2. Ставлення до дітей в архаїчних культурах.

Уявлення дорослих про дитину і погляди на її виховання формувалися нормами і культурними традиціями певного народу. На думку американського антрополога М.Волфенштайна, для всіх європейських культур, не дивлячись на їх відмінності, дитини - еталон моральної чистоти. Любов малюка очищає життя дорослого, веде до духовного відродження. Американські психологи, проаналізувавши свою педагогічну літературу XIX, XX століть, дійшли висновку, що в XIX ст. Рекомендації щодо виховання дітей були суворими - потрібно багато і жорстко карати, придушуючи дитячі примхи. Жахливо якщо дитина ссе палець або доторкається до геніталій. Не варто звертати уваги на крик малюка, якщо він не спричинений голодом або холодом. Зовсім інші дають рекомендації психологи XX ст. Дитині - повна свобода рухів, карати її можна край рідко. Якщо малюк ссе палець, торкається геніталій - нічого страшного, навіть корисно в плані релаксації.

Пригадайте, будь ласка, основні вимоги до виховання дитини на Русі, на Україні в минулому столітті.

Проаналізувавши вищесказане можна зробити висновок: у європейських країнах дитина - рівноправна людська істота. Її життя і здоров’я охороняється законом і традиціями. І, навіть, якщо малюк народився хворим або розумово відсталим це не зменшувало його цінності перед обличчям закону чи моралі. У цьому зрілість культури.

Але не завжди і не скрізь життя дитини охоронялося законом, а дітовбивство не вважалося злочином. Так, давні жителі Карфагена приносили дітей у жертву своєму богові Молоху. У розкопках міста Гезера знайдено цілий цвинтар новонароджених, які померли насильницькою смертю. Жителі Спарти кидали у прірву дітей, які народилися слабими чи з фізичними вадами. У древніх римлян на 5-й день після народження дитину клали до ніг батька. Якщо він відводив погляд, малюка вбивали або залишали в людних місцях де його могли підібрати інші. Якщо ж батько піднімав новонародженого, він тим самим давав обітницю виховувати його. У язичницькій Ісландії багатодітні люди кидали новонароджених в безлюдних місцях.

У чому ж причина такого ставлення до дитини? Вся справа в мисленні. Французький психолог Леві-Брюль умовно назвав його пралогічним. Для представника архаїчних культур уся оточуюча дійсність переповнена таємницями і магічними силами. Усі предмети і явища містично пов’язані між собою. Сон і реальність ніби перемішалися. Предмет може бути самим собою і одночасно чимось іншим; знаходитися одночасно в різних місцях. Так, бразильські індійці племені бороло вірили, що їхніми предками є червоні папуги арара (вбити папугу означало накликати біду на все плем’я. Індійці племені гуічоли були переконані, що орел і сокіл бачать і чують усе. В їх крилах і хвості магічна сила. Якщо шаман одягне пір’я цих птахів, то він буде знати все, лікувати хворих, спускати сонце з неба. Індійці племені зунья вважали, що предмети живі і наділені магічною силою. Якщо предмет виготовлений не за старим зразком - чекай біди.

Для пралогічного мислення нема нічого випадкового, все має містичну причину (людина померла - її зачарували). Сили природи залежать від волі людини і певних церемоній.

Архаїчна людина вірить у магічний зв’язок батьків і дітей. Так, у африканському племені бакітара вагітній жінці заборонялося їсти гаряче, щоб не обпекти дитину. У кафрів їй не можна було їсти губу свині, бо будуть товсті губи у дитини. Африканське плем’я іла вважало, що якщо майбутня мати з’їсть гусака - дитина народиться з довгою шиєю. Індійці племені навахо вважали варто вагітній жінці зав’язати вузол і дитина зашморгнеться пуповиною в утробі матері. Бразильські індійці тенетохара були впевнені, що якщо чоловік вагітної жінки уб’є ягуара, то дитина народиться з хвостом і рисами ягуара, орла - з горбатим носом. Існує віра у зв’язок батька і дитини. Про це засвідчує звичай „кувади”. У багатьох народів батько у момент початку пологів лягав у ліжко й імітував перейми, пологові страждання жінки, допомагаючи тим самим дитині народитися.

У деяких племенах бразильських індійців відразу після народження дитини батько вішав свій гамак біля гамака жінки і знаходився там доти, поки у дитини не відпаде пуповина. У цей час батько харчувався напіврідкою кашею та млинцями. Інша їжа могла б зашкодити дитині.

Для архаїчної людини народження дитини - це перевтілення уже існуючої душі. Тому в індійців Північно-Західної Америки дитина народжується зі своїм іменем, соціальними функціями, гербом. Число індивідів у племені обмежене. Життя клану - це сукупність народжень і смертей одних і тих же індивідів.

У австралійських племен народження дитини не вважалося наслідком запліднення. Дитина може з’явитися на світ і без нього, оскільки малюк - дух уже утворився в одному із тотемних центрів (звіроподібний предок племені або клану). Дитина - дух вселяється в жінку, яка проходить біля культового предмета з власної волі. Новонароджений вважається рівноправним членом клану після церемонії посвяти. Однією із таких церемоній є церемонія присвоєння імені.

У Новій Зеландії, коли у дитини відпадала пуповина її несли до священика і той, приклавши до живота дитини фігурку ідола, читав список імен предків. Те ім’я під час звучання якого дитина чхала їй і присвоювали.

У індійських хондів народження дитини святкували на 7-й день. У цей день їй присвоював жрець і ім’я. Він опускав у воду зерна рису і по тому як падало зерно визначав яке ж ім’я дати новонародженому. Це перше ім’я, але будуть ще під час посвяти у дорослі члени племені, під час укладання шлюбу. І все ж перше її ім’я - це визнання рівноправним членом племені.

На Авторових островах старі жінки вирішували жити дитині чи ні. Індійці амазонки випробовували новонароджених: на деякий час занурювали з головою в струмок. Хворих і з фізичними вадами дітей знищували.

У кафрів і тенетахара народження близнюків вважалося великим горем. Кафри вважали, що близнюки скоріше тварини аніж люди. Їхнє народження може накликати на плем’я біди і хвороби, тому малюків знищували. У ряді культур знищували новонароджених певної статі. У 19 столітті в деяких племенах Австралії матері поїдали небажаних дітей.

Загибель новонародженого для архаїчної людини не рівноцінна загибелі дорослого, оскільки душа дорослого міцно злита з душею племені і в муках відривається. Душа ж дитини лише відступає назад.

Соціальні причини, які визначали ставлення до дітей.

Чимало племен Індії, Африки зацікавлені у народженні і збереженні хлопчиків як продовжувачів роду, імені, традицій. Дівчина ж іде із сім’ї і їй потрібне придане. А у племен Меланезії ім’я сім’ї і спадок передавався по жіночій лінії. Коли дівчина виходила заміж за неї брали викуп.

У новогвінейських мундугамор дітей, які народилися з пуповиною навколо шиї не вбивали, а цінували. Вони вважалися вродженими художниками. У індійців мохейв народження близнюків вважалося щастям, бо це добрі духи неба. У ескімосів і гімалайських лепча економічні умови теж були суворі, але життя дітей охоронялося бо вважалося, що померла дитина перетворюється в злого мстивого духа.

Отже, можна виділити три важливі компоненти, які визначають ставлення до дитини в архаїчних культурах:

1) віра архаїчної людини в магічне; 2) зв’язок дитини з магічними силами; 3) присвоєння імені дитині не співпадає з терміном її народження.