та особливості його розміщення
- •10. Сутність економічного району та основні районоутворюючі фактори.
- •11. Газова промисловість України та її проблеми.
- •12. Транспортне машинобудування та його структура.
- •13. Основні районоутворюючі фактори.
- •14. Чорна металургія України, проблеми та перспективи її розвитку.
- •15. Національний склад населення України та його територіальні особливості.
- •16. Мережа економічних районів України.
- •17. Сировинна база чорної металургії України.
- •18. Нетрадиційні джерела енергії та перспективи їх використання.
- •19. Галузева структура народного господарства.
- •20. Кольорова металургія та її проблеми.
- •21. Проблеми та перспективи розвитку Донецького вугільного басейну.
- •22. Народонаселення та його роль у територіальній організації народного господарства.
- •23. Структура і розміщення чорної металургії в Україні.
- •24. Галузева структура машинобудування в Україні.
- •25. Чисельність, склад та розміщення населення України.
- •26. Сучасні форми організації агропромислового комплексу.
- •27. Характеристика сировинної бази металургії України.
- •28. Трудоресурсний потенціал продуктивних сил України.
- •29. Нафтова і нафтопереробна промисловість України та її проблеми.
- •30. Статево-вікова структура населення.
28. Трудоресурсний потенціал продуктивних сил України.
За умов розвитку ринкових відносин робоча сила набуває якостей товару з характерною для нього вартістю та споживною вартістю. Споживна вартість пов’язана із спроможністю працівника створювати додаткову вартість, таку властивість мають в основному особи працездатного віку, які досягли певного фізичного та інтелектуального розвитку.
В Україні питома вага осіб працездатного віку становить більше ніж 55% всього її населення. Але для цього показника характерні значні територіальні відмінності.
Найнижча частка населення працездатного віку відмічається у регіонах, де переважає аграрна сфера зайнятості. До них належать Вінницька, Волинська, Житомирська, Тернопільська, Хмельницька та Чернігівська області, у яких ця вікова група досягає дещо більше ніж 52% загальної чисельності населення; у Чернігівській області цей показник становить лише 51%.
Найвища частка осіб працездатного віку характерна для високоурбанізованих та індустріально розвинутих областей: Дніпропетровської, Донецької, Харківської, Одеської. В цих областях частка працездатного населення перевищує 57%.
Основними галузями зайнятості населення у матеріальному виробництві є промисловість, сільське господарство, транспорт та будівництво. В цілому у промисловості з урахуванням працівників кооперативів, спільних та малих підприємств зайнято майже 6 млн. чол., у сільському господарстві — понад 4,5 млн. чол.
Понад 6 млн. чол. нині зайнято в галузях невиробничої сфери України. Серед них найвища частка (майже половина) припадає на освіту, культуру, мистецтво, науку і наукове обслуговування. Близько 1,5 млн. чол. зайнято в закладах охорони здоров’я, фізкультури та соціального забезпечення населення. Серед областей України з високим рівнем зайнятості в промисловості виділяються Донецька (близько 59% всіх зайнятих у матеріальному виробництві), Луганська (понад 58%), Дніпропетровська (більше 51%), Запорізька області.
Найнижча частка зайнятих у промисловості Вінницької, Волинської, Одеської, Тернопільської та Чернігівської областей. У цих областях переважають зайняті в сільському господарстві.
Найвища зайнятість населення в невиробничій сфері в регіонах з сприятливими рекреаційними умовами: Автономній Республіці Крим, Закарпатській, Львівській, Одеській та Чернівецькій областях, де цей показник перевищує 30%.
Нинішній етап соціально-економічного розвитку України не забезпечує повного і ефективного використання трудових ресурсів. Це підтверджується зростанням чисельності безробітних та працюючих неповний робочий тиждень або день, високою зайнятістю у низько ефективних, з загальнодержавної точки зору, галузях народного господарства, у тому числі в особистому підсобному сільському господарстві. Нераціональне використання трудових ресурсів веде до формування потенційних резервів, які за певних умов можуть бути залучені у народне господарство країни.
Аналіз статистичних матеріалів за останні роки свідчить про те, що в Україні склалися три регіони з різними за масштабами резервами трудових ресурсів. До складу таких резервів входять незайняті в народному господарстві, зайняті в особистому і підсобному сільському господарстві та особи працездатного віку, що навчаються. До першого регіону входять: Київська, Сумська, Полтавська, Кіровоградська, Чернігівська, Житомирська, Вінницька, Черкаська та Хмельницька області, в яких зазначені потенційні резерви трудових ресурсів становлять від майже 17% загальної чисельності трудових ресурсів у Київській області до 25% в Хмельницькій. До другого регіону входять Миколаївська, Запорізька, Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Волинська, Тернопільська, Рівненська, Харківська та Херсонська області, в яких потенційні резерви трудових ресурсів становлять 25—29% загальної чисельності наявних трудових ресурсів. Третій регіон охоплює області з найвищою часткою незайнятих в народному господарстві. До його складу входять Львівська, Одеська, Івано-Франківська, Чернівецька і Закарпатська області та Автономна Республіка Крим. Таким чином, наведені дані свідчать про гостроту проблеми підвищення ефективності використання трудових ресурсів в окремих регіонах України.