4. Зміст та засоби фізичного виховання дошкільників

Головний зміст фізичного виховання дітей полягає в оволодінні ними основами фізичної культури:

1. Опанування основ особистої гігієни передбачає формування системи знань про охайність, чистоту тіла, одягу, взуття, гігієну приміщення, режим дня, відповідних умінь і навичок З раннього віку дитину слід привчати до систематичного догляду за своїм тілом, прищепити навички здорового способу життя, бажання займатися фізичною культурою і спортом.

До культурно-гігієнічних навичок, якими повинні оволодіти діти належать: навички їжі; навички догляду за тілом; навички утримання у чистоті і порядку одягу, дотримання порядку в приміщенні, його прибирання; навички здійснення різних видів діяльності (гри, праці, навчання) з дотриманням культурно-гігієнічних вимог.

2. Загартування організму здійснюють за допомогою природних факторів – сонця, повітря, води.

3. Виконання фізичних вправ під час яких діти оволодівають руховими навичками і вміннями.

Зміст роботи з фізичного виховання висвітлено в освітніх програмах і конкретизовано для кожної вікової групи.

Робота з реалізації завдань фізичного виховання здійснюється за допомогою різноманітних засобів, а саме гігієнічних факторів (оптимальний режим, раціональне харчування, гігієнічна обстановка); сил природи (сонце, повітря, вода); фізичних вправ (масаж, гімнастика, рухливі і спортивні ігри, піші переходи, фізкультурні заняття).

Гігієнічні умови охоплюють комплекс зовнішніх чинників, які обумовлюють оптимальне функціонування і розвиток дитячого організму. Передусім це стосується дотримання норм площі приміщення, її правильного використання. Групові кімнати проектують відповідно до таких норм: на 20 дітей ясельного віку, на 25 дітей 3-7 років з розрахунку 2,5 метрів квадратних на дитину зі світловим коефіцієнтом 1:4. стіни повинні бути пофарбовані у теплі світлі кольори. Температура повітря в кімнатах для дітей 2-3 років має бути + 19 – 20 С; для дітей 3-7-ми років +18 – 20 С. Меблі повинні відповідати зросту дітей і санітарно-гігієнічним нормам. На свіжому повітрі діти мають перебувати біля 4-5-ти годин (у літній період більше).

Для підтримання життєдіяльності дитини важливо правильно організувати харчування. Харчування одне із головних джерел процесу обміну, без якого неможливе життя. Воно забезпечує ріст організму і розвиток всіх тканин. Відхилення від норми негативно впливає на життєдіяльність організму дитини. Чим дитина менша, тим важче їй звикати до змін і відхилень у харчуванні. В їжі мають бути всі необхідні компоненти: білки, жири, вуглеводи, мінеральні солі та різноманітні вітаміни. Їсти дитина повинна 4-5 разів на день. Так, за сніданком діти мають споживати – 20-25% добового раціону, за обідом – 35-40%, у полуденок – 10-15%, на вечерю – 20%. Якість приготування їжі, сервірування столу повинні викликати апетит у дитини, сприяти кращому засвоєнню їжі.

Режим дня – це раціональне чітке чергування сну, відпочинку, активної діяльності, харчування, що повторюються кожного дня в певній послідовності, тобто це правильний розподіл у часі головних процесів життєдіяльності дитини.

Режим дня є обов’язковою умовою нормального фізичного розвитку дитини, зміцнення її здоров’я, підтримання оптимального рівня фізичної і розумової працездатності.

Режим змінюється залежно від віку дітей, стану їх здоров’я, особливостей праці дорослих, побуту сім’ї і ДНЗ. Завдяки режиму у корі головного мозку дитини утворюється система умовних «рефлексів на час», внаслідок чого вона звикає їсти, спати, гуляти в один і той же час кожного дня. Це полегшує взаємодію різних систем організму. Звичка дитини до певної діяльності у визначений час готує нервову систему та інші системи організму до неї, запобігає виникненню негативних емоційних станів, перевтоми.

Невід’ємними рисами режиму є: ритмічність і постійність основних елементів протягом певного часу. Ритмічність режиму зумовлена ритмічністю природних явищ, ритмічністю діяльності організму, яка виявляється в чергуванні сну, відпочинку, в зміні температури тіла, ритмі дихання, серцевих скорочень тощо.

