2. Історія іграшки

Іграшка завжди була пов’язана з грою. Як і гра вона є відображенням своєї епохи. Для кожної історичної епохи характерні свої іграшки, оскільки розвиток матеріальної основи суспільства, його духовної культури позначається не лише на змісті дитячих ігор, а й на тематиці та формах іграшок.

Дослідження показують, що ще в доісторичні часи дорослі робили іграшки для дітей. Перші іграшки були дуже подібними до знарядь праці, предметів побуту. Їх виготовляли з найпростіших природних матеріалів з метою оволодіння дітьми навичками майбутньої діяльності. Були й примітивні сюжетні іграшки, наприклад, ляльки, які виготовлялися із кукурудзяного початку чи дерев’яної палички. Ознакою людини були сережки, що кріпилися до уявних плечей. Іграшки також ліпили із глини (наприклад, була гра наречений купує наречену за 10 волів). Проте, як стверджує О. Найден – дослідник історії української дитячої іграшки, іграшка як предмет певного функціонального призначення з’явилася досить пізно, коли цивілізація окремих суспільств і народів досягла достатнього рівня розвитку.

Так, археологи виявили багато іграшкового глиняного посуду, що відноситься до періоду неоліту (3-5 тисячоліття до н.е.). У розкопках Трої німецьким археологом Шліманом були виявлені дитячі іграшки: теракотова лялька, брязкальця з металевими частинками всередині, іграшковий посуд.

У похованнях, що відносяться до межі бронзового і залізного віків зустрічаються зроблені із обпаленої глини брязкальця, з глиняними кульками в середині. Багато іграшок було знайдено в розкопках римського міста Помпеї, а також у похованнях , розташованих на території Європи, Кавказу, у скіфських курганах. У руїнах давнього перуанського міста була знайдена мумія дитини, а поруч із нею брязкальце виготовлене із морської ракушки.

Збереглися іграшки Давнього Єгипту (середина ІІІ тис. до н.е.). Це ляльки з дерева і тканини, фігурки тварин – лева, крокодила, шкіряні м’ячі та інші. Деякі іграшки відображали життєві ситуації: напад тигра; господар, який б’є свого раба. Тут уперше було створено іграшки з нескладними механізмами («крокодил», «тигр»), які дитина рукою приводила в рух. У Давньому Китаї іграшки виготовляли із глини ( посуд для приготування їжі, плита, будиночок, ручний млинок та ін.).

З пам’ятних рукописів, розписів можна дізнатися про іграшки Давніх Риму та Греції (500-100 р. до н.е.). В цих країнах тоді виробляли ляльки із мармуру, срібла, глини, із простої та слонової кістки, бурштину. Це були ляльки маріонетки, ляльки, що втілювали образи тварин. У той час уже були відомі м’ячі, обручі, дзиґи, луки та іграшки із заводними механізмами ( за свідченням Плутарха).

Багато сучасних іграшок були створені ще в давні часи, деякі мають авторів. Наприклад, ідею створення брязкальця приписують відомому грецькому полководцеві, філософу і математику Архітові Тарентському (400 – 365 рр. до н.е.). У давні часи брязкальце було першою іграшкою дитини, а матері та годувальниці відганяли ним злих духів.

Тієї пори з’явився і набув популярності театр ляльок. Про нього писали грецький філософ Платон, письменники Аристофан і Апулей. У Давньому Римі головною дійовою особою комічних лялькових вистав був потворний горбатий блазень Макус із величезним носом, який смішив публіку пронизливими криками, схожими на крики птахів, або писком, схожим на писк курчат. За подібний до дзьоба ніс і писк його прозвали Півником (по-італійськи – Пульчинело), тому вважається, що батьківщина всіх Петрушок – Італія. Багато пізніше, у ХVI ст. У багатьох країнах Європи були створені лялькові театри з головними героями, подібними до Пульчинело: в Англії – Панч, Німеччині – Гансвурст, В Іспанії – Дон Кристобаль, Франції – Полішинель і Гіньоль.

За даними деяких досліджень іграшка спочатку була одночасно і предметом культу (наприклад, іграшкові тварини на яких молилися та яким поклонялися). З часом давні вірування відмерли, а іграшка залишилася в користуванні дітей.

Вітчизняний дослідник Богораз-Тан спостерігаючи за грою чукотських дівчаток писав, про їх головну іграшку – ляльку: «Ляльки ці вважаються не тільки іграшками, але деякою мірою і покровительками жіночої родючості. Виходячи заміж, жінка несе з собою свої ляльки і ховає їх у мішок, в той куток, що знаходиться в головах подружнього ліжка, для того, щоб під їх впливом швидше завагітніти і народити дітей. Віддати кому-небудь ляльку не можна, так як разом із нею буде віддана запорука продовження роду. Проте, коли у матері народжуються дочки вона віддає їм гратися свої ляльки, причому намагається розділити їх порівну». Таку ж магічну роль виконували і списи, луки, ножі, що вкладалися в руки новонароджених. Тільки із зникненням паралогічного мислення в європейських культурах іграшка звільнилася від своїх магічних властивостей, і стала звичайною іграшкою, якою ми її знаємо.

Про іграшки середніх віків відомостей мало. Проте і в ці роки славилися виробництвом іграшок міста Лімож, Страсбург (Франція), Нюрнберг (Німеччина), чиї вироби високо цінувалися на світовому ринку. Виробниками іграшок були столяри, різблярі, токарі.

У ХVІІ – ХVІІІ ст. почали виробляти іграшки із дорогих матеріалів (срібла, порцеляни, слонової кістки) для дітей знаті. Такі іграшки могли придбати лише заможні люди. Ці іграшки були справжніми витворами мистецтва. В Парижі виготовляли ляльок, одягнутих за тогочасною модою. І використовували їх як навчальний посібник. Серед таких іграшок були також меблі, карети тощо. Ці речі можна лише умовно назвати іграшками, оскільки вони в руки дітям не давалися, на них можна було тільки дивитися. У Німеччині в ці роки славилися лялькові будиночки з дорогими меблями, посудом. Для гри така іграшка була не придатна, нею прикрашали оселі та використовували у процесі навчання дітей хорошим манерам.

В Україні у ХVІІ ст. популярним був вертеп, персонажі якого (Запорожець, Циган, Дяк, Баба, Шинкар та ін.) відтворювали релігійні, казкові, побутові сюжети. У радянські часи ін був заборонений, а з набуттям Україною незалежності почав відроджуватися.

Кінець ХІХ – початок ХХ ст. – період розвитку технічних іграшок. В той час з’явилися різноманітні моделі транспортних засобів (автомобілі, потяги тощо). Механізми руху цих іграшок змінюються і доповнюються з розвитком науки і техніки. Досить швидко поруч із механічними пристроями з’являються пневматичні, магнітні, електрифіковані іграшки.

З часів Ф. Фребеля велику увагу почали приділяти будівельним матеріалам для дитячих ігор. Їх випускалося дуже багато – різноманітних розмірів, конструкцій. У 1901 році у Великобританії створили перший конструктор.

Війни, які охопили Європу у ХХ ст. підвищили інтерес до створення військової іграшки. Військова техніка, різні види зброї стали виготовлятися в широкому асортименті і великій кількості.