1.Сутність поняття „патріотизм”, його структура. Сучасні підходи до патріотичного виховання.

Одним із найсуттєвіших показників моральності людини є патріотизм.

Патріотизм - ( з грецької - батьківщина) - любов до Батьківщини, відданість їй і своєму народу. Це високе моральне почуття, фундаментальна якість людини, яка за своїм змістом, формами вияву і значенням не залишається незмінною. Він може бути правильно зрозумілий лише в конкретно-історичних умовах. Тобто патріотизм має конкретно-історичний, суспільно-політичний, національний характер. Хоча термін „патріотизм” - правічний, на кожному етапі розвитку людство наповнювало його іншим змістом. Ніщо взяте само по собі, відірване від духовності, ні територія, ні клімат, ні національне походження, ні мова, ні підданство - ніщо не утворює Батьківщину. Вона значить більше і глибше, це реальна духовна цінність.

Патріотизм є справою внутрішньої свободи, людського добровільного самовираження, це любов до своєї Батьківщини, свого народу, нації. Без любові до Батьківщини, готовності примножувати її багатства, оберігати честь і славу, а за необхідності - віддати життя за її свободу і незалежність, людина не може бути громадянином. Як синтетична якість патріотизм охоплює емоційно-моральне, дієве ставлення до себе та інших людей, до рідної землі, своєї нації, матеріальних і духовних надбань суспільства.

Уперше слово „патріот” з’явилося в період французької революції 1789-1793 років. Патріотами у той час називали себе борці за народну справу, захисники республіки на противагу зрадникам Батьківщини із табору монархістів.

Педагогічна наука і практика інколи припускалася певного формалізму у питаннях патріотичного виховання підростаючого покоління. На моральній культурі поколінь позначилося розхитування основ людської свідомості, контраст між ідеалами і реальним життям. Виконуючи так зване „соціальне замовлення”, педагоги підходили до проблеми виховання моральних почуттів, і патріотичних у тому числі, штучно, ігноруючи вікові особливості і можливості дітей. Через перевантаження дошкільних закладів колективними формами навчання і виховання вихователі прагнули до засвоєння дітьми інформації, не маючи змоги індивідуально впливати на почуття дитини. По-друге, не вистачало народознавчого матеріалу для застосування його у роботі з дошкільниками. Дітям дошкільного віку важко давалося те, що вони не сприймали безпосередньо. Відповідні уявлення не переносилися на практику, а формально засвоєні знання приводили до формального ставлення до суспільного життя країни, до Батьківщини, а у більш вузькому плані - до формальності у ставленні до батьків, до старших, до природи.

Отже, щоб виховати справді духовно багате, повноцінне в моральному відношенні покоління необхідно з малих років прищеплювати інтерес і любов до духовних надбань рідного народу і людства в цілому і на цій основі будувати виховання і навчання.

На сучасному етапі у структурі патріотизму виділяють три блоки:

1) когнітивний - система знань, які внутрішньо приймаються особистістю, стійкі оціночні ставлення і судження;

2) емоційно-вольовий - оптимізм, любов до України, до історичного і самобутнього образу свого народу, наявність вольових якостей для реалізації патріотичних переконань, готовність відстояти незалежність України;

3) діяльно-практичний - уміння і навички творчої громадської діяльності і поведінки, виконання обов’язків та дотримання норм Закону, турбота про благо народу, усвідомлена самореалізація і самовдосконалення своїх патріотичних рис

У сучасній педагогіці і снують такі підходи до патріотичного виховання:

- повернення до морального начала у будь-якому вихованні;

- використання народознавчого матеріалу у формуванні національної та інтернаціональної свідомості;

- індивідуалізація впливу на почуття дітей.

Перебудова патріотичного, а разом із ним і інтернаціонального виховання повинна служити передовсім відродженню національної культури, зверненню до витоків народного життя, особливостей краю, народної мудрості, мистецтв. Змінювати треба не окремі складові: засоби, методи, а сам підхід. Кожному педагогові необхідно дати право на творчість, самостійний пошук форм, методів, засобів, прийомів впливу на формування знань і виховання почуттів у дошкільників.