9. Умови успішного виховання дітей в сім’ї.

Виховний вплив сім’ї на дітей виявляється найбільш ефективно за наявності таких умов:

2. Авторитет і особистий приклад батьків.

Під авторитетом слід розуміти глибоку повагу дітьми батьків, добровільне й усвідомлене виконання їхніх вимог, бажання наслідувати батьків в усьому і прислухатися до їхніх порад. Уся сила педагогічного впливу батьків на дітей у їхньому авторитеті. Справжній авторитет виростає із любові та прив2язаності до батьків. З розвитком дитячої свідомості батьківський авторитет міцніє або слабшає, впливаючи на поведінку дітей. Виховна сила особистого прикладу батьків зумовлюється психологічними особливостями дітей дошкільного віку, зокрема здатністю до наслідування, конкретністю мислення. Діти наслідують і хороше, і погане у вчинках батьків і більше слідують прикладу ніж повчанню. „Дитяча душа - дзеркало в якому відображається моральна чистота батька і матері”, - писав В.О.Сухомлинський. Тому так потрібний вимогливий контроль батьків за власною поведінкою, мовою, вчинками. А.С.Макаренко наголошував на тому, що поведінка батьків - найвирішальніша річ, оскільки вони виховують малюка повсякчас, навіть тоді, коли їх немає вдома.

Батькам слід пам’ятати умови, за яких їхній приклад і справжній авторитет підсилюють виховний вплив на дитину, а саме.

1. Коли слово не розходиться з ділом.

2. Коли є єдність у вимогах дорослих до дитини.

3. Наявність логіки, постійності і послідовності у вимогах.

4. Повага батьків до вихователів і оточуючих.

5. Розумна і вимоглива любов до дітей.

2. Педагогічний такт батьків. Це добре розвинене почуття міри у спілкуванні з дітьми. Педагогічний такт батьків характеризується: 1) умінням зрозуміти дитину, допомогти їй, вибрати найбільш доцільні засоби виховного впливу на неї. А для цього батькам необхідні знання анатомії та фізіології дитини, дитячої психології та дошкільної педагогіки; 2) рівновагою в любові вимогливості та повазі до почуття гідності дитини; 3) урівноваженістю, витримкою, володінням собою в поєднанні з безпосередністю у спілкуванні; 4) оптимістичним прогнозуванням, тобто вірою у кращі сторони, якості особистості дитини; 5) небайдужістю до дитини, її радощів і проблем.

Педагогічний такт - це майстерність, якій необхідно навчатися. Якщо батьки володіють тактом, то вони не тільки вміло організовують свою поведінку, мають необхідні знання, уміння техніки взаємодії, але й враховують індивідуальні особливості дитини на цій основі використовують адекватні виховні методи і прийоми. Такт пов’язаний з педагогічним ризиком. Як ви думаєте, чому? Такт батьків тісно пов’язаний з тактом дітей, тобто відповідним почуттям міри у поведінці, яке ґрунтується на повазі до оточуючих, близьких, знайомих і незнайомих. Для дітей спочатку - це наслідування старших, а потім - звичка.

Батьки повинні вправляти дітей в тактовній поведінці, виховувати в них бажання виправити безладдя навколо себе, недоліки у власні поведінці та поведінці товаришів.

3. Культура побуту сім’ї. Передовсім - це взаємовідносини між членами сім’ї, які ґрунтуються на взаємоповазі, взаємопідтримці, взаємодопомозі. Це і розумна організація всього життя членів сім’ї: спільні справи, захоплення, відпочинок, святкування родинних свят. Передача соціального досвіду від батьків до дітей здійснюється у повсякденному житті. При цьому діти прагнуть наслідувати своїх батьків в усьому, а батьки намагаються допомогти дітям якомога швидше і безболісніше набути необхідних знань та виробити потрібні соціальні вміння і навички.

Що псує культуру побуту і гальмує процес виховання та становлення особистості?

- бездумна організація життя сім’ї, порушення режиму, його невідповідність віку дітей; відсутність домашніх обов’язків, нераціональний їх розподіл; незайнятість дітей; неповага до жінки, матері, шкідливі звички членів сім’ї (алкоголізм, тютюнопаління, наркоманія).

Дитина повинна відчувати себе рівноправним членом сім’ї, а для цього необхідно, щоб у неї була своя територія (кімната, куточок, ліжко, шафа тощо), де б вона могла самостійно порядкувати. Адже привчати дитину до порядку слід з раннього віку. Окрім того дитина повинна брати участь в обговоренні сімейного бюджету. Батьки повинні рахуватися з думкою дитини, тільки тоді вона почуватиме себе спокійно, комфортно, впевнено як рівноправний член родини. А така сім’я є міцною і дружною.

4. Знання вікових та індивідуальних особливостей дітей. Це дає можливість батькам правильно оцінити поведінку, вчинки, настрій дитини, знайти адекватні прийоми взаємодії з нею, правильно здійснювати догляд, вчасно формувати необхідні вміння та навички, не форсувати природній розвиток дитини. Оскільки усі діти різні, то батьки повинні враховувати й індивідуальні особливості свого малюка (тип нервової системи), не застосовувати до нього шаблонних, стереотипних дій. Батьки повинні пам’ятати, що формування рис характеру дитини не повинно суттєво відхилятися від його природної основи - темпераменту, інакше можливі відхилення в психічному розвитку, неврози. Якщо батькам не вистачає відповідних знань з психології, педагогіки, фізіології дитини дошкільного віку, то їм на допомогу прийдуть вихователі, психологи, лікарі.

5. Благополучна сім’я. Яку сім’ю, на ваш погляд, можна вважати благополучною? Назвіть її основні характеристики (повна, батьки володіють педагогічною культурою, є культура побуту, батьки користуються авторитетом у дітей, по-справжньому люблять їх, вірять у своїх дітей).

Форми роботи з батьками умовно поділяють на три групи: 1) колективні; 2) індивідуальні; 3) наочно-інформаційні.

До колективних форм роботи належать: батьківські збори; зустрічі з батьками; вечори запитань і відповідей; засідання „круглого столу” з дискусійних проблем; заняття-тренінги, покликані навчити батьків правильно організовувати спілкування і спільну діяльність з дитиною; спільні з батьками, дітьми, вихователями свята та розваги; виставки спільних робіт батьків і дітей; дні відкритих дверей; школи для батьків; сімейні (домашні ) педради, які проводяться у батьків вдома; батьківські конференції.

Індивідуальні форми роботи охоплюють індивідуальні бесіди і консультації ( проводять, як правило, вранці і ввечері, коли батьки приводять дитину в ДНЗ або забирають), відвідування дітей вдома; залучення батьків до життя дошкільного закладу (організаційно-господарська допомога вихователю: виготовлення іграшок, посібників, допомога у проведенні екскурсій, культпоходів, організація гуртків для дошкільників), письмові форми спілкування: листування, щотижневі нотатки, які відправляються в сім’ю щотижня, індивідуальні зошити, що передаються в сім’ю кожного дня; залучення батьків до створення і поповнення ігротеки, ведення літопису групи.

Найпоширенішими наочно-інформаційними формами роботи є виставки дитячих робіт; реклама книг, публікацій у періодиці, системі Інтернет з проблем сімейного виховання; оформлення тематичних інформаційних стендів; організація міні-бібліотеки для батьків з певної проблематики; оформлення письмових матеріалів про вихованців для їхніх батьків.

Очікувану ефективність забезпечує раціональне поєднання різних форм роботи. Як свідчить досвід, у роботі з батьками слід уникати готових оцінних суджень про виховання, допомагати їм у виробленні вміння особисто спостерігати за власною дитиною, відкривати в ній нові якості і риси.

Сьогодні значного поширення набувають творчі форми роботи з батьками, в яких беруть участь діти, інші педагоги і співробітники ДНЗ - театралізовані вистави, спортивні змагання, дискусійні клуби.

11. Розвиток і виховання дітей 3 року життя. Особливості формування сюжетно-рольової гри.

12. Різноманітність дитячих ігор, їх класифікація. Вплив різних видів ігор на розвиток дитини дошкільного віку.

Класифікація С.Новосьолової, маючи у своїй основі організаційно-функціональне джерело ігор, розрізняє:

4. самостійні ігри (виникають з ініціативи дітей):

• ігри-експериментування;

• сюжетні ігри (сюжетно-відображувальні, сюжетно-рольові, режисерські, театралізовані);

5. ігри, що виникають з ініціативи дорослого, який використовує їх з освітньою та виховною метою:

• навчальні ігри (дидактичні, сюжетно-дидактичні, рухливі);

• розважальні ігри (ігри-забави, ігри-розваги, інтелектуальні, святково-карнавальні, театрально-постановні);

6. ігри, що мають своїм джерелом історичні традиції етносу (народні). Можуть виникати з ініціативи дорослого, старших дітей.

У сучасній педагогіці користуються такою класифікацією ігор:

1. Творчі ігри. До них належать: сюжетно-рольові, будівельно-конструкційні, театралізовані.

2. Ігри за правилами. Цю групу утворюють рухливі та дидактичні ігри, які мають власні класифікацію.

Окрему групу становлять народні ігри (забави, рухливі, дидактичні, обрядові).

Кожна класифікація є досить умовною і не вичерпує всього різноманіття ігор. Наприклад, творчі ігри теж підпорядковані певним правилам, оскільки без правил неможлива будь-яка спільна діяльність, а ігри за правилами передбачають елементи творчості. У творчій грі їх установлюють діти, у рухливих та дидактичних іграх - дорослі, переслідуючи виховну та навчальні мету. У творчих іграх і в іграх за правилами фігурують мета, уявна ситуація, самостійність дій, активна робота уяви, творчість. Різняться ці дві великі групи ігор спрямованістю творчої активності дітей: творчі передбачають реалізацію задуму, розвиток сюжету; ігри за правилами - вирішення завдань і виконання правил. Уникаючи надмірної регламентації, педагог має сприяти розвитку різних видів ігрової діяльності дошкільнят.

13. Характеристика обдарованості в дошкільному віці. Специфіка виховання та навчання обдарованих дітей.

Обдарованість - це сукупність задатків, природних даних, характеристика ступеня вираження і своєрідності природних передумов здібностей.

Обдарованість багатогранна і в основному визначається трьома взаємопов’язаними параметрами: випереджаючим розвитком пізнання; психологічним розвитком та фізичними даними.

Обдарованість є загальна і спеціальна.

Загальна розумова обдарованість - це вроджені якості розуму і нервової системи (задатки), на базі яких залежно від соціальних умов можуть бути сформовані розумові здібності різного рівня.

До спеціальної обдарованості відносять спортивну, художню, соціальну, які в свою чергу діляться на види. (соціальна - правова, педагогічна діяльність, художня - літературна, хореографічна тощо, розумова - фізико-математична, гуманітарна).

Особливості обдарованих дітей: інтелектуальна сфера; сфера академічних досягнень; творчість; спілкування і лідерство; сфера художньої діяльності; рухова сфера.

Проблеми обдарованих дітей: конформність - відсіч стандартних вимог; 2) занурення у філософські проблеми; 3) невідповідність між фізичним, інтелектуальним і соціальним розвитком; 4) нереалістичні цілі; 5) надмірна чутливість; 6) труднощі у спілкуванні з ровесниками і старшими дітьми; 7) неприязнь до школи.

Особливості виховання обдарованих дітей: 1) розум дитини повинен завжди мати достатньо матеріалу для роботи; 2) не можна нав’язувати вид розумової діяльності дитини і форсувати інтелектуальний розвиток; 3) не обмежувати самостійність у пізнавальній діяльності, проте це не означає, що дитині не потрібна увага і підтримка з боку дорослих; 4) головний принцип виховання обдарованої дитини – необмежене задоволення її запитів: відповідати на всі її питання, вислуховувати всі розповіді, виявляти щирий інтерес до продуктів її творчості, об’єктивно їх оцінювати; 5) вибирати партнерський стиль спілкування, бути врівноваженим, виявляти зацікавленість; 6) спонукати дитину до подальшого пізнання (розумової активності) власними запитаннями і порадами; 7) практикувати спільне виконання завдань з дитиною і поруч з нею; 8) бути чесними, об’єктивними; 9) уникати довгих пояснень і бесід; 9) поважати в дитині індивідуальність, не проектувати на власні інтереси і захоплення.

Умови виховання обдарованих дітей: 1) фізичне здоров’я і природна активність дитини; 2) увага, турбота, любов до дитини; 3) самоповага і оптимістичний настрій дитини; 4) змістовне, приємне спілкування дитини в сім’ї та ДНЗ; 5) відповідне поєднання навчання та творчих пошуків самої дитини; 6) експериментування; 7) залучення старших дошкільників до гурткової роботи.

Виявити обдарованих дітей можна з допомогою тестів та уважного спостереження за особливостями розвитку дитини.

14. Характеристика основних джерел дошкільної педагогіки. Виділення дошкільної педагогіки із загальної.

Основними джерелами є: 1)філософія; 2) народна педагогіка, яка увібрала в себе і зберегла унікальний досвід виховання і навчання дітей, який передавався із покоління в покоління; 3) ідеї видатних педагогів минулого; 4) експериментальні дослідження проблем розвитку і виховання дітей дошкільного віку; 5) передовий педагогічний досвід (діяльність педагогів-новаторів педагогічна інноватика); 5) дані суміжних наук (етнопедагогіки, порівняльної педагогіки, спеціальної педагогіки тощо).

Дошкільна педагогіка виділилася в самостійну науку в другій половині ХІХ століття, унаслідок розвитку педіатрії, дитячої психології, практики дошкільного виховання.

15. Значення іграшки, її класифікація. Вимоги до іграшок. Ознайомлення дошкільників з українською народною іграшкою.

Іграшка - це спеціальний предмет призначений для гри і іншого практичного застосування не має.

Іграшка впливає всебічно на формування особистості дитини.

Види іграшок: образні; технічні; іграшки-забави; будівельні матеріали; дидактичні іграшки; театральні та декоративні; моторно-спортивні і тренувальні; військова іграшка; електронна іграшка.

Вимоги до іграшок: педагогічні: реалізм іграшки, можливість активно діяти з нею; гігієнічні: іграшка повинна бути безпечною для дитини (виготовленою із нешкідливих матеріалів), гарно митися, підлягати обробці; естетичні: іграшка повинна бути привабливою, розвивати естетичний смак; психологічні: іграшки не повинні негативно впливати на психіку дитини ( надійність, відсутність провокації агресії).

За традицією жоден ярмарок на Україні не обходився без дзвінкоголосих свищиків – невеликих фігурок птахів, звірів, що вміщуються на дитячій долоні. Їх виготовляли майже в усіх центрах гончарного виробництва. Недорогі, веселі та гарні вони привертали увагу і малюків, і дорослих.

Своєрідністю і майстерністю виконання славляться і сьогодні народні іграшки Опішні і Хомутця на Полтавщині, Ізюму і Нової Водолаги на Харківщині, Старої Солі та Яворіва на Львівщині, Косова на Івано-Франківщині. За певної спільності пластичного вирішення вони різняться характером традиційного декоративного оформлення. Народні іграшки прикрашаються розписами, рельєфними декорами, покриваються блискучою кольоровою поливою. Глина – один із найдавніших матеріалів, якими користуються народні умільці. Сьогодні визначними центрами керамічної іграшки на Україні є Опішня та Косів. В Опішні виготовляють дрібні теракотові іграшки висотою до 5 см. – це різні фігурки птахів з ангобним розписом. Іграшки більших розмірів покриті рослинними візерунками та прозорою поливою. У розписі іграшки переважають червоні, сині, жовті, білі кольори; рослинні узори, хвилясті лінії.

Своєрідність косівської іграшки виявляється у розписі, який передає традиційну для прикарпатської природи гаму кольорів та характер орнаментування. Розкішні рослинні візерунки, які вкривають фігурки птахів, звірів, вершників.

Оригінальні і не схожі на своїх побратимів гуцульські іграшки із завареного в окропі овечого сиру. Їх виготовляють у селах Річка, Брустури.

Центрами виробництва дерев’яної іграшки є Косів та Яворів. Майстри віддають перевагу токарному способу обробки дерева і прикрашають свої вироби багатокольоровим розписом, випалюванням, різьбою. (Косів – фігурки птахів, звірів, людей; Яворів – возики на коліщатах, птахи на гойдалках, веселі каруселі).

Першим збирачем української іграшки був священник із Суботова Марко Грушевський. У 1904 році вийшла його книга Дитячі забавки та ігри усякі. Зібрані по Чигиринщині Київської губернії.

Дітей у ДНЗ знайомлять із народною іграшкою на заняттях зображувальної діяльності, народознавства, мовленнєвого спілкування.

16. Завдання, методи, форми, умови та засоби естетичного виховання дошкільників.

Естетичне виховання - це цілеспрямований. Педагогічний вплив на дитину з метою розвитку у неї естетичного сприймання, формування естетичної свідомості, діяльності та виховання естетичних почуттів.

Завдання естетичного виховання дітей дошкільного віку можна умовно об’єднати в чотири групи.

1.Розвиток естетичного сприймання, формування естетичного запасу образів, естетичних емоцій, почуттів, ставлень, інтересів.

Естетичне сприймання дійсності спирається на чуттєвий аспект речей - їх колір, форму, звуки, запахи, що зумовлює необхідність розвитку сенсорної культури дитини. Естетичне сприймання виникає лише за емоційного ставлення до того, що дитина сприймає. Компонентами естетичного ставлення дитини до мистецтва є: 1) здатність до емоційного переживання; 2) здатність до активного засвоєння художнього досвіду, самостійного навчання, пошукових дій; 3) спеціальні художні й творчі здібності.

2.Формування елементарної естетичної свідомості.(обсяг уявлень і знань, естетичних суджень і оцінок). Для цього дітей знайомлять з різними еталонами визначення красивого і потворного, комічного і трагічного в мистецтві та дійсності, формуючи правильне ставлення до оточуючого і розуміння краси. Це різноманітні еталони: сенсорні; емоційні (радість, смуток, горе, подив); мистецтвознавчі (види та жанри мистецтва, їх виразні засоби, знання про діячів мистецтва: художників, музикантів); естетичні (красиве, негарне, смішне, потворне, героїчне).

3.Освоєння дітьми естетичної діяльності. Це завдання передбачає розвиток естетичного і художнього сприймання, формування початкових умінь і навичок виконавської художньої діяльності, розвиток творчих умінь і навичок активного втілення елементів прекрасного в побут, природу, власний образ та стосунки з оточуючими людьми.