Раціональний режим будується на основі:

1) оптимального співвідношення сну і відпочинку, під час якого відбувається перерозподіл функцій між ділянками кори головного мозку, переробка отриманої інформації;

2) співвідношення розумового і фізичного навантаження, урахування ритму травлення.

Чергування різних за характером видів діяльності викликає поперемінне збудження різних ділянок кори головного мозку, яка таким чином охороняється від перевтоми. Багаторазове повторення одних і тих дій, в одній і тій обстановці, в певній послідовності полегшує формування умовнорефлекторних зв’язків, сприяє більш тонкій диференціації. При цьому перехід від однієї діяльності до іншої здійснюється легше.

Особливо швидко до ритмічної роботи пристосовується вегетативна нервова система, яка забезпечує процеси обміну в організмі. Відхилення в режимі дня негативно впливають на самопочуття дитини, призводить до розладу в роботі багатьох систем організму. Це пояснюється наступними причинами: а) організм дитини росте, тому їй потрібен повноцінний сон і збалансоване харчування, адже енергія потрібна для росту і виконання різноманітної діяльності; б) нервові клітини головного мозку не можуть довго зберігати працездатність. Її межа значно нижча ніж у дорослого; в) великих енергетичних затрат потребує формування кори головного мозку.

Режим дня має і виховне значення. Багаторазове повторення одних і тих дій в певний проміжок часу і послідовності призводить до автоматизації культурно-гігієнічних, трудових навичок. А це вивільняє час для інших видів діяльності. Під час виконання режимних процесів у дітей виховуються важливі моральні якості вольові риси характеру.

Складаючи режим дня педагоги враховують:

1) вікові особливості дітей, зокрема працездатність кори головного мозку. Так, у молодших групах відводиться більше часу на підготовку до прогулянки, роздягання, прийом їжі тощо. У старших групах більше відводиться часу на заняття, хоча це не означає скорочення сну чи часу відведеного на самостійну діяльність;

2) вікові особливості в роботі системи травлення;

3) індивідуальні особливості. Так, діти з ослаблені, повільні першими залучаються до прийому їжі, сну. Піднімають їх після денного сну останніми.

Загальна тривалість сну на добу становить: для дітей до 5 міс. – 20-22 години; з 5 до 9 міс. – 16-18 годин; від 1 до 2-х років – 12-14 годин; від 3до 4-х років – 11-12 годин; з 8-ми до 12 років – 10-11 годин; з 12 до 16 років – 9-10 годин, з 16 років – 9-10 годин.

4) вікові потреби в рухові: для 3-х річних дітей – 10-19 тис. кроків, для 7-річних – 14-25 тис. кроків;

5) пору року, кліматичні умови. Так, у весняно-літній період тривалість нічного сну скорочується, а денного – збільшується.

Отже, можна вивести педагогічні вимоги до режиму дня дошкільника:

1. Відповідність природному ритму основних фізіологічних процесів дитячого організму. Чергування активної діяльності з відпочинком.

2. Постійність, стійкість і визначеність головних елементів.

3. Гнучкість. Режим має ураховувати природні біоритми дитячого організму.

Отже, режим дня має розвивальне, оздоровче і виховне значення.

Використання оздоровчих сил природи

Одним із засобів фізичного виховання є загартовування організму, яке здійснюється за допомогою природних факторів – сонця, води, повітря.

Під загартованістю розуміють найбільшу стійкість, пристосованість організму до різних фізичних впливів оточуючого середовища.

Загартовування має широкий фізіологічний вплив на організм. У дитини внаслідок загартовування виробляється швидка реакція на температурні і кліматичні зміни, підвищується рівень гемоглобіну, покращуються імунологічні властивості. Загартовані діти рідше хворіють, швидше одужують.

Застосування негативних подразників в малих дозах сприяє утворенню загальної захисної реакції організму. Систематичне проведення загартовувальних процедур призводить до швидкої зміни діаметру судин, що забезпечує збереження певної температури в організмі, його нормальну життєдіяльність. Тобто загартовування позитивно впливає на терморегуляцію організму – здатність зберігати температуру тіла на певному рівні незалежно від зміни її у навколишньому середовищі. Під час загартовування слід поступово змінювати силу подразника. Варто пам’ятати, що дитина, яку загартовували водою швидше звикає до загартування іншими засобами – сонцем, повітрям.

