Структуру мовного етикету визначають такі основні елементи комунікативних ситуацій, які властиві всім співрозмовникам:

• Звернення

• Привітання

• Прощання

• Вибачення

• Подяка

• Побажання

• Прохання

• Знайомство

• Поздоровлення

• Запрошення

• Пропозиція

• Порада

• Згода

• Відмова

• Співчуття

• Комплімент

• Присяга

• Похвала тощо.

Названі елементи мовного етикету покликані репрезентувати насамперед увічливість співрозмовників. Дотримуючись правил мовного етикету, ми передусім засвідчуємо свою вихованість, шану та повагу до співрозмовника, привітність, приязнь, прихильність, доброзичливість, делікатність, тобто ті риси, які віддавна притаманні нашому народові.

Тобто моделювання ситуації «ввічливого контакту» між комунікаторами — є необхідна й важлива складова частина процесу спілкування.

Вибір етикетних висловлювань залежить від таких визначальних екстралінгвістичних факторів, як:

• Соціальна роль.

• Вік.

• Місце проживання.

• Стать.

• Культурно-освітній рівень адресата й адресанта, соціальна дистанція між ними.

• Характер ситуації спілкування.

• Специфіка взаємин між комунікаторами.

• Особистісні характеристики комунікаторів, їх психологічними установками (наприклад, схильність до руйнування мовленнєвого шаблону, намагання виявити свою індивідуальність за рахунок недотримання мовнрго етикету).

Спілкуючись, індивіди повинні рахуватися також із соціальними нормами, звичаями, традиціями, що існують у даному суспільстві. Така необхідність нормативного регулювання при спілкуванні, на думку Л. Архангельського, продиктована потребою "забезпечення цілісності суспільства як системи, стійких взаємопов'язаних видів соціальної діяльності" та відносин.

Життя будь-якого суспільства неможливе без дотримання соціальних норм і звичаїв, які регулюють суспільну діяльність і як найтісніше пов'язані з процесом формування особистості, її соціалізацією.

Соціальні норми взаємин у суспільстві складалися поступово й природним шляхом. Корені їх у будь-якому етносі сягають сивої давнини, беруть початок у ті часи, коли людина вперше вступила в суспільні відносини.

Жодна суспільна формація не обходилася без стійких норм людської поведінки і спілкування. На певному етапі історичного розвитку, приблизно за часів Людовика XIV (XVII ст.) західноєвропейські зовнішньокультурні норми поведінки — так звані правила пристойності, гарного тону — отримали загальну назву "етикет".

4. Основні ознаки культури мови:

1. змістовність – потрібно продумувати текст і основну думку висловлювання; розкривати їх повно; говорити й писати лише те, що добре відомо; не говорити й не писати зайвого; добирати матеріал, якого не вистачає);

2. правильність і чистота – дотримуватися норм літературної мови;

3. точність – точно за сенсом добирати слова і будувати речення так, щоб найточніше передати зміст висловлювання;

4. логічність і послідовність – говорити і писати послідовно, забезпечувати смислові зв'язки між словами і реченнями в тексті; складати план виступу чи лекції; систематизувати зібраний матеріал; уникати логічних помилок;

5. багатство мови – використовувати різноманітні мовні засоби, уникати невиправданого повторення слів, однотипних конструкцій речень;

6. доречність висловлювань – ураховувати, кому саме адресовано висловлювання, як воно буде сприйняте при певних обставинах спілкування;

7. виразність і образність – добирати слова і будувати речення так, щоб як найкраще, як найточніше передати думку, бути оригінальним у висловлюванні і вміти таким чином вплинути на співрозмовника.