2. Види управлінських рішень в організації:

Вступ: Аналізуючи основні види управлінських рішень в організації, їх можна поділити на:

• Індивідуальні та

• Колегіальні.

Вибір того чи іншого виду рішення визначається характером існуючої проблеми. При цьому суттєвою є точка зору П. Скотта, який зауважує, що процес управлінського вибору не є однозначним, він не включає в себе механічні компоненти індивідуального і групового вибору, він не «зводиться ні до тих, ні до інших, ні до їхнього простого об´єднання».

Індивідуальне прийняття рішень – керівник, як правило, приймає індивідуальні рішення при розв´язанні простих поточних завдань, пов´язаних зі звичайною ситуацією.

Колегіальне прийняття рішень — це вибір, який здійснюється групою з декількох альтернатив в умовах взаємного обміну інформацією при вирішенні загальної для всіх членів групи завдань.

Використання менеджерами колегіальних форм прийняття управлінських рішень передбачає врахування ними як додаткових можливостей, так і труднощів, що можуть виникати.

Так, до позитивних характеристик колегіальних форм прийняття управлінських рішень належать:

• зростання інтелектуального, творчого потенціалу учасників взаємодії;

• підвищення ймовірності розкриття нових аспектів, ракурсів аналізу проблеми та альтернативних способів її вирішення;

• забезпечення більшої зважспості прийняття рішень;

• активізація ініціативності працівників;

• зростання відповідальності працівників за виконання рішення.

До додаткових труднощів, які виникають у процесі використання колегіальних форм, належать:

• ускладнення організаційної роботи (пошук відповідного приміщення, погодження часу зустрічі, складання плану наради тощо);

• потреба у додатковій підготовці керівника для чіткого викладення своєї позиції;

• необхідність прогнозування можливих суперечок між учасниками взаємодії при обговоренні найгостріших питань;

• потреба в попередній підготовці проекту колегіального рішення та продумуванні процедури його обговорення;

• необхідність підготовки керівника до ділового спілкування в умовах конфліктних ситуацій, оскільки їх ймовірність за колегіальних способів прийняття управлінських рішень значно зростає.

Конкретними організаційними формами колегіального прийняття управлінських рішень можуть бути:

• оперативна нарада адміністрації;

• засідання творчої групи;

• робоча зустріч членів проекту;

• збори колективу тощо.

Формами колегіального генерування нових ідей можуть стати такі нерегламентовані типи взаємодії, як:

• колективні обговорення;

• «мозковий штурм»;

• ділові ігри та ін.

В загальному вигляді все розмаїття управлінських ситуацій можна поділити на два великих класи.

Перший клас управлінських ситуацій потребує прийняття оперативних, невідкладних рішень і безпосередньо пов´язаний з повсякденною практичною діяльністю організації. Сам характер завдань, що вирішуються в таких умовах, вимагає від керівників прийняття адекватного і швидкого рішення. Таку ситуацію можна назвати «екстремальною».

Другий клас включає в себе ситуації, які не потребують термінового прийняття рішень, мають не екстремальний характер. Ці ситуації пов´язані головним чином з розробкою відносно довготривалої стратегії життєдіяльності організації. До них належать питання самоменеджмепту, створення іміджу, визначення стратегії і тактики «Паблік рілейшнз», створення творчого клімату в колективі тощо.

3. Вимоги до управлінських рішень в організації:

Вступ: Щоб бути ефективними, управлінські рішення повинні відповідати певним вимогам:

• бути науково обгрунтованими, тобто базуватися на використанні законів та закономірностей юриспруденції, теорії управління, педагогіки, психології; враховувати останні наукові досягнення; грунтуватися па всебічному аналізі певної проблеми;

• бути своєчасними, тобто прийматися тоді, коли цього вимагає конкретна проблема. Затримка щодо прийняття управлінського рішення може негативно вплинути на результативність організації, породжувати відчуття незадоволення в учасників управлінської взаємодії, втрату додаткових можливостей для оптимізації діяльності;

• бути чітко сформульованими, тобто стисло і зрозуміло відображати зміст проблеми і способи її розв´язання; називати конкретних осіб, відповідальних за ті чи інші напрями та види діяльності; визначати конкретний термін, протягом якого проблему потрібно вирішити;

• бути реальними для виконання, тобто враховувати наявність умов для розв´язання тих чи інших проблем;

• передбачати механізм контролю виконання, оскільки сам факт прийняття рішення ще не гарантує обов´язковість його виконання.