Загартовувальні процедури здійснюють за участю медичних працівників. Їх бажано починати з раннього дитинства.

Комплекс загартовувальних процедур передбачає:

Повітряні ванни під час ранкової, гігієнічної гімнастики. Для цього знижують температуру повітря з + 22 – 23 С. На один градус щотижня до + 16–17 С у молодшій і середній групах і до +14–15 С у старшій і підготовчій групах.

Водні процедури: умивання, миття рук, верхньої частини тулуба, миття ніг, полоскання горла, носа відварами трав чи підсоленою водою. Воду охолоджують через 3 дні на 1 С, доводячи до +14 С. Восени і навесні, коли температура повітря не нижча нуля, перед сном рекомендується ходити по вологому килимку та обливати ноги, використовуючи контрастну температуру води від +35 С–40 С до + 16 С – 18 С. обтирання тіла починають спочатку сухою рукавичкою, а потім вологою. У квітні-травні обливання тіла під душем перед сном при початковій температурі + 35 С і кінцевій + 24 С( молодша і середня групи), а в старших від +32 С до + 22 С тривалістю від 15 секунд до 1,5 хвилини. Купання в басейні 3 – 12 хвилин. Дітям від 4 до 7 років рекомендують промивати носа, полоскати горло відварами лікарських трав протягом 1 хвилини.

Сонячні ванни приймають улітку з 9 до 11 години і з 16 до 18 години, тривалістю від 4 – 5 хвилин до 20 хвилин у молодших групах і до 30 хвилин у підготовчих.

Принципи загартування:

1.Систематичність, оскільки загартовування має умовнорефлекторну природу. Після 10-12 днів перерви загартовувальний ефект зникає і необхідно починати все спочатку.

2.Поступовість в нарощуванні сили подразника. Показниками правильно вибраної сили подразника є короткочасне поглиблення дихання і прискорення пульсу, зовнішній вигляд шкіри, позитивний емоційний настрій дитини.

3.Урахування індивідуальних особливостей – стану здоров’я, самопочуття, досвіду загартовування.

Виховання культурно-гігієнічних навичок і звичок. Велике значення в роботі ДНЗ має виховання культурно-гігієнічних навичок і звичок. Від цього залежить здоров’я дітей і характер їх взаємовідносин з оточуючими.

Навичками називають такі дії, які виконуються при частковій автоматизації елементів, що їх утворюють. Завдяки навичкам свідомість людини вивільняється від необхідності контролювати процес виконання окремих рухів, що входять до складу дії, і переключається на його цілі та умови виконання.

Звички, як і навички, – це частково автоматизовані дії, які не тільки створюють можливість виконання дії, а й забезпечують сам факт її здійснення. Звичка робити так, а не інакше стає потребою.

Культурно-гігієнічні навички – важлива складова культури поведінки дитини. До них належать навички дотримання тіла в чистоті, культури їди, підтримання порядку на робочому місці, в ігровому куточку і культурних взаємовідносин з ровесниками і дорослими.

Фізіологічною основою культурно-гігієнічних навичок є утворення умовно-рефлекторних зв’язків і динамічних стереотипів.

Культурно-гігієнічні навички в основному формуються в ранньому і дошкільному дитинстві, оскільки ЦНС дитини найбільш пластична, а дії пов’язані з одяганням, умиванням тощо повторюються кожного дня і багато разів. Сформовані навички необхідно постійно підкріплювати. Специфічні особливості дітей даного віку дозволяють дорослим швидко сформувати у них навички і звички. Якщо цей час згаяно надолужити потім практично неможливо, особливо важко виправляти шкідливі звички.

