Оглядові лекції з дошкільної педагогіки

1. Поняття сенсорного виховання, його завдання, зміст та етапи в дошкільному закладі.

Сенсорне виховання - це система педагогічних впливів на дитину, спрямованих на формування способів чуттєвого пізнання та вдосконалення відчуттів і сприймання. Результатом сенсорного виховання, показником його якості є сенсорний розвиток дитини.

Сенсорний розвиток - це розвиток сприймання дитини, формування у неї уявлень про зовнішні ознаки та властивості предметів - колір, форму, величину, розташування у просторі, а також запах і смак.

Значення сенсорного розвитку в ранньому і дошкільному дитинстві важко переоцінити. Адже саме цей вік є найбільш сприятливим для вдосконалення діяльності органів чуттів, накопичення уявлень про оточуючий світ. Характер цих уявлень, їх точність, якість, повнота залежать від ступеню розвитку відчуття і сприймання.

Розвиток сприймання у дитини - це процес засвоєння соціального сенсорного досвіду, розвиток сенсорних здібностей. Сенсорний досвід містить систему перцептивних дій та систему сенсорних еталонів.

Сенсорний розвиток є фундаментом загального розумового розвитку людини.

Основним напрямком сенсорного виховання є формування у дитини сенсорної культури. Метою сенсорного виховання є розвиток сенсорних здібностей дітей.

Завдання сенсорного виховання.

1) формування у дітей системи перцептивних дій;

2) формування знань про сенсорні еталони;

3) формування вмінь самостійно застосовувати системи перцептивних дій та сенсорних еталонів в практичній і пізнавальній діяльності дитини.

Умови сенсорного виховання: 1) навчаючий вплив дорослого; 2) змістовна, результативна діяльність дитини.

У процесі сенсорного виховання виділяють 4 етапи:

1. Привертання уваги дитини до тієї сенсорної ознаки, яка повинна бути освоєна. ( Вихователь пропонує дитині створити який-небудь продукт, схожий із зразком - зробити човник, побудувати пірамідку тощо. Дитина, не аналізуючи починає виконувати завдання і отримує результат не схожий на зразок вихователя - човник тоне, пірамідка не стоїть. Тоді вихователь звертає увагу дитини на сенсорну ознаку матеріалу, яку обов’язково слід враховувати під час роботи. Цей момент є вихідним для навчання дітей способам виділення властивостей предметів).

2. Навчання дітей перцептивним діям і накопичення уявлень про сенсорні ознаки. а)вихователь показує і називає саму перцептивну дію і те чуттєве враження, яке було результатом обстеження; б) пропонує дитині повторити обстежувальну дію, назвати її і виявлену якість( прокочу, котиться, круглий м’ячик), порівняти кругле і квадратне; в) вправляє дітей у самостійному виділенні цієї якості.

3. Формування уявлень про еталони. Вихідним у цьому процесі є вміння дітей групувати предмети за тією чи іншою якістю (кольором, розміром, формою тощо); б) ознайомлення дітей з різноманітним ступенем вияв якості (світлі і темні відтінки кольорів); в) вчать дитину застосовувати еталони якостей для аналізу предметів, порівнювати їх виділяти схожі та відмінні ознаки.

4. Створення умов для самостійного застосування дітьми засвоєних знань про сенсорні еