4.Розвиток загальних і спеціальних художньо-творчих здібностей дітей.

Загальні здібності - це сенсомоторний розвиток, здатність до емоційного відгуку, творча уява тощо. До спеціальних художніх здібностей, наприклад, в галузі зображувальної діяльності відносяться особлива діяльність творчої уяви, особлива зорова чутливість, яка забезпечує легкість і повноту сприймання просторових і кольорових відношень, окомір, хороша зорова пам’ять, спеціальна умілість руки, емоційна чутливість, яка створює емоційний настрій тощо.

Усі завдання естетичного виховання взаємообумовлені і тісно переплітаються між собою. На основі завдань, конкретизованих для дітей різного віку, розробляється зміст і методика естетичного виховання дошкільників.

Методи естетичного виховання.

Основні методи естетичного виховання можна об’єднати в 4 групи, спрямовані на:

1)формування естетичного сприймання оточуючої дійсності і творів мистецтва, емоційного відгуку на них, естетичних почуттів, інтересів, потреб. Це можуть бути спостереження за оточуючими предметами та явищами природи, розгляд чи прослуховування творів мистецтва, порівняння чи співставлення їх (наприклад, розгляд ілюстрацій різних художників до одного твору, декількох картинна одну тему, прослуховування співзвучних по настрою музичних творів, створення уявних ситуацій, „входження в образ”, „входження в картину”);

2)формування елементів естетичної свідомості дітей ( різноманітні бесіди і розповіді, спостереження, ігрові методи і прийоми - розгляд народної іграшки, бесіда про її особливості та майстрів, що її створили);

3)залучення дітей до естетичної і художньої діяльності, на розвиток їх умінь і навичок художньо відтворювати оточуючу дійсність, опановувати елементарні засоби художньої виразності залежно від виду мистецтва: музики, танцю, пісні, малювання, ліплення, художнього слова (показ способів дій, зразок для обстеження, показ способів сенсорного обстеження у супроводі пояснюючого слова);

4)розвиток естетичних і художніх здібностей, творчих умінь і навичок, способів самостійних дій. Ці методи передбачають необхідність створення пошукових, проблемних ситуацій, диференційованого підходу до кожної дитини з урахуванням її індивідуальних здібностей (наприклад, „послухай п’єсу, подумай якого вона характеру, розкажи як ти будеш рухатися, і танцюй так як підказує тобі музика” тощо). Таким чином дитина вчиться думати, шукати, пробувати, знаходити оптимальне, на її погляд, рішення Творчі зусилля дітей спрямовуються на пошуки в художній діяльності нових засобів, варіантів, комбінацій, Методи, які використовуються на заняттях, при цьому носять характер керівництва діяльністю дітей.

Самостійна творча діяльність дітей реалізується на святах, розвагах у процесі екскурсій і прогулянок, в різних типах ігор: гра-опера, гра-казка, гра-драматизація тощо. Вихователь добирає оптимальні методи і створює умови для вільного і невимушеного прояву дітьми своїх художніх інтересів і нахилів. Різноманітність завдань і змісту естетичного виховання вимагає різноманітності методів і форм організації естетичного виховання в дошкільному закладі.

Умови. Важливою умовою естетичного виховання є середовище, яке оточує дитину в ДНЗ: приміщення дошкільного закладу, ділянка, її обладнання, зелені насадження, предметне середовище: іграшки, інструменти та матеріали для організації художньої діяльності дітей. Своїм зовнішнім виглядом, гармонією ліній, форм, кольором, різноманітним змістом вони сприяють формуванню естетичного сприймання, естетичних почуттів, оцінок, основ естетичного смаку.

Друга умова - це насиченість побуту дошкільного закладу творами мистецтва: картинами, естампами, скульптурами, музичними творами, художньою літературою тощо.

Третя умова - залучення дітей до активної художньої діяльності. Оскільки створення естетичного середовища ще не забезпечує успіху естетичного виховання.

Четверта умова - індивідуальний підхід до дітей: урахування інтересів, нахилів кожної дитини і створення необхідних умов для естетичного розвитку.

Засоби естетичного виховання:1.Естетика побуту.2.Твори мистецтва. 3.Природа. 4.Спеціальне навчання. 5.Самостійна художня діяльність дітей. 6.Поведінка дорослих і вихователів.

Форми організації естетичного виховання.1.Заняття. 2.Художньо-дидактичні ігри. 3.Театралізовані вистави. 4.Екскурсії та прогулянки. 5.Кіно, телепередачі.

17. Адаптація дітей дошкільного віку до умов дошкільного закладу. Її етапи і види.

Процес пристосування до нових умов називається адаптацією.

Здатність до адаптації - універсальна властивість всього живого. Вона є у рослин, тварин і людини. Виокремлюють біологічну та соціальну адаптацію. Чим більш організована істота тим більші її адаптаційні можливості.

Якісною особливістю людини є її життя в соціумі. Для людини соціальне середовище такий же об’єктивний фактор впливу як і інші умови життя - клімат, температура.

Соціальна адаптація - це попереднє орієнтування людини на майбутні зміни, свідома установка на перебудову поведінки у зв’язку із змінами соціальних умов.

Тільки людина здатна до соціальної адаптації. У певному мікро соціальному середовищі у людини виявляються риси поведінки, адекватні тим чи іншим соціальним умовам. У процесі соціальної адаптації роль пускового механізму виконує кора головного мозку, яка забезпечує всі складні акти людської поведінки.

Народження дитини - це приклад біологічної адаптації. Перехід від умов внутрішньоутробного (водного) існування до умов поза утробного (повітряного) існування вимагає докорінної перебудови в діяльності всіх основних систем організму - дихальної, кровоносної, травної. До моменту народження ці системи повинні бути готові здійснити функціональну перебудову. Іншими словами у дитини повинен бути вроджений рівень готовності адаптаційних механізмів. Проте, як і інші функціональні системи, системи адаптаційних механізмів продовжують своє дозрівання і вдосконалення протягом подальшого росту і розвитку дитини.

Здатність до соціальної адаптації у дитини розвивається тільки після її народження і невіддільна від розвитку ВНД та складних психічних функцій людини.

Народжуючись, дитина потрапляє в середовище створене людиною. У результаті впливів дорослих і особистої активної діяльності у дитини виробляються реакції поведінки найбільш адекватні цьому середовищу. У різні вікові періоди діти і підлітки стикаються із змінами мікро соціального середовища, що вимагає і змін в поведінці.

Комплексне вивчення всіх проявів адаптації дало можливість визначити основні етапи звикання до нових умов середовища, а також фактори, що визначають ступінь тяжкості адаптаційного періоду і визначити шляхи профілактики.

Увесь період адаптації можна розбити на 3 етапи.

1 етап. Гострий період (дезадаптація). Коли є більш або менш виражена неузгодженість між звичними стереотипами поведінки і умовами нового мікро соціального середовища. У цей час найбільш виражені зрушення в параметрах поведінки - стосунки з дорослими, ровесниками, мовна активність, гра. Існує ціла низка ознак, які характеризують порушення в соматичному стані - зміна маси тіла, зниження опору інфекціям. Дитина погано їсть, спить, перебуває в незадовільному емоційному стані.

2 етап. Підгострий (саме адаптація). Дитина активно освоює нове соціальне середовище, виробляючи відповідні йому форми поведінки. У цей час поступово зменшуються відхилення в різних системах, причому відбувається це не синхронно. Швидше всього нормалізується апетит (до 15 днів). Тривалішим є порушення сну та емоційного стану. Повільніше за все приходить в норму ігрова діяльність та мовна активність (до 60 днів).

3 етап. Компенсація (адаптованість) до нових мікро соціальних умов. Життєдіяльність організму нормалізується, тобто сягає початкового рівня, а іноді навіть перевищує його за деякими показниками (дитина починає краще їсти, спати ніж вдома).

Характер і особливості протікання перших двох періодів дозволяє класифікувати адаптацію за ступенем тяжкості.

Легка адаптація. Тривалість відхилень у поведінці дитини сягає 20 днів. При цьому помічається незначне зниження апетиту. Але протягом 10 днів апетит нормалізується. Сон відновлюється протягом 7 днів. Емоційний стан, орієнтовна і мовленнєва активність, стосунки з дітьми нормалізуються протягом 15-20 днів, іноді швидше. При цьому рухова активність, стосунки з дорослими майже не порушуються. Функціональні зрушення виражені мінімально, вони нормалізуються до кінця 1 місяця перебування дитини в ДНЗ. В цей період дитина не хворіє.

Легко адаптуються діти молодші 8-9 місяців або старші 1,5 року зі сприятливим анамнезом, з гарним станом здоров’я і відповідним вікові рівнем соціалізації.

Адаптація середньої тяжкості. Усі порушення виражені більш яскраво. Вони триваліші. Так, сон і апетит відновлюються протягом 20-40 днів; орієнтовна активність - 20 днів; мовна активність - 30-40 днів; емоційний стан - 30 днів; рухова активність - 30-35 днів. Стосунки з дорослими не порушуються. Усі функціональні зрушення виражені яскраво. Спостерігаються захворювання на ОРЗ без ускладнень.

Адаптація середньої тяжкості характерна для дітей віком від 9 місяців до 1,5 року, або дошкільників, які мають відхилення в здоров’ї чи педагогічно занедбані.

Важка адаптація. Характеризується більш тривалим періодом від 2 до 6 і більше місяців та тяжкістю всіх проявів. Кількість дітей які важко адаптуються невелика (8-9%). Ця форма адаптації може протікати в двох варіантах, що мають специфічні ознаки.

1 варіант. Дитина починає повторно хворіти, що негативно впливає на соматичний стан організму та показники психічного і фізичного розвитку. Цей варіант адаптації зустрічається у дітей від 1,5 року до 2, які мають в анамнезі відхилення в здоров’ї.

2 варіант. Характеризується тривалістю проявів неадекватної поведінки, які межують з приневротичними станами. Спостерігається зниження апетиту (відновлюється протягом 3 тижнів). Тривалий час відновлюється сон - протягом 30-40 днів. Понижена орієнтовна реакція. Дитина уникає контактів з іншими дітьми, усамітнюється, може бути агресивною. Ставлення до дорослих вибіркове. Порушення емоційного стану тривале - дитина плаче, пасивна, байдужа. Різко знижується мовленнєва активність, рухова. Ігрова діяльність стає примітивною. Покращення такого стану нестійке. За такої адаптації темп нервово-психічного розвитку сповільнюється. Розвиток мови та ігрової діяльності нижчі за вікову норму.

Важка адаптація спостерігається найчастіше у дітей від 3 років, тобто у період активного становлення особистісних якостей.

Отже, важка адаптація негативно впливає на розвиток дитини і стан її здоров’я, які нормалізуються в подальшому дуже повільно, іноді протягом кількох років.

18. Завдання та зміст виховання статі в дошкільному віці.

Статеве виховання – комплекс виховних і освітніх впливів на дитину, спрямованих на її залучення до прийнятої у суспільстві системи статевих ролей і взаємовідносин між статями в суспільному і особистому житті.

Завдання статевого виховання.

1) виховувати у дошкільника сталий інтерес і позитивне ставлення до оточуючих людей (рідних, близьких, незнайомих), бажання бути приємним партнером спілкування;

2) розвивати в дошкільника уявлення про себе та інших людей як осіб фізичних і соціальних зі своїми чеснотами і вадами, типовими і відмінними особливостями;

3) формувати в дитини „ внутрішній погляд” на себе як об’єкт пізнання і переживання. Закладати основи для становлення рефлексії – здатності усвідомлювати свої особливості, те, як вони сприймаються іншими, будувати свою поведінку з урахуванням можливих реакцій інших;

4) сприяти дійово-практичному ставленню дитини до навколишнього середовища взагалі, людського оточення зокрема, стимулювати самостійність, уміння розпорядитися собою, здійснити мотивований свідомий вибір, віддавати перевагу комусь і чомусь;

5) підтримувати фізичне та психічне здоров’я дитини, її життєздатність, радісне світосприймання, оптимістичне ставлення до оточуючого, почуття гумору, вміння помірковано ставитися до неприємностей, здатність долати труднощі на шляху до мети;

6) розвивати чутливість як властивість особистості, перцептивні здібності дитини, вміння розпізнавати стан і настрій оточуючих людей, поводити себе відповідно до них, управляти своїми емоціями і поведінкою;

7) збагачувати знання про свою сім’ю, рід, родовід, сімені реліквії, традиції, правила; ознайомлювати з основними функціями сім’ї як психологічної групи та соціального інституту;

8) формувати елементарне уявлення дитини про зв’язок індивідуального і загального. Розвивати вміння оперувати узагальненням типу „Я – частка сім’ї”, „Сім’я – частка держави”, „Держава – частка Землі”, „Земля – частка Всесвіту”;

9) розширювати моральні уявлення дитини про гідні та негідні вчинки, розвивати прагнення до свідомої побудови взаємин на засадах добра, чуйності, справедливості. Вправляти дитину в умінні домовлятися, узгоджувати, розподіляти, відстоювати, поступатися, виявляти співчуття, допомагати;

10) поглиблювати уявлення дітей про стать, зміст понять „хлопчик”, „дівчинка”, про поділ людства на чоловіків і жінок. Сприяти статевій ідентифікації, додержанню дітьми етичних, естетичних, гігієнічних норм і правил поведінки у спілкуванні з пре6дставника однієї та протилежної статі;

11) формувати здорове ставлення дітей до статевих відмінностей, відносин осіб обох статей, до факту народження, появи на світ живої істоти. Збагачувати уявлення малюків про любов як початок сім’ї та зародження нового життя.

Зміст статевого виховання реалізується у різних видах дитячої діяльності: в іграх ( „Сім’я”, „Будівельники”, тощо), навчальній діяльності (на заняттях „Моя родина”, „Ознайомлення з професіями батьків”, тощо), зображувальній ( „Я малюю свою сім’ю”, „Я і мої друзі”), повсякденному спілкуванні під час бесід, спостережень, у процесі розваг („Джентльмен-шоу”, „Міс садочка”).

19.Завдання та зміст екологічного виховання в ДНЗ.

Екологічне виховання – це формування свідомого сприйняття навколишнього природного середовища, необхідності дбайливого ставлення до природних ресурсів, правильного розуміння проблеми взаємодії суспільства з природою.

Так, Н.В.Лисенко виділяє такі завдання екологічного виховання дошкільників:

1. Формувати елементи наукових знань про основні екологічні фактори у розвитку живої природи (світло, температура, волога), поживність ґрунту (харчування) та очевидні взаємозв’язки і залежності.

2. Розвивати вміння, класифікувати живу природу (рослини – трави, дерева, кущі; тварини – за основними особливостями зовнішнього вигляду ) на основі безпосереднього сприймання та аналізу зовнішніх ознак, способів взаємодії з середовищем.

3. Стимулювати допитливість та інтерес до пізнання природи, описами її об’єктів та явищ (у народній творчості – прислів’ях, приказках, прикметах, віршах, легендах, повір’ях, піснях, авторських творах та ін.).

4. Активізувати знання і практичний досвід дітей у різних видах діяльності (гра, праця, науково-дослідна діяльність, навчання).

5. Показати дошкільнятам живі барометри природи – пристосування рослин і тварин до змін у неживій природі тощо.

6. Познайомити дітей з перлинами народної мудрості про дбайливе ставлення людей до природи.

До основних засобів екологічного виховання Н.В.Лисенко відносить: пошуково-дослідну діяльність; український народний фольклор; народний календар. Дамо коротку характеристику цих засобів.

20. Завдання та зміст початкового економічного виховання в ДНЗ.

Початкове економічне виховання дошкільників - це цілеспрямований педагогічний вплив з метою засвоєння дітьми елементарних економічних знань, навичок та формування морально-економічних якостей особистості, основ економічної культури.

Завдання ПЕВ: 1) формування у дітей уявлень про потребу і можливості первісних економічних знань; 2) формування деяких економічних умінь і навичок; 3) формування соціально-економічних якостей; 4)розвиток інтересу до різних видів професій, пов’язаних з економічною діяльністю; 5) формування основ економічної культури.

