5. Девіантна поведінка в дошкільному віці.

У дітей дошкільного віку психічна діяльність знаходиться в стадії активного становлення, тому, починаючи з раннього дитинства у них можуть виникати функціональні порушення ВНД, які виявляються передовсім різноманітних формах неадекватної (девіантної ) поведінки. Поведінку дитини можна вважати неадекватною у тому випадку, якщо вона часто і безпідставно знаходиться в негативному емоційному стані і її реакції перешкоджають оптимальному задоволенню органічних та психологічних потреб.

До неадекватних реакцій відносять:

- впертість - відмову підкорятися обґрунтованим вимогам дорослих (наприклад, не хоче мити руки, хоча і бачить, що вони брудні);

- примхи, які проявляються в тому, що дитина виражає яке-небудь бажання, а при спробі його задовольнити відмовляється від нього (наприклад, просить іграшку, а коли її дають не грається нею, викидає);

- відмова від контакту з вихователем, проявляється тоді, коли усі спроби педагога зав’язати розмову, налагодити доброзичливі стосунки є безуспішними;

- відмова від контакту з іншими дітьми. При цьому дитина грається сама, плаче коли хтось із вихованців підходе до неї і намагається взаємодіяти, не розмовляє;

- рухова розгальмованість. Дитина при цьому дуже рухлива, не може зосередитися на якійсь діяльності, швидко відволікається, не здатна до концентрації уваги, заважає іншим дітям, агресивна, ламає та нищить іграшки.

Форми девіантної поведінки можуть закріплюватися, за умови застосування неправильних педагогічних підходів до дитини, з боку дорослих. І як наслідок, у такої дитини розвивається невроз.

Причини виникнення неадекватної поведінки.

1. Вроджені передумови неадекватної поведінки. Частина дітей народжується з певним типом нервової системи, яка характеризується нестійкістю нервової діяльності, легкою збудженістю. Це трапляється через несприятливе протікання вагітності, або пологів. При цьому ознаки нервовості дитини виявляються уже в перші дні її життя.

2. Відсутність умов для активної діяльності (наприклад, рухової) і отримання необхідних вражень у процесі спілкування з дорослими чи самостійного пізнання оточуючої дійсності.

3. Перевтома. У дитини, режим життєдіяльності якої порушується виникає втома, яка постійно накопичуючись, переходить у перевтому і патологічний стан хронічної втоми. Перевтома нервової системи, особливо в період становлення та інтенсивного розвитку негативно впливає на здоров’я та поведінку дитини. На цьому фоні часто можуть виникати невротичні стани різного ступеня. Якщо знати напевне, що приводить до перевтоми, то її легко уникнути. Профілактика перевтоми - дотримання режиму та організація діяльності з урахуванням вікових та індивідуальних можливостей дитини.

4. Стресові впливи. (наприклад, вступ до ДНЗ).

5. Захворювання дітей.

6. Несприятливий психологічний клімат в сім’ї.

Остання причина може сприяти формуванню асоціальної поведінки у старшому і зрілому віці.

Дуже важливо вчасно помітити форми неадекватної поведінки дитини і не дати їм перерости в неврози. Цього можна досягти, об’єднавши зусилля вихователів і батьків.

Дитячі примхи та впертість часто помилково вважають проявами волі та рішучості. Каптерєв, та інші дослідники, які вивчали дитячі примхи визначають їх як мимолітні, несправедливі бажання, вияв невиправданого незадоволення. У ранньому та молодшому віці часто примхи супроводжуються плачем і криком дитини. Карцивадзе визначає примхи як немотивовані бажання, що з’явилися несподівано і виражаються в загальному незадоволенні дитини. Дослідниця виділяє примхи двох видів: 1) пасивні, коли дитина на фоні незадоволення не виявляє ніяких бажань і відхиляє все, що їй пропонують; 2) дитина висуває необґрунтовані вимоги, активно наполягаючи, щоб їх задовольнили.

Є.Аркін так визначає примхи. Різкі зміни в настрої, наполегливі вимоги і дії, позбавлені смислу і розумної основи.

Виділяють дві категорії примх і причин, що призводять до їх виникнення: 1група - примхи, які породжуються швидкою втомлюваністю організму або хворобою дитини