- •1. Розміщення продуктивних сил як галузь економічної науки.
- •2. Мінерально-сировинні ресурси України
- •3. Галузева структура машинобудування України.
- •4. Фактори розміщення продуктивних сил.
- •5. Машинобудівний комплекс.
- •6. Рудні ресурси України та їх економічна оцінка.
- •7. Принципи розміщення продуктивних сил.
- •8. Нерудні ресурси та їх економічна оцінка.
- •9. Важке машинобудування та особливості його розміщення
- •10. Сутність економічного району та основні районоутворюючі фактори.
- •11. Газова промисловість України та її проблеми.
- •12. Транспортне машинобудування та його структура.
- •13. Основні районоутворюючі фактори.
- •14. Чорна металургія України, проблеми та перспективи її розвитку.
- •15. Національний склад населення України та його територіальні особливості.
- •16. Мережа економічних районів України.
- •17. Сировинна база чорної металургії України.
- •18. Нетрадиційні джерела енергії та перспективи їх використання.
- •19. Галузева структура народного господарства.
- •20. Кольорова металургія та її проблеми.
- •21. Проблеми та перспективи розвитку Донецького вугільного басейну.
- •22. Народонаселення та його роль у територіальній організації народного господарства.
- •23. Структура і розміщення чорної металургії в Україні.
- •24. Галузева структура машинобудування в Україні.
- •25. Чисельність, склад та розміщення населення України.
- •26. Сучасні форми організації агропромислового комплексу.
- •27. Характеристика сировинної бази металургії України.
- •28. Трудоресурсний потенціал продуктивних сил України.
- •29. Нафтова і нафтопереробна промисловість України та її проблеми.
- •30. Статево-вікова структура населення.
15. Національний склад населення України та його територіальні особливості.
Особливістю національного складу населення України є його багато національність.
У національному складі населення України переважають українці, чисельність яких становить 37541,7 тис. осіб, або 77,8 % від загальної чисельності населення. З 1989 p., кількість українців зросла на 0,3 %, а їх питома вага серед жителів України - на 5,1 %.
Друге місце за чисельністю посідають росіяни, кількість яких порівняно з переписом 1989 р. зменшилася на 26,6 % і нараховувала на дату перепису 8334,1 тис. осіб. Питома вага росіян у загальній чисельності населення зменшилася на 4,8 % і складала 17,3 %
У складі населення спостерігається яскраво виражена перевага двох етносів: 37,5 млн осіб (77,8 %) є українцями і 8,3 млн (17,3 %) - росіянами. Протягом міжпереписного періоду кількість українців дещо зросла, натомість кількість етнічних росіян зменшилася на чверть. Євреї, втративши майже чотири п'ятих свого складу, перемістилися з третього місця за чисельністю серед етнічних груп України на десяте. В цілому перепис 2001 р. зафіксував представників більш як 130 етносів. У межах України розміщені основні регіони проживання кримських татар, караїмів, кримчаків і частково гагаузів.
Вперше після другої світової війни в Україні відбулося збільшення питомої ваги осіб, для яких українська мова є рідною, тобто відбувся перелом тенденції русифікації населення. Українську мову вважають рідною 67,5 % населення, для 29,6 % рідною є російська, для 2,9 % — інші мови. У сільській місцевості частка україномовного населення становить 85,8 % (російськомовного - 9,5 %), у міських поселеннях відповідно 58,5 % і 39,5 %. Лише чотири з двадцяти семи регіонів переважно російськомовні (Севастополь, Крим, Донеччина та Луганщина), у трьох регіонах (Запорізька, Одеська та Харківська області) число осіб із рідною українською та російською мовами приблизно однакова, понад дві третини населення решти двадцяти регіонів вважають рідною українську мову.
Українці переважають в усіх регіонах, крім Севастополя та АР Крим, де найчисельнішою етнічною групою є росіяни (відповідно 71,6 % та 58,3 %). Майже в усіх інших регіонах росіяни посідають друге місце за чисельністю і лише у двох — четверте: на Закарпатті (після українців, угорців і румун) та на Буковині (після українців, румун і молдован). Висока питома вага росіян спостерігається також у Донбасі (38-39%), в інших східних та південних регіонах, на Сумщині (Путивльський район). Найбільш етнічно строкаті регіони України - Чернівецька, Одеська, Закарпатська області та Автономна Республіка Крим. Сумарна питома вага всіх етносів, крім росіян та українців, тут становить 16 - 21 % (в інших регіонах не перевищує 6 %).
Вичерпання потенціалу демографічного зростання України визначає неможливість найближчим часом не лише розширеного, а й простого відтворення населення. Навіть за умови збільшення народжуваності до найвищого в сучасній Європі рівня (2 дитини на жінку) і зменшення смертності до найнижчого у світі рівня (середня очікувана тривалість життя при народженні - 80 років) протягом найближчого десятиріччя чисельність населення України неухильно зменшуватиметься. За оптимістичним варіантом прогнозу, до 2026 р. загальна чисельність населення України скоротиться до 43,3 млн. осіб, а за песимістичним — до 40,4.
З метою покращення демографічної ситуації в Україні доцільно розробити Комплексну програму активізації національної демографічної політики до 2025 p., реалізація якої стане визначальним пріоритетом діяльності органів виконавчої та законодавчої влади як у центрі, так і на місцях. Особливо важливим є підвищення рівня наукових досліджень з актуальних проблем демографічної політики, їх кваліфіковане інформаційне забезпечення. Поряд із створенням потрібних економічних умов слід сконцентрувати зусилля на включенні демографічних пріоритетів (репродуктивних, міграційних) до духовної сфери суспільства. У ранг державної політики слід поставити проблему популяризації здорового способу життя, трансформації відповідних культурних настанов.
