1. Визначення основних понять: „мораль”, „моральний розвиток”, „моральне виховання”, „моральна культура”. Механізми морального виховання.

У будь-якому суспільстві дії великої кількості людей повинні бути узгоджені, при всій своїй різноманітності підпорядковуватися певним загальносоціальним законам. Функцію такого узгодження виконує мораль поруч з іншими регуляторами людської поведінки (політика, традиції, звичаї тощо).

Мораль ( з латини звичай, воля, закон, властивість) - це, система поглядів, уявлень, норм, оцінок, форма суспільної свідомості, громадський інститут, який виконує функцію регулювання поведінки людей.

Поєднуючи в собі моральну свідомість, моральну практику, моральні відносини, мораль як складний феномен реалізується у моральному бутті людини, її повсякденній взаємодії з соціумом, природою. Мораль регулює поведінку людини у всіх без виключення сферах її суспільного життя - на роботі, в побуті, в політиці, в науці, в сім’ї і громадських місцях, хоча і відіграє в різних сферах не однакову роль. Тому виокремлюють: професійну мораль, побутову мораль, сімейну, трудову. Виконання кожним членом суспільства вимог контролюється всіма. Мораль того чи іншого суспільства передбачає певний зміст поведінки, те як прийнято діяти - нрави. На відміну від простих звичаїв, нрави підтримуються не просто силою заведеного і загальноприйнятого порядку, а отримують ідейне обґрунтування в уявленнях про те як треба чинити. Найпростіші із них - це норми, які в свою чергу обґрунтовуються моральними принципами, ідеалами, розумінням добра і зла. Усі ці уявлення об’єднуються в струнку систему поглядів на призначення людини і сенс життя. Кожен вчинок, лінія поведінки в цілому можуть бути мотивовані і оцінені з позицій моралі. Опираючись на вироблені суспільством моральні уявлення, засвоюючи їх, людина може тією чи іншою мірою самостійно регулювати свою поведінку і давати моральну оцінку всьому, що відбувається навколо неї. Таким чином в моралі людина виступає не тільки об’єктом громадського контролю, а й суб’єктом, який володіє моральною самосвідомістю - переконаннями, почуттями, совістю. Отже, мораль складається із моральної діяльності, мотивованих вчинків і поведінки людей, моральних стосунків. Моральна діяльність і відносини закріплюються в моральній свідомості. Єдність моральної свідомості, почуттів і поведінки визначають специфіку моралі. Між цими складовими можуть виникати протиріччя, які виражаються у відхиленні від моральних норм, і мають загальний характер в період кризи певної суспільно-економічної формації. Економічні відносини є джерелом виникнення моральних почуттів, понять, принципів. Тому розлад в економіці викликає розлад і в моральній сфері.

Моральні якості особистості не передаються генетично, вони формуються в процесі соціалізації людини під впливом багатьох соціальних інститутів, передусім у процесі виховання і самовиховання. Основою особистості є її моральний розвиток.

Моральний розвиток - це процес позитивних якісних змін особистості під впливом багатьох факторів ( виховання, соціального середовища, самовиховання, активності особистості тощо), і водночас рівень її моральної вихованості.

Моральна вихованість особистості - це уявлення про моральні норми, сформованість моральних почуттів і моральної поведінки. Показником рівня морального розвитку є моральна спрямованість особистості, яка виражається в морально-ціннісних мотивах, які визначають ставлення до праці, суспільства, життєвих цілей.

Становлення уявлень особистості про світ, стосунки людей, про себе починається у дошкільному дитинстві одночасно з розвитком почуттів і моральних якостей (гуманізму, любові до батьків, колективізму тощо). Перші уроки моралі дитина засвоює у сім’ї, опановуючи з допомогою батьків норми порядності, доброти, працьовитості тощо. С.Русова, вважаючи творення моральної особистості стрижнем усієї виховної роботи, стверджувала, що „моральним вихованням має бути перейняте все навчання, все життя”, а головним у цій роботі є „вироблення характеру”.

Знання моральних норм є етапом морального удосконалення. Механізмом перетворення моральних норм на суб’єктивну моральність є моральні почуття.

Моральні почуття - стійкі переживання у свідомості людини, її суб’єктивне ставлення до себе, явищ суспільного буття, до інших людей.

Певний тип поведінки набуває для індивіда значення й усвідомленості через почуття задоволення, радості або, навпаки, - сорому, дискомфорту. Завдяки моральним почуттям моральна свідомість і вчинки набувають морального смислу.

Моральність людини є результатом засвоєння і внутрішнього прийняття нею норм моралі, які набувають регулюючої сили, зумовлюють її поведінку, ставлення до світу і себе. Виявляється моральність у вільному свідомому виборі способу дій і здатності до моральної поведінки. Моральна свідомість, моральні почуття і поведінка є результатом морального виховання.

Моральне виховання - це цілеспрямований процес педагогічного впливу на особистість з метою формування моральної свідомості, моральних почуттів і поведінки.

Метою морального виховання є формування моральної культури особистості. (Визначення моральної культури особистості дайте самостійно).

Формуючи моральні якості особистості, педагоги ураховують механізми їх становлення.

