2. Пізнавальної діяльності. 3. Мови. 4. Емоційної сфери. 5. Ігрової діяльності.

2. Спілкування з дорослими як необхідна умова успішного розвитку особистості дитини

Спілкування з дорослими відіграє особливу роль в набутті дитиною всіх навичок поведінки і пізнання. Воно є важливим джерелом її психічного розвитку і необхідною умовою суспільного існування людини. Таке значення спілкування для людини зумовлено тим, що специфічні для неї види психічної і практичної діяльності не фіксуються по спадковості, а формуються після народження під впливом виховання і навчання. Саме з допомогою дорослих, через різноманітні форми спілкування дитина активно засвоює соціальний досвід. На ранніх етапах розвитку дитина передовсім оволодіває різноманітними практичними діями (бере іграшку, п’є з чашки), які є результативними. Тому вважається, що основною, першопочатковою формою спілкування як в суспільно-історичному так і в індивідуальному розвитку людини є матеріальне, предметне спілкування. Воно пов’язане зі спільною практичною діяльністю дорослого і дитини.

Дані психологічних досліджень доводять, що дякуючи спілкуванню з дорослими відбувається істинний розвиток особистості малюка. При цьому спілкування зазнає не тільки кількісних змін змісту і способів комунікації, але й глибоких якісних змін цього процесу, переходу від однієї стадії до іншої. Не випадково під спілкуванням розуміють цілеспрямований процес, що вирішує завдання узгодження дій двох або більше індивідів.

Протягом першого року життя відбуваються суттєві зміни в процесі спілкування дитини з оточуючими. Основна зміна полягає в тому, що одночасно із задоволенням життєво необхідних потреб виникає спілкування, яке спрямоване на узгодження дій для досягнення практично важливого результату. А потім з’являються акти комунікації, які спрямовані на досягнення інших цілей, крім вирішення практичних завдань. «Дитина відчуває потребу в спілкуванні з дорослим як авторитетним носієм суспільного і морального досвіду, і намагається отримати від нього оцінку своїх думок, вчинків і особистісних якостей, досягти з ним взаєморозуміння і співпереживання, навчитися діяти як він».

Спілкування з дорослим розвивається від простої до більш складної форми. Потреба в спілкуванні виникає у дитини з перших днів життя в ситуації контакту, коли дитина відчуває необхідність в задоволенні своїх біологічних потреб (в їжі, теплі). Але якщо біологічна потреба достатньою мірою задовольняється то невдовзі вона втрачає центральне значення і поступається місцем потребам в одержанні вражень, в рухах, в спілкуванні з дорослим. Паралельно з формуванням нових потреб складається і новий вид провідної діяльності – спілкування з дорослим, яке спочатку має безпосередньо-емоційний характер.

Систематичне спілкування з дорослим, його словесно-емоційний вплив збагачують дітей перших 6-ти місяців життя і значно впливають на їхній початковий пізнавальний розвиток, який здійснюється в період раннього дитинства на чуттєво-орієнтовній основі. Наукою доведено, що найефективніший результат мають ті впливи, які діяли на дитину в більш ранньому віці (до 2,5 місяців). Можна передбачити, що емоційні реакції дитини (плач, посмішка) дуже рано починають відігравати роль засобів спілкування. Вже на другому місяці життя звертання дорослого, його посмішка, інтонаційна сторона мовлення викликають позитивні емоційні реакції дитини. Через деякий час дитина посміхається, згодом з’являється рухове пожвавлення і гуління, а потім і характерна реакція, яка включає всі ці компоненти, так званий «комплекс пожвавлення».

Здійснюючи безпосередньо-емоційне спілкування дорослий сприяє розвиткові орієнтовної активності дитини, так як він є першим об’єктом, який сприймається малюком. Дорослий організовує першопочаткове ознайомлення з оточуючим світом. Дякуючи йому, «комплекс пожвавлення» швидко набуває характеру активної діяльності дитини, спрямованої на привернення уваги дорослого, підтримку і поглиблення спілкування з ним. Разом з тим у дитини у ставленні до дорослого дуже рано можна спостерігати реакції, які є прообразом більш складних соціальних відносин (наприклад, увага та інтерес до великої людини є ознакою того, що на дорослого спрямована соціальна активність малюка). Активність малюка виявляється і в тому, що він починає проявляти ініціативу, ніби налагоджувати контакти з дорослим, демонструючи при цьому увесь запас своїх вмінь. І, нарешті, важливою складовою є реакція дитини на ставлення до неї дорослого. Дитина дуже чутлива до настрою дорослого, до дотику його рук, емоційного стану. Любов та увага до дитини втілюються в дієвому ставленні до неї дорослого. А емоційний стан дорослого тонко відчувається дитиною і передається їй.

