2Група - примхи як результат неправильного виховання, нерозумної організації життєдіяльності дитини.

Примхи першої категорії виникають унаслідок слабості і неврівноваженості нервової системи дитини, а саме слабкості протікання процесів коркового збудження і гальмування, малої працездатності клітин головного мозку. Нормальна діяльність великих півкуль часто порушується, так як процеси збудження і гальмування не врівноважені. Втома настає коли дитина дивиться видовище, яке не відповідає її вікові, коли сприймає складну для розуміння інформацію, коли доводиться тривалий час непорушно сидіти. Втомлюється дитина і від довгого очікування чогось обіцяного дорослим і як наслідок перенапруга внутрішнього гальмування. Якщо не допускати перевтоми дитини, то примхи можна попередити. Дитина може вередувати і тоді, коли її вчасно не вкладають спати, адже недосипання призводить до швидкої втомлюваності організму.

Причини, які викликають примхи другої категорії:

- поступливість дитині в усьому. Якщо дорослі задовольняють будь-які бажання дитини, то з часом бажання стають нереальними щодо здійснення і тоді дитина бурхливо реагує - кричить, плаче, розкидає навколо себе речі, ламає, б’є оточуючі її предмети;

- відсутність строгого режиму. Якщо дитина виконує режимні процеси коли їй заманеться і вони не розподілені в часі відповідно до вікових особливостей, то неминуче виникають примхи;

- присутність зайвих подразників під час режимних процесів (прийому їжі, засипання). Якщо дитину вдома умовляють, відволікають під час прийому їжі, заколихують під час вкладання на сон, то вона швидко звикає до цього. Коли ж дитина приходить до дошкільного закладу, то там вихователі не використовують так зване зовнішнє підкріплення у вигляді різноманітних додаткових подразників. І як наслідок виникають примхи

- несправедливість, непослідовність дорослих, сурові покарання;

- обмеження самостійності дитини.

І.Павлов писав, що примхлива дитина перебуває приблизно в такому ж стані як і людина, якій під час заняття однією справою пропонують виконати іншу. Тобто відбувається різка зміна подразників, і дитині, яка погано володіє своїми почуттями така зміна виявляється непосильною, тому вона й реагує вибухами впертості і вередувань.

Попередженню примх сприяють.

- дотримання строго режиму;

- дозування вражень;

- постановка адекватних вікові і можливостям дитини вимог;

- оберігання нервової системи від перевтоми;

- спокійний тон і справедливе ставлення до дитини;

- поєднання любові з вимогливістю;

- надання дітям доступної самостійності;

- зайнятість цікавою справою, активність дитини.

На дитину, яка вередує не діють ні окрики, ні покарання. Така поведінка дорослих лише погіршує ситуацію, поглиблює конфлікт, а не допомагає його вирішити. На малюків у таких випадках діє прийом „переключення уваги”. У старшому ж дошкільному віці цей прийом застосовувати не доцільно, оскільки виховання не можна будувати лише на зовнішньому гальмуванні, необхідно розвивати внутрішнє. Це краще робити на позитивному емоційному фоні під час гри. Спочатку гальмування розвивається на подразниках, які різко відрізняються між собою, потім різниця стає ледь помітною. Але, незмінною умовою є позитивний емоційний фон. Розвитку внутрішнього гальмування старшого дошкільника сприяють: правил поведінки, дотримання режиму дня, участь в різноманітних видах діяльності.

Від дорослих вимагається витримка та терпіння. Дорослим не слід зважати на дитячі сльози і не задовольняти бажання, якщо вони супроводжуються криком, плачем.

Впертість. Її часто путають з наполегливістю. Каптерєв визначає впертість як свідоме і край наполегливе намагання дитини виконати свої несправедливі бажання. Левітов - як необґрунтоване бажання вчинити по-своєму, наперекір вимогам дорослих. Мотив поведінки такої дитини „я так хочу, а так не хочу”, а чому пояснити не може. Дитина, яка проявляє впертість бачить, що помиляється, але не поступається. За зовнішнім вираженням впертість схожа на наполегливість, але по суті наполегливість - це прояв сили характеру, а впертість - слабість, яка має вигляд сили без змісту. Впертість від вольової дії відрізняється пасивною негативною реакцією, небажанням виконувати те, що вимагається. У стані впертості виникає активне збудження в підкірці, а в самій корі за законом індукції виникає гальмування. Таким чином впертість - це бунт підкірки проти кори, прагнення господарювати над розумом, волею. У дошкільному віці внаслідок слабкого розвитку інтелекту і волі приводом для прояву впертості є обмеження дитини в задоволенні її біологічних потреб, коли її заставляють робити те, що їй не подобається або не зрозуміло.