4. Захист прав дітей в українській правовій системі.

В українській правовій системі права дитини як громадянина країни, певні їхні гарантії містяться в таких основних державних документах.

1. Конвенція ООН про права дитини	27.02. 1991.
2. Конституція України	28.06. 1996.
3. Державна програма „Освіта. Україна ХХI століття”	3. 11. 1993.
4. Національна програма „Діти України”	18.01. 1996.
5. Закон України „Про освіту”	23.03. 1996.
6. Базовий компонент дошкільної освіти	28. 10. 1998.
7. Закон України „Про дошкільну освіту”	11.07. 2001.
8. Закон України „Про охорону дитинства”	27.04.2001.

Так, Конституція України говорить про такі права дитини.

„Сім’я, материнство і батьківство охороняються державою (ст. 51).

„Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того народжені вони у шлюбі чи поза ним” (ст. 52).

„Кожна людина має невід’ємне право на життя” (ст. 27).

У Кодексі України „Про шлюб і сім’ю” реалізовано право дитини мати ім’я від народження, визначено місце, порядок та терміни реєстрації народження, а Законом України „Про громадянство” закріплено право дитини мати громадянство. В інших законодавчих актах зафіксовано новий погляд на становище дітей, визначено пріоритетність їх інтересів, значення цих інтересів для благополуччя суспільства. Так, Закон України „Про освіту” гарантує право дітей на отримання освіти (ст. 3), визначає статус дітей як повноправних учасників навчально-виховного процесу (ст. 50). Прийняте 3.05. 1999. Положення „Про психологічну службу системи освіти України” покликане реалізувати право дитини на розуміння та індивідуальний підхід.

26 квітня 2001 року Л.Кучма підписав Закон України „Про охорону дитинства”, який визначає охорону дитинства у нашій країні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і встановлює основні засади державної політики у сфері реалізації прав дітей на життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток. 4 грудня 1998 року була прийнята Постанова Кабінету Міністрів України „Про заходи щодо посилення охорони материнства та дитинства”.

Головним виконавцем програм, законів, Конвенції, Декларації, безумовно є держава. Вона вирішує питання правового та соціального захисту дітей, дбає про зменшення негативного впливу зовнішнього середовища на стан дитячого здоров’я, розвиває мережу медичних та оздоровчо-профілактичних закладів, забезпечує планомірний розвиток системи освіти. Проте значна частина норм законодавства України, які відповідають Конвенції ООН про права дитини, іншим міжнародним актам у цій сфері, не реалізуються, а то й просто порушуються. Насамперед це викликано тим, що законодавство України щодо охорони дитинства має більше декларативний, аніж практичний характер. Це не дає можливості Україні гарантувати повне дотримання та реалізацію проголошених прав дітей. Крім того в Україні практично відсутній чіткий національний механізм забезпечення реалізації та контролю за виконанням норм законодавства про права дитини. В нашій країні поки що відсутнє систематизоване законодавство з питань захисту прав дитини. Нині Міністерство юстиції України разом з іншими відповідними міністерствами та відомствами займається приведенням законодавства України з питань охорони прав дитини у повну відповідність з міжнародними нормами, вивченням міжнародної практики з проблем захисту дітей, встановленням тісного міжнародного співробітництва з цього питання. Так, 8 вересня 2006 року в Києві в театрі ім. І. Франка Катерина Ющенко та королева Швеції Сільвія провели урочисту церемонію вручення нагород за заслуги перед Українською державою у справі охорони прав людини.

Другий виконавець - родина. Тільки родина є природним середовищем для фізичного, психічного, соціального і духовного розвитку дитини, для її матеріального забезпечення. Саме родина виступає для неї основним джерелом матеріальної та емоційної підтримки, психологічного захисту, засобом збереження і передачі національно-культурних і загальнолюдських вартостей.

Третій головний виконавець - суспільство, яке має забезпечити дітям повноправну участь у всіх сферах діяльності, що їх стосується. Зусилля суспільства мають бути спрямовані на створення розвиненої системи патронату сім’ї трудовими колективами та громадськими організаціями, що сприятиме наданню адресної допомоги дітям з „важких”, неповних та убогих сімей.

Державна політика щодо дітей значною мірою реалізується в освітній галузі. Саме в освіті зосереджено найбільший потенціал для становлення особистості, а тому, насамперед, від освітян залежить, яким буде наше суспільство сьогодні і завтра. В центрі ж усієї освітянської роботи має бути дитина з її потребами, інтересами, можливостями.