Форми і засоби роботи з ПЕВ: заняття-бесіди про працю дорослих; читання творів економічного змісту для дітей; бесіди з елементами розповіді педагога; загадки;; складання дітьми оповідань про професії; заняття-екскурсії; ігри; завдання для дітей за участю батьків; розваги економічного змісту; створення педагогічних ситуацій; мовленнєві логічні завдання; заняття з зображувальної діяльності та праці.

21. Мета, завдання і засоби правового виховання в дошкільному віці.

Правове виховання дітей дошкільного віку - це планомірний систематичний вплив на особистість дошкільника з метою формування знань про права дитини та елементарних навичок правової поведінки.

Завдання правового виховання.

1. Створювати соціально-педагогічні умови організації життєдіяльності, які допомагають дитині реалізуватися та самореалізуватися.

2. Ознайомлювати дітей з правилами людини, тобто їхніми особистими правами і обов’язками як основою соціалізації, підготовки до дорослого життя.

3. Формувати у дітей моральні уявлення про права людини, гуманістичне ставлення до навколишнього світу.

4. Розвивати навички правової поведінки. Заохочувати дітей спиратися на свої права в реальному житті, захищати себе, своїх друзів.

5. Виховувати та закріплювати правила культури поведінки в суспільстві, прояви доброзичливості, чесності в спілкуванні з людьми.

6. Формувати навички, що сприяють продуктивній соціалізації та профілактиці шкідливих звичок.

7. Вчити знаходити правильне вирішення ситуацій, що не принижує гідність інших, виховувати співчуття, взаємодопомогу.

8. Формувати уявлення про міжнародні вимоги щодо збереження миру на планеті Земля.

Основними напрямками правового виховання є:

1. Правова освіта та підготовка до реалізації правового виховання дошкільників вихователів та майбутніх вихователів.

2. Правова освіта батьків вихованців.

3. Правове виховання дітей.

Схарактеризуємо ці напрямки.

1. Правова освіта та підготовка вихователів. Захист прав дитини, забезпечення виконання нормативно-законодавчої бази потребує участі кожного педагога. Дуже важливо організувати роботу всіх підрозділів ДНЗ. Головне в цій роботі не епізодичність, а система та послідовність. Вихователь - головна діюча особа всієї роботи. Від його знань, особистої позиції, культури та розуміння проблеми залежить дотримання прав дітей в ДНЗ та родині, якість правового виховання дошкільників та правової освіти їх батьків. Які ж форми роботи використовуються для забезпечення належного рівня правової освіти вихователів і їх якісної методичної підготовки до реалізації завдань правового виховання дошкільників? Найбільш поширеними формами є: конференції; круглі столи за участю юристів, практичних психологів, педагогів, батьків вихованців; проблемні семінари; семінари-практикуми; методичні тренінги; методичні об’єднання; педагогічні ради.

2. Правова освіта батьків вихованців є важливою складовою правового виховання дітей дошкільного віку. Сьогодні 65% молодих батьків не мають ані найменшого уявлення про зміст, завдання, форми і методи виховання дітей у сім’ї, не знають державного законодавства про права і обов’язки батьків у виховання дітей. Це нерідко приводить до приниження гідності дітей і знущання над ними. Унаслідок цього багато дітей залишають батьків і живуть на вулицях, у підвалах, на горищах. Вихід із цієї ситуації насамперед в організації педагогічно-правового всеобучу для батьків. Необхідно створити батьківські лекторії на правову тематику, проводити юридичні, психологічні консультації, організовувати педагогічно-правові вітальні при міських, районних, сільських і відомчих будинках культури. Організацію правового всеобучу для батьків необхідно здійснювати і через телевізійні і радіопередачі. У найпопулярніших газетах і журналах доцільно створити постійні правові рубрики, в яких би висвітлювалися найцікавіші форми і методи сімейного виховання, кращий досвід батьків у правовому вихованні дітей, відповіді юристів, психологів і педагогів на найболючіші питання сімейного виховання, які мають правові основи. У дошкільному закладі вихователь окрім висвітлення проблеми правового виховання на батьківських зборах може проводити індивідуальні і групові консультації, оформити інформаційний стенд для батьків з даної теми, створити міні-бібліотечку з питань правової освіти і виховання дітей в сім’ї; організувати вечори запитань і відповідей з залученням юристів, психологів, педагогів.