В другому півріччі першого року життя діяльність спілкування суттєво змінюється, збагачується. Якщо до 6 місяців дитина задовольняється такими проявами спілкування як увага, ласка то після 6 місяців цього виявляється недостатньо. Коли малюк починає оволодівати елементарними діями з предметами, руховими навичками і деякими мовними реакціями, його неспання необхідно організувати у формі посильних ігор-вправ, під час виконання яких дорослий виступає активним партнером. Після 6 місяців між дитиною і дорослим повинно встановитися «ділове спілкування». Таке спілкування ускладнюється протягом першого і другого років життя, поступово набуваючи яскраво вираженого характеру. Безпосередній емоційний контакт з дитиною починає змінюватися предметним спілкуванням. Таке спілкування має форму спільної діяльності, під час якої дорослий поступово знайомить дитину з оточуючою дійсністю. Потреба дітей раннього віку в спілкуванні з дорослими поступово ускладнюється. Переводити дитину на більш високий рівень такої потреба слід не тільки вихователям, але й батькам. Це дуже важливо оскільки від рівня такого спілкування залежить інтелектуальний розвиток малюка, накопичення ним соціального досвіду. А ще дитина прагне до самостійності, яка розвивається з її життєвим досвідом та збагаченням можливостей, зокрема в рухах і пізнанні оточуючої дійсності. На це особливо слід звернути увагу дорослих, які займаються вихованням дитини початку другого року життя. Якщо ж не забезпечувати дитині умови для задоволення її рухової активності, яка задовольняється в освоєння оточуючого простору, то у неї може виникнути рухова депривація. Дитину кінця першого – початку другого року життя не задовольняє ситуація коли за неї все робить дорослий – годує, одягає, вмиває, тощо. Проте дитині важко виконати елементарні самообслуговуючі дії, оскільки вона не володіє відповідними навиками, тому без допомоги дорослого їй не обійтись. Це протиріччя між потребами і можливостями малюка може і повинен вирішити дорослий, перевівши стосунки з дитиною на якісно новий рівень. Тепер дорослий виконує роботу не за дитину, а разом з нею. На початку другого року життя у дітей яскраво виражена пізнавальна спрямованість на оточуюче, яка зовні оформлюється в тренувально-дослідницьку діяльність. Все цікавить малюка, але він не володіє навичками ходіння, мовного спілкування, діями з предметами. Разом з тим потреба в освоєнні оточуючого є дієвим фактором його активності. Саме в цей період відмічається загострена орієнтовна реакція на оточуюче (нові іграшки, незнайомі люди). Дитина починає виділяти неприємні для сприймання образи, предмети. Негативна емоційна реакція, настороженість під час сприймання нового є особливою формою орієнтування дитини на новизну ситуації. У поведінці дитини 2 року життя спостерігається протиріччя між бажанням освоювати навколишній простір і страхом перед новизною. Невипадково цей час є важким періодом адаптації. Тому у спілкуванні з дитиною слід притримуватися таких рекомендацій:

1) дорослий повинен організовувати оточуюче середовище і задовольнити потребу в рухах;

2) виявляти до дитини виключну чуйність, розвиваючи її можливості в освоєнні оточуючого, привчаючи до переборення посильних труднощів;

3) збагачувати дитину враженнями під час спілкування із сторонніми людьми, іншими дітьми, показуючи приклад доброзичливого ставлення;

4) нове вносити в життя дитини на фоні знайомого.

У ранній період життя дитина, не володіючи знаннями про суть речей і відносин, чутливо реагує на ставлення дорослих до оточуючого. Емоційні реакції дорослого дуже рано стають засобом індикації ситуації, що відбувається. Вираз обличчя дорослого є для малюка фактором, що визначає його ставлення до оточуючого та вибір дій. В ситуації новизни у дітей виникає певна орієнтовна дія – «погляд на обличчя дорослого». При цьому дитина вибирає найбільш близьку чи знайому людину і «зчитує» з її обличчя керівництво до дії. Необхідно пам’ятати, що інтимний характер спілкування є провідною рисою для раннього періоду дитинства. Взаємовідносини з дорослим часом будуються на півтонах, на вмінні дорослого налаштуватися на хвилю дитинства, чуйно вгадати зміни в настрої дитини, в її поведінці. Цьому необхідно навчитися, оскільки діти другого року життя ще не можуть висловити свій фізіологічний стан, свої потреби і бажання. Діти другого року життя вже можуть сприймати запропоноване їм завдання, спосіб його виконання, утримувати увагу до досягнення кінцевого результату. Тому у цей період особливу роль починає відігравати цілеспрямоване навчання на заняттях.

Спілкування дорослого на заняттях спрямовано на вирішення певних програмних завдань, що і забезпечує його розвиваючий вплив. На занятті дорослий сприяє розгортанню поетапної пізнавальної діяльності дитини. У процесі цієї діяльності малюк здійснює пошук інформації про предмет і його властивості. Особливістю пізнавальної діяльності дитини є поступовий перехід від загальних орієнтовних дій до цілеспрямованого вияву властивостей предмета і можливостей його використання. Вихователь у процесі спілкування з дитиною, розвиває її пізнавальну активність, ставить дитину в ситуацію активних дій, посильної самостійності, спонукає до цілеспрямованості в досягненні конкретного результату. При цьому дорослий так повинен організувати ділове спілкування з дитиною, щоб вона після кількох спроб досягла бажаного результату. Не можна допускати, щоб дитина виявилася в ролі невдахи. На занятті дитина повинна почувати себе «діячем», переможцем, успішною. Вихователь не повинен забувати, що в ранньому дитинстві малюк злитий із ситуацією. Тільки поступово дитина починає себе відокремлювати від дій і від умов, в яких вона діяла. 2-й рік життя – це період становлення тих якостей, які почнуть формуватися на третьому році життя. Саме тому спілкування з дитиною в ранній період дитинства є специфічною і дуже відповідальною ділянкою педагогічної роботи. Так, О.М.Леонтьєв писав: «Дитина зовсім не стоїть перед оточуючим її світом сам на сам. Її ставлення до світу завжди опосередковані ставленням людини до інших людей, її діяльність завжди включена в спілкування. В цьому процесі дитина людина, і навчається адекватній діяльності. Таким чином цей процес є по своїй суті процесом виховання».

Спілкування з дітьми раннього віку вимагає від дорослого великих духовних сил, педагогічного такту, вдумливого керівництва, відповідальності. Організація спілкування з дитиною в умовах ДНЗ є одним із головних завдань в здійсненні педагогічного процесу.