Для формування будь-якої моральної якості важливо її усвідомлення, а тому дитині потрібні знання, на основі яких у неї складатимуться уявлення про суть моральної якості, її необхідність і переваги володіння нею. У дитини повинно з’явитися бажання оволодіти моральною якістю, тобто важливо, щоб виникли мотиви для набуття певної моральної якості. Поява мотивів веде за собою ставлення до якості, яке у свою чергу формує соціальні почуття. Почуття надають процесу формування особистіснозначимого забарвлення і тому впливають на міцність якості, яка формується. Знання і почуття породжують потребу в їх практичній реалізації - у вчинках, поведінці. Вчинки і поведінка беруть на себе функцію зворотного зв’язку, який дозволяє перевірити і підтвердити міцність якості, яка формується. Цей механізм можна виразити такою формулою: (знання і уявлення) + (мотиви) + (почуття і ставлення) + (навички і звички) + (вчинки і поведінка) = моральна якість.

Даний механізм має об’єктивний характер. Він спрацьовує завжди під час формування будь-якої якості особистості ( моральної чи аморальної). Головна його особливість - це відсутність принципу взаємозаміщення. Це означає, що кожен компонент механізму важливий і не може бути виключеним чи заміненим іншим. Що, наприклад, буде, якщо ми вирішимо формувати доброту і почнемо виховувати у дитини лише уявлення про цю якість? Або не викличемо позитивного ставлення до цієї якості і бажання нею оволодіти, стати доброю? Або не створимо умов для вияву доброти?

Механізм має гнучкий характер: послідовність компонентів може змінюватися залежно від особливості якості (її складності), віку дитини. Зрозуміло, що опиратися на розуміння, усвідомлення важливості формування тієї чи іншої якості у дитини раннього чи молодшого дошкільного віку не можна. Але це не означає, що не прийшов час для морального виховання. Слід змінити послідовність і починати не з повідомлення знань, а з формування емоційної бази практики поведінки. Це буде сприятливим ґрунтом для наступного засвоєння знань.

Моральне виховання характеризується такими особливостями:

• цілеспрямованістю;

• багатофакторністю;

• неперервністю;

• визначальною роллю педагога;

• цілісністю.

Процес морального становлення особистості складний і довготривалий. У ньому виділяють виховання, самовиховання і перевиховання.

3. Принципи морального виховання.

Принципи – це основні положення, які визначають зміст, методи і форми організації всієї системи морального виховання.

1. Принцип цілеспрямованості та гуманістичної спрямованості морального виховання. Він вимагає від педагога бачити перспективу у формуванні моральної особистості вихованців, аналізувати досягнуте, прагнути досягти високого рівня моральної вихованості. Цей принцип визначає також і діяльність вихованців. У спільних іграх, колективній праці, на заняттях, у спілкуванні один з одним і з дорослими діти оволодівають першопочатковими моральними нормами і правилами, вчаться жити в колективі, поважати дорослих. Гуманістична спрямованість морального виховання передбачає здатність педагога поважати особистість вихованця, його інтереси, думки, вчинки, потреби; не принижувати його людської гідності, створювати умови для співробітництва, співтворчості.

2. Принцип зв’язку морального виховання з життям. Цей принцип вимагає такої побудови виховного процесу, щоб усе життя і діяльність дітей відчувалася ними як така, що потрібна людям, і приносила особисте задоволення. Реалізуючи цей принцип необхідно залучати дітей до активної участі в житті дорослих, виховувати самостійність у діяльності, відповідальність за її результат. (Цей принцип схарактеризувала Н.Крупська).

3. Виховання особистості в колективі. Повноцінний розвиток особистості, її моральне формування успішно відбувається лише в колективі ровесників, у процесі спільних різноманітних видів діяльності - гри, праці, художньо-творчої діяльності тощо. Взаємодія з ровесниками виховує почуття обов’язку, дисциплінованість, відповідальність, розвиває організаторські здібності.

4. Принцип вимогливості і поваги до особистості вихованця. А.Макаренко говорив: „... якомога більше вимог до людини, і якомога більше поваги до неї”. Вимоги і повага спрямовані на формування гуманного ставлення до людей. У кожному вихованцеві педагог повинен знаходити позитивні якості і опиратися на них у вихованні. Повага до особистості означає віру в сили вихованця, його можливості, вияв доброзичливості, чуйності, емпатійності, здатності піклуватися про нього, надавати вчасно конкретну допомогу, практичну і моральну підтримку.

5. Урахування вікових та індивідуальних особливостей. Вивчення дітей повинно бути не самоціллю, а засобом визначення індивідуального підходу до вихованця і надання йому допомоги. Урахування індивідуальних особливостей дошкільників допоможе вихователеві вибрати оптимальні методи і прийоми взаємодії з вихованцем, застереже від прикрих помилок, непрофесійних дій.

6. Єдність і цілісність виховного процесу. Цей принцип передбачає неперервність процесу формування моральної спрямованості особистості, встановлення органічного зв’язку і наступності між завданням, змістом і методами морального виховання на всіх вікових етапах, у всіх видах діяльності. Цілісний підхід до особистості передбачає єдність дій і вимог з боку ДНЗ і сім’ї.