Культурно-гігієнічні навички мають соціальну спрямованість, оскільки діти засвоюють ті норми і правила, які існують у суспільстві. Необхідність акуратності, утримання в чистоті обличчя, рук, тіла, зачіски, одягу, взуття продиктована не лише вимогами гігієни, але й нормами людських стосунків. Діти повинні розуміти, що в дотриманні цих правил проявляється повага до оточуючих, що будь-якій людині неприємно торкатися брудної руки чи дивитися на неохайний одяг. Культуру їди часто відносять до гігієнічних навичок. Але її значення не тільки у задоволенні фізіологічних потреб. Вона має й етичний аспект – адже поведінка за столом ґрунтується на повазі до тих, хто сидить рядом, хто приготував страви. З дошкільного дитинства діти повинні запам’ятати певні правила: не можна класти лікті на стіл під час їди; жувати треба з закритим ротом, не поспішаючи, гарно пережовуючи їжу; бережно ставитися до хліба та інших продуктів; правильно користуватися виделкою, ложкою, ножем. Оволодіння культурою їди – нелегка для дошкільників справа, але формувати ці навички необхідно.

Дитина має усвідомлювати, що дотримання правил поведінки є необхідною умовою її визнання у товаристві дорослих і однолітків, власного самоствердження. Виховання культури поведінки неможливе без правильно організованого режиму занять, ігор, художньої діяльності, розвитку пізнавальних інтересів дітей, їх прагнення до спілкування. Важливо при цьому налагодити спільну роботу дошкільного закладу і сім’ї, забезпечити єдність їх вимог до культури поведінки дітей. За потреби педагог повинен ініціювати коригування сімейного спілкування, рекомендуючи різні форми спільної ігрової, трудової та зображувальної діяльності дітей і батьків тощо.

На формування навичок і звичок великий вплив мають дорослі, які оточують дитину. Вихователі і батьки повинні пам’ятати, що закріплення форм поведінки, перетворення їх на звичку і потребу відбувається на основі позитивного емоційного ставлення до відповідних дій, а також до дорослого, який переконує їх у доцільності. Відчуваючи довіру до дорослого, вбачаючи у ньому приклад врівноваженості, ввічливості, справедливого ставлення до людей, дитина усвідомлює значущість такої поведінки і прагне її наслідувати. На скільки міцні й гнучкі виробилися навички і звички залежить від умов, віку дитини, її емоційного стану, пропонованих вправ.

Умови формування культурно-гігієнічних навичок:

1) організація привабливої і зручної обстановки для виконання режимних процесів, реалізації культурно-гігієнічних навичок;

2) поділ дій, що засвоюються на ряд операцій, що сприятиме швидкому утворенню динамічних стереотипів;

3) багаторазове вправляння дітей в діях, з виділенням способу і порядку їх виконання. Дії можуть бути одні, а форми їх використання різні (наприклад, сам умився – умив ляльку; сам одягся – допоміг товаришеві);

4) проведення індивідуальної роботи з кожною дитиною, врахування її стану здоров’я, темпів оволодіння навичками, ставлення до гігієнічних процедур;

5) організація ситуацій, що забезпечують контроль за виконанням навичок в незвичній, нових умовах;

6) бездоганне виконання дорослими всіх гігієнічних і культурних вимог, єдність вимог до гігієни дитини в ДНЗ і сім’ї;

7) чистота та естетика приміщення ДНЗ та будинку де мешкає сім’я вихованця;

8) контроль з боку дорослих за якістю виконання культурно-гігієнічних навичок;

9) цілеспрямована робота дорослих щодо усвідомлення дітьми значущості фактора здоров’я; запобігання утворення шкідливих звичок, недбалого ставлення до свого організму, зовнішнього вигляду і поведінки.

Засоби формування культури поведінки дошкільників:

- словесні методи: пояснення, етичні бесіди, читання художньої літератури, розповіді вихователя, словесні задачі, самостійне складання дітьми розповідей;

- практичні методи: показ способів дії, вправляння в конкретній поведінці, ігри-вправи, ігри-інсценівки, доручення;

- наочні методи: спостереження, розгляд ілюстрацій, фотографій тощо, перегляд кінофільмів, діафільмів, відеозаписів, мультфільмів.

Фізичні вправи. Фізичні вправи – це спеціальні рухи, а також складні види рухової діяльності, спрямовані на вирішення завдань фізичного виховання.

Фізичні вправи мають фізіологічний вплив на організм. Під час їх виконання активізуються процеси обміну речовин, кровообіг, перебудовується робота всіх внутрішніх органів і систем. Фізичні вправи, спрямовані на розвиток основних рухів – бігу, стрибків сприяють росту кісток і надкістя, з’єднання м’язів з кістками стає міцнішим. Робота м’язів пов’язана з роботою серця – органом, що найбільше піддається тренуванню і потребує його. Ходіння на лижах, біг, плавання, катання на ковзанах зміцнюють серцево-судинну і дихальну системи. Фізичні вправи покращують роботу кори головного мозку і всіх аналізаторів, оскільки покращується його кровообіг, а також знімається або знижується збудження в центрах кори головного мозку. Руховий аналізатор включається в роботу разом з іншими аналізаторами, що покращує їх функціональні можливості. Фізичні вправи покращують властивості нервової системи – її силу, стійкість, рівновагу, рухливість нервових процесів.

Фізичні вправи як специфічний засіб фізичного виховання має ефект лише за комплексного використання з оздоровчими силами природи та гігієнічними факторами.

У вихованні і розвитку дитини фізичні вправи відіграють велику роль. За період дошкільного дитинства в розвитку рухів відбуваються значні зміни: від мимовільних хаотичних рухів у новонародженого – до свідомого оволодіння всіма основними рухами, спортивними вправами. В ранньому дитинстві і молодшому дошкільному віці виконання рухів має наслідувальний недиференційований характер. У старшому дошкільному віці дитина здатна виділяти окремі частини рухів, амплітуду руху, його якість, з’являється цілеспрямованість рухів.

До фізичних вправ, які використовують у вихованні дітей дошкільного віку відносять: гімнастику (ранкову, пробудження), рухливі ігри, спортивні вправи, спортивні ігри, елементарний туризм.

Гімнастика – система фізичних вправ, яка сприяє загальному розвитку організму та зміцненню здоров’я.

Компонентами гімнастики є: основні рухи, загальнорозвиваючі вправи, шикування, перешикування, танцювальні вправи. Останнім часом у багатьох ДНЗ використовують гімнастику у-шу, яка поєднує базові рухи тіла, тренування дихання, самомасаж. Їх включають до підготовчої частини фізкультурних занять, а окремі елементи (вправи на розслаблення) – до заключної.

Масаж – один із видів пасивної гімнастики. Широко використовується в ранньому дитинстві, оскільки рухи дитини обмежені. Позитивно впливає на роботу всіх органів і систем.

В дошкільному віці діти оволодівають іграми спортивного характеру – баскетбол, теніс, бадмінтон, городки та спортивними вправами – плавання, катання на велосипеді, ковзанах, лижах.

Елементи туризму (піші переходи, лижні прогулянки) мають на меті удосконалення рухових навичок, опанування навичок орієнтування на місцевості, підвищення рухової активності дітей.

Комплекс засобів фізичної культури утворює руховий режим ДНЗ, який передбачає послідовне збільшення фізичних навантажень протягом дня. Недостатнє моторне навантаження (до 50%), тобто пасивний руховий режим (Т.Дмитренко), спричинює відставання у фізичному розвитку дітей. Для посилення рухової активності використовують навчально-виховну роботу (заняття, індивідуальну роботу, рухливі ігри, гімнастику та ін.) і самостійну рухову діяльність (розваги, спортивні свята, самостійні рухливі ігри, спортивні вправи), прогулянки та ін. Норми рухового режиму в різних організаційних формах (гімнастика, фізкультурні заняття, не менше трьох рухливих ігор на день, фізкультхвилинки і фізкультпаузи, спортивні вправи тощо), в усіх вікових групах протягом дня становлять: влітку: – 18-20 тис. кроків, восени – 15-16,5 тис., взимку – 16,5-18 тис., весною – 16-17,5 тис. кроків.

Різноманітність засобів фізичного виховання передбачає необхідність знання особливостей кожної дитини, постійний аналіз змін у дитячому організмі, внесення відповідних коректив, що можливе за умов тісної співпраці вихователів, медичних працівників і батьків вихованців.

Тема. Сенсорне виховання дітей дошкільного віку

1. Зміст понять «сенсорний розвиток», «сенсорне виховання».

2. Психолого-педагогічні основи сенсорного виховання.

3. Завдання і зміст сенсорного виховання в дошкільному віці.

4. Умови й методика сенсорного виховання в ДНЗ.