Індивідуальний підхід

З перших днів життя діти відрізняються один від одного не тільки зовнішнім виглядом, але й особливостями поведінки, фізичного і психологічного розвитку. Індивідуальні особливості розвитку і поведінки дитини залежить головним чином від умов її життя і виховання. Дитина не народжується доброю чи жадібною, самостійною, чи невдахою. Ці особливості складаються поступово під впливом умов життя і виховання. Має значення і стан здоров’я. Якщо дитина ослаблена, багато хворіє вона може відставати в фізичному розвитку, мати негативні риси характеру недостатню масу тіла, бутити в’ялою, або дратівливою, примхливою. На деякі особливості поведінки дитини накладають свій відбиток вроджені якості її нервової системи, так званий тип ВНД. Наприклад, одні діти рухливі, енергійні, інші менш активні, а треті хоча й активні, але повільні. Особливості нервової системи не визначають того, які саме вміння, навички, звички і риси поведінки набуває дитина, це залежить від вихователя, але вони все ж таки сприяють успішному формуванню одних і затрудняють набуття інших. Ефективність тих чи інших засобів педагогічного впливу також залежить від типу н.с. дитини. Так строгий тон вихователя необхідний в спілкуванні з одними дітьми, зовсім недоречний у спілкуванні з іншими.

Вихователь повинен знати індивідуальні особливості кожного вихованця і враховувати їх у своїй роботі. Індивідуальний підхід до дитини необхідно здійснювати з урахуванням: 1) особливостей нервової системи; 2) рівня фізичного і розумового розвитку; 3) звичок що склалися; 4) реакцій на оточуюче; 5) на прийоми педагогічного впливу, необхідні для повноцінного розвитку малюка, для його хорошого самопочуття і життєрадісного настрою.

Із бесід з рідними дитини, відвідувань домівки і систематичних спостережень за нею протягом всього дня, під час занять та ігор, вихователь може дізнатися багато про її індивідуальні особливості. Помічаючи чи швидко малюк засипає, глибоко чи чутливо спить, як переходить від сну до неспання, як ставиться до змін в режимі дня, до нових страв, людей, вихователь зможе зробити деякі висновки відносно нервової системи дитини. Багато в цьому відношенні дасть спостереження за іграми і заняттями дитини: віддає перевагу спокійним чи рухливим іграм, довго грає однією іграшкою чи часто їх змінює і т.д. Діти різних типологічних груп неоднаково виражають свої почуття: одні бурхливо, голосно плачуть, сміються, інші в подібних обставинах лише тихенько хникають чи посміхаються.

Тип вищої нервової діяльності визначається властивостями нервових процесів – збудженням і гальмуванням, що відбувається в корі головного мозку, їх силою чи слабкістю і тим врівноважують вони один одного чи переважає один з них.

Розрізняють 4 типи вищої нервової діяльності людини: 3 сильних, 2 неврівноважені з перевагою збудження чи гальмування і слабий тип – у якого обидва процеси слабі.

Опираючись на знання характерних особливостей поведінки дітей кожного типу, вихователь може визначати, до якого з них належить кожна дитина його групи, і відповідно цьому здійснювати індивідуальний підхід.

Діти з сильними врівноваженими процесами збудження і гальмування (врівноважені, сангвініки) відрізняються переважанням спокійної поведінки, позитивних емоцій.

Якщо таку дитину виховувати правильно, вона спокійна, весела, плаче рідко і тільки по суттєвій причині, а при її ліквідації швидко заспокоюється. Сон у таких дітей глибокий, засинають швидко, можуть спати і при незначному шумі. Апетит у них стійкий. Дитина не боїться нових людей. Підростаючи, легко вступає в контакт з ровесниками, що сприяє формуванню спілкування. У дітей цього типу в рівній мірі є передумови для розвитку інтересу, як до рухових так до спокійних ігор і занять, наприклад, дитина в 7-8 місяців подовгу і зосереджено складає кільця в відерце, пізніше будує башточки, матрійки тощо. Вихователям легко з такими дітьми. Але якщо порушуються основні правила виховання, то дитина може стати дратівливою.

Інакше ведуть себе діти, у яких процес збудження сильніший ніж гальмування (легкозбуджувані, холерики). Особливістю їх фізичного розвитку на 1 році життя є нерівномірне збільшення маси по місяцях, то в рамках норми то нижче. Під час чекання годування і під час нього малюки проявляють велике нетерпіння (плачуть, кричать). Якщо вихователь впевнився, що дитина не витримує проміжків між годуванням, то їх треба скоротити. Інакше дитина втомлюється і погано їсть. Під час годування необхідна спокійна обстановка. Слід враховувати, що легко збуджувані більше їжі з’їдають вранці і ввечері. Сон у них неглибокий – найменший шум може розбудити. Спить такий малюк неспокійно, крутиться. Характерний прояв почуттів для дітей цього типу: радість і невдоволення виражають бурхливо, і швидко переходять від одного стану до іншого. Вони активні, рухливі, живо реагують на іграшки. Природна жвавість цих дітей сприяє формуванню у них нахилу до занять, що вимагають руху, швидкості. Ураховуючи цю особливість вихователь повинен виховувати у цих дітей зосередженість, терпіння, наполегливість. Вихованню у дитини цих якостей сприяють заняття із збірно-розбірними іграшками, картинками, а також малювання і ліплення. Якщо спеціально з дитиною не займатися вона стане неуважною може відволікатися, а це заважатиме процесу навчання і розумовому розвитку зокрема. Корисно стримувати бажання таких дітей брати участь у гамірливих розвагах, іграх, які призводять до перезбудження. Не слід зловживати заборонами, але до кінця першого року життя діти повинні засвоїти слово «не можна». В роботі з такими дітьми важливо пам’ятати, що постійне стримування може привести до перенапруги нервової системи.

Повною протилежністю таким дітям є повільні (мляві), у яких нервові процеси теж сильні, але переважає гальмування. Вони спокійні плачуть рідко, радість виражають помірно. У них гарний апетит, сон спокійний тривалий. Рухами вони оволодівають дещо пізніше ніж діти перших двох типів. На 4–6 тижнів пізніше закріплюється вміння вставати, сидіти, ходити. Навіть оволодівши вмінням дитина подовгу не використовує його. Вихователь повинен стимулювати таких дітей. Діти цього типу повільні незворушні, і. дякуючи рівній спокійній поведінці не завдають клопоту дорослим, але їхня повільність може дратувати оточуючих. Вихователеві необхідно допомогти дитині подолати її інертність, а не ображатися на неї. Дорослим слід бути дуже терплячими і водночас не робити за дитину те, що під силу їй виконати самій. Мляві діти віддають перевагу спокійним іграм (наприклад, викладання картинок, складання кубиків, башточок тощо). Вихователеві необхідно залучати їх до рухливих ігор, інакше вони будуть неповороткими, не навчаться спілкуватися з ровесниками.

Особливого підходу вимагають діти тип н.с. яких називається слабким, тобто обидва процеси і збудження, і гальмування слабкі (меланхоліки). Ці діти дуже чутливі до всього, що відбувається навколо, особливо до несприятливих впливів. Їхній настрій відрізняється нестійкістю. Навіть незначні причини можуть засмутити їх, викликати сльози. Прояв почутті в у цих дітей неяскравий. Це – делікатні діти, невимогливі, але вони гостро переживають найменші образи. Вони швидше ніж інші стомлюються, що особливо помітно у найменших. Їхній сон неглибокий, тому потрібна спокійна обстановка. Таких дітей дратують найменші незручності. Апетит нестійкий – то їсть гарно, то відмовляється від їжі. Їх варто поступово привчати до нового – ложки, іграшки, тощо. Діти цього типу оволодівають рухами дещо пізніше (наприклад, перевертатися на живіт). Найменші поразки засмучують. Гостро і чутливо реагують на нову обстановку. Дуже чутливі до ласки. Дорослим з перших років життя такої дитини слід виховувати впевненість у собі, попереджати формування образливості, замкнутості як небажаних рис характеру. Такі діти потребують особливої уваги проте зайва опіка завдасть шкоди. Дорослим необхідно привчати дитину до самостійності. Уважне спостереження за дитиною дасть можливість вихователеві знайти до неї правильний підхід, що забезпечить гармонійний розвиток особистості.

Ігнорування типологічними особливостями нервової системи дитини може привести до одностороннього її розвитку. Ураховувати індивідуальні особливості дитини – це означає не тільки пристосовувати до них виховні впливи, але й активно підтримувати позитивні якості і перебудовувати небажані.

Чисті типи н.с. зустрічаються рідко, тому вихователеві треба бути особливо уважним. В ранньому віці типологічні особливості проявляються особливо яскраво. За умови індивідуального підходу, який ураховує ці особливості, у кожної дитини, з будь-якими типологічними особливостями, можуть бути виховані необхідні позитивні риси характеру. Саме тому ні один тип ВНД не можна вважати гарним чи поганим.

Індивідуальний підхід до дітей з урахуванням природних особливостей н.с., рівня фізичного і розумового розвитку, які має дитина, допоможе вихователю у вирішенні виховних і навчальних завдань.