3. Виховання культури поведінки у дошкільників

Серед правил, які повинні бути засвоєні дітьми дошкільного віку є велика група, яка визначає культуру поведінки.

Культура поведінки - сукупність корисних, стійких форм щоденної поведінки у побуті, спілкуванні, різних видах діяльності.

Культура поведінки не зводиться до формального дотримання етикету. Вона тісно пов’язана з моральними почуттями та уявленнями і, в свою чергу, зміцнює їх. Етикет - з французької ярлик, етикетка, загальноприйняті правила поведінки. Форми прояву етикету неоднозначні і різноманітні для різних історичних епох, народів, прошарків суспільства (соціальних груп). Але не дивлячись на це, існують певні універсальні, застосовувані всіма правила поведінки. Ознайомлювати з ними дитину і привчати їх виконувати починають з раннього віку.

Норми, які повинні стати звичними формами культури поведінки дитини, мають у своїй основі такі моральні цінності, як гуманність, милосердя, доброзичливість, працелюбство, правдивість, чесність. З раннього віку необхідно виховувати повагу до народного етикету: вітатися, допомагати тим, хто цього потребує, відвідувати хворого, починати день доброю справою та інше.

Зміст культури поведінки дошкільника охоплює:

• культуру діяльності;

• культуру спілкування;

• культурно-гігієнічні навички.

Культура діяльності виявляється в поведінці дитини на заняттях, в іграх, під час виконання трудових доручень. Формувати у дитини культуру діяльності - означає виховувати у неї вміння тримати в порядку місце, де вона грається, навчається, працює; звичку доводити до кінця розпочату справу, бережно ставитися до іграшок, речей, книг. Діти в 5 -6 років повинні навчитися готувати все необхідне для занять, праці, добирати іграшки у відповідності до ігрового задуму. Важливий показник культури діяльності - природній інтерес до змістовних занять, вміння цінувати час. На шостому році життя дитини вчиться регулювати свою діяльність і відпочинок, швидко й організовано виконує гігієнічні процедури, ранкову гімнастику. Це створює хорошу основу для формування у дитини навичок ефективної організації праці. Показниками культури діяльності є: бажання і вміння працювати; інтерес до роботи, яка виконується, розуміння її цілі і змісту; активність і самостійність; прояв вольових зусиль у досягненні бажаного результату; взаємодопомога в колективні праці.

Культура спілкування передбачає виконання дитиною норм і правил спілкування з дорослими і ровесниками, які ґрунтуються на повазі і доброзичливості, з використанням відповідного словникового запасу і форм звертання, а також ввічлива поведінка в громадських місцях, побуті. Культура спілкування передбачає вміння не тільки діяти належним чином, але й утримуватися від недоречних в даних обставинах дій, слів, жестів. Дитину треба вчити помічати стан інших людей. Уже з перших років життя дитина повинна розуміти коли можна бігати, а коли необхідно стримати бажання, тому що в певний час і за певних обставин така поведінка є недопустимою. Іншими словами дитина повинна поважати оточуючих. Повага до оточуючих у поєднанні з простотою, природністю в манері говорити і виявляти свої почуття характеризують таку важливу якість як комунікабельність. Культура спілкування обов’язково передбачає культуру мовлення. Культура мовлення - це наявність у дитини достатнього запасу слів, вміння говорити лаконічно, чітко, спокійно, виразно. Уже в молодшому дошкільному віці дитину привчають називати ім’я та по батькові вихователя, звертатися на „Ви”, коректують вимову, вчать говорити в нормальному темпі, без скоромовок і розтягування слів. Не менш важливо водночас навчити дитину уважно слухати співрозмовника, спокійно стояти під час розмови, дивитися в обличчя тому з ким спілкуєшся. Культура спілкування швидше і легше формується під час проведення навчально-виховних заходів. Але також важливо формувати культуру спілкування в повсякденному житті, в різних видах самостійної діяльності. З іншого боку, оволодіння культурою мовлення сприяє активному спілкуванню дітей в спільних іграх, значною мірою попереджає виникнення конфліктів.

Культурно-гігієнічні навички - важлива складова культури поведінки. Необхідність акуратності, утримання в чистоті обличчя, рук, тіла, зачіски, одягу, взуття продиктована не лише вимогами гігієни, але й нормами людських стосунків. Діти повинні розуміти, що в дотриманні цих правил проявляється повага до оточуючих, що будь-якій людині неприємно торкатися брудної руки чи дивитися на неохайний одяг. Культуру їди часто відносять до гігієнічних навичок. Але її значення не тільки у задоволенні фізіологічних потреб. Вона має й етичний аспект - адже поведінка за столом ґрунтується на повазі до тих, хто сидить рядом, хто приготував страви. З дошкільного дитинства діти повинні запам’ятати певні правила: не можна класти лікті на стіл під час їди; їсти треба з закритим ротом, не поспішаючи, гарно пережовуючи; бережно ставитися до хліба та інших продуктів; правильно користуватися виделкою, ложкою, ножем. Оволодіння культурою їди - нелегка для дошкільників справа, але формувати ці навики необхідно.

Дитина має усвідомлювати, що дотримання правил поведінки є необхідною умовою її визнання у товаристві дорослих і однолітків, власного самоствердження. Виховання культури поведінки неможливе без правильно організованого режиму занять, ігор, художньої діяльності, розвитку пізнавальних інтересів дітей, їх прагнення до спілкування. Важливо при цьому налагодити спільну роботу дошкільного закладу і сім’ї, забезпечити єдність їх вимог до культури поведінки дітей. За потреби педагог повинен ініціювати коригування сімейного спілкування, рекомендуючи різні форми спільної ігрової, трудової та зображувальної діяльності дітей і батьків тощо.

Вихователі і батьки повинні пам’ятати, що закріплення форм поведінки, перетворення їх на звичку і потребу відбувається на основі позитивного емоційного ставлення до відповідних дій, а також до дорослого, який переконує їх у доцільності. Відчуваючи довіру до дорослого, вбачаючи у ньому приклад врівноваженості, ввічливості, справедливого ставлення до людей, дитина усвідомлює значущість такої поведінки і прагне її наслідувати.

Засоби формування культури поведінки дошкільників.

- словесні методи: пояснення, етичні бесіди, читання художньої літератури розповіді вихователя, словесні задачі, самостійне складання дітьми розповідей;

- практичні методи: показ способів дії, вправляння в конкретній поведінці, ігри-вправи, ігри-інсценівки, доручення;

- наочні методи: спостереження, розгляд ілюстрацій, фотографій тощо, перегляд кінофільмів, діафільмів, відеозаписів, мультфільмів.

Тема. Патріотичне та інтернаціональне виховання в дошкільному закладі.

1.Сутність поняття „патріотизм”, його структура. Сучасні підходи до патріотичного виховання.

2.Патріотичне виховання в ДНЗ, його зміст, напрямки і завдання.

3.Інтернаціональне виховання в дошкільному закладі.

Література

1.Поніманська Т.І. Дошкільна педагогіка. - К., 2004. С. 252-257.

2.Поніманська Т.І. Батьківщина - з дитинства // Дошкільне виховання. - 1991. № 1. - С. 9.

3.Денисюк О. Дошкільнятам про історію України // Палітра педагога. - 1997.- № 1. - С. 4-5.

4.Матвієнко П. Живодайні джерела патріотизму // Дошкільне виховання. - 2001. - № 8. - С. 8-9.

5.Стельмахович М. Педагогічна сутність народних звичаїв і традицій // Дошкільне виховання. - 1993. - № 2.

6.Сухомлинська О. Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності // Дошкільне виховання. - 2003. - № 2. - С. 3-8.

7.Дошкольная педагогика / Под ред. В.И. Логиновой, П.Г. Саморуковой. - М., 1988.

8.Богомолова М.И. Интернациональное воспитание дошкольников. - М.,1988.

9.Ігнатенко П.Р., Руденко Ю.Д. Народознавство у школі. - К., 1990.

10.Артемова Л.В. Програма з українознавства // Палітра педагога. - 1997. - № 1. - С. 3.

10.Левин-Щирина Ф.С., Менджерицкая Д.В. Воспитание и обучение детей трех - семи лет. - М., 1975. - С. 263-313.