Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Загородня Лекції з дошк. педагогіки.doc
Скачиваний:
4
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
2.86 Mб
Скачать

3) Розвиток розумових здібностей, формування культури розумової праці.

Різні люди неоднаково оволодівають знаннями, набувають навичок і вмінь. Це залежить від розумових здібностей.

Здібності психічні особливості людини, які створюють передумови для успішного оволодіння певним видом діяльності.

Природною основою здібностей є задаткивроджені анатомо-фізіологічні властивості нервової системи.

Завдання вихователя полягає в тому, щоб вчасно виявити розумові здібності дитини і створити оптимальні умови для їх розвитку.

У старшому дошкільному віці виявляються такі якості розумової діяльності: допитливість – здатність до наполегливого пошуку різних способів вирішення розумового завдання; критичність – здатність до об’єктивної оцінки фактів, явищ та аналізу результатів діяльності; вдумливість – глибина і зосередженість розумової діяльності.

На етапі дошкільного дитинства можливо сформувати основи культури розумової праці.

Культура розумової праці – це загальна впорядкованість розумової діяльності, її плановість, вміння поставити завдання, вибрати спосіб його реалізації, засоби досягнення результату, послідовно виконати необхідні операції, отримати кінцевий результат проаналізувати та оцінити його. Показником культури розумової праці є доведеність суджень, вміння спів ставляти свою точку зору з іншими. Культура розумової праці дорослої людини характеризується ступенем оволодіння спеціальними навичками і вміннями розумової діяльності (слухати, спостерігати, обраховувати), навичками роботи з книгами, володіння прийомами і методами наукового пізнання, уміннями орієнтуватися в науковій інформації, користуватися різною літературою.

? Які ж елементи культури розумової праці можна сформувати в дошкільному віці?

4) Формування пізнавальних інтересів та стимулювання пізнавальної діяльності

Діти – питливі дослідники оточуючого світу. У свій час І. Сєченов говорив про вроджену властивість нервово-психічної організації дитини – неусвідомлене бажання розуміти оточуюче життя. Цю ж властивість І.Павлов назвав рефлексом „що таке?”. Саме він штовхає дитину на пізнання оточуючого світу. У ранньому віці дитина оволодіває предметною діяльністю і грою. Пізнавальні інтереси ще не усвідомлюються, оскільки дитина грає не для того, щоб пізнати, а заради самої гри. Предметна дослідницька діяльність дитини раннього віку розвиває і зміцнює пізнавальне ставлення до оточуючого світу. Пізнавальні інтереси формуються поступово. Після оволодіння дитиною мовою пізнання піднімається на якісно новий щабель. З допомогою мови узагальнюються знання, формується здатність до аналітико-синтетичної діяльності не тільки на основі безпосереднього сприймання, а й на базі уявлень. У процесі спілкування з дорослими значне місце починають займати особистісні та пізнавальні контакти. Спілкуючись з батьками , педагогами малюк набуває нових знань, розширює кругозір, уточнює особистий досвід.

Цікавість і пізнавальні інтереси – різні форми пізнавального ставлення до оточуючого.

Цікавістьце особлива форма пізнавальної активності, недиференційована спрямованість дитини на пізнання оточуючих предметів, явищ, на оволодіння діяльністю (С.Рубінштейн, Д.Годовикова). Цікавій дитині хочеться пізнавати, а що – не суттєво.

Пізнавальний інтерес проявляється в прагненні дитини пізнати нове, з’ясувати незрозуміле, в бажанні з’ясувати суть явища, знайти зв’язки чи відношення в явищі чи між об’єктами (Т.Куликова).

Отже, пізнавальний інтерес відрізняється від цікавості широтою сприймання об’єктів, глибиною пізнання, вибірковістю. Основа пізнавального інтересу – активна мислиннєва діяльність. Наявність пізнавальних інтересів впливає на стійкість і зосередженість уваги, вияв самостійності в прийнятті рішень. Пізнавальні інтереси відображаються в різних видах дитячої діяльності.

Умови формування пізнавальних інтересів: 1) організація різноманітних видів діяльності; 2) розширення і поглиблення знань дітей; 3) успішне оволодіння дітьми навичками розумової діяльності; 4) спонукання дітей до самостійного активного пошуку знань; 5) правильні відповіді дорослих на дитячі питання.

Питання дитини – основна форма вияву цікавості та пізнавальних інтересів. О.Сорокіна так класифікує питання, що задають діти.

1. Питання, що містять бажання дитини одержати від дорослих пораду чи допомогу (Ви навчите мене малювати?). 2. Питання, що відображають намагання дитини викликати емоційне співпереживання дорослих (Гарно я намалював?). 3. Пізнавальні питання, зумовлені прагненням до знань (Чому приходить ніч? Де спить сонечко?).

Як же правильно відповідати на питання дітей, щоб не згасити іскру дитячого пізнання?

1. Серйозно сприймайте дитячі питання і бережно ставтеся до них. 2. Вникніть у мотив питання. 3. Відповідаючи, не згасіть іскру дитячої цікавості. Відповідайте коротко і конкретно. 4. Не бійтеся, якщо після вашої відповіді дитині не все буде зрозуміло до кінця. Це, на думку М.М.Поддьякова, викличе у дитини гіпотези, сумніви і стимулюватиме пізнавальну активність. 5. Частіше задавайте дитині зустрічні питання: „А як ти думаєш?” 6. Не пригнічуйте дитину „вантажем” власних знань, не поспішайте з відповіддю, запропонуйте пошукати її разом в літературі, відправте до більш компетентної людини, до однолітка, який знає відповідь.

7. Задовольнити дитячу цікавість можна прочитавши книжку, провівши спостереження.