21. Загальні особливості виконання земляних робіт

При будівництві об'єктів різного призначення виконуються значні обсяги земляних робіт, які пов'язані з розробленням, переміщенням і вкладанням ґрунтів та наданням їм певних властивостей.

Ґрунтами називають породи верхніх шарів земної кори, які є об'єктом інженерно-господарської діяльності людини.

Земляні роботи є найпоширенішими у будівельному виробництві, а технологічні процеси для їх виконання – найбільш трудомісткими. Розроблення ґрунтів здійснюють з метою підготовки основи під будинки і споруди, для зміни природного рельєфу місцевості.

На території України ще на початку XIX ст. почали застосовувати машини для виконання земляних робіт. У будівельному виробництві раніше від інших будівельних машин виникли землерийні машини. У 1845 - 1856 рр. на будівництві Миколаївської залізниці працювало чотири екскаватори, що для того часу вважалося значним досягненням у розвитку механізації земляних робіт.

Виконання земляних робіт дозволяється при наявності робочих креслень земляної споруди, проекту організації будівництва (ПОБ) і проекту виконання робіт (ПВР). Склад ПОБ і ПВР регламентований ДБН А.3.1-5-96 „Організація будівельного виробництва".

Перед виконанням земляних робіт потрібно передбачити:

– способи розроблення ґрунту у виїмках і способи планування будівельного майданчика з визначенням провідних і допоміжних машин;

– способи технічної меліорації ґрунтів і покращення їх будівельних властивостей;

• способи приготування основ споруд до заданої несучої здатності;

• способи транспортування і вкладання ґрунтів у насипи, здійснен­ня зворотних засипок і планувальних робіт;

• баланс ґрунтових мас з врахуванням осадок основ і споруд, втрат ґрунту при зведенні споруд;

• заходи, що забезпечують виконання робіт у зимовий період і особливих умовах будівництва;

• заходи з рекультивації ґрунтів.

22. Класифікація ґрунтів та земляних споруд

Класифікація ґрунтів за походженням, станом та механічною міцністю:

• скельні ґрунти – зцементовані водостійкі й практично нестисливі гірські породи, границя міцності яких при стисканні у водонасиченому стані не менше ніж 5 МПа;

• напівскельні ґрунти – зцементовані гірські породи, границя міцності яких при стисканні у водонасиченому стані не перевищує 5 МПа й які піддаються ущільнюванню;

• великоуламкові ґрунти, утворені з незцементованих уламків ґрунту перших двох класів;

• піщані ґрунти – складаються з незцементованих частинок гірських порід розміром 0,05…2 мм, які утворилися в результаті природного руйнування скельних грунтів;

• глинисті ґрунти – це також продукт руйнування гірських порід із розміром частинок до 0, 005 мм.

Земляними спорудами називають виїмки і насипи, що виникають у результаті розробки, переміщення та ущільнення ґрунту. До виїмок належать споруди, які знаходяться нижче природного рівня ґрунтів, а до насипів – споруди, які влаштовуються вище природного рівня ґрунтів. Насипи зводять з насипного й ущільненого ґрунту. Виїмки шириною понад 3 м і довжиною не менше ширини називають котлованами. Виїмки з невеликою шириною і довжиною, що багаторазово перевищує ширину називають траншеями.

За терміном служби земляні споруди поділяють на постійні й тимчасові. Постійні – це дамби, греблі, насипи доріг, канали, планувальні площадки. Тимчасові – котловани, траншеї, свердловини, а також тимчасові насипи ґрунту.

В земляних спорудах виділяють такі елементи:

• скоси – похилі бокові поверхні заглиблень і насипів;

• берми – горизонтальні поверхні навколо скосів;

• брівка – верхня грань скосу;

• підошва - нижня грань скосу;

• дно виїмки – нижній горизонт виїмки;

• крутість скосу – відношення глибини виїмки або висоти насипу до проекції скосу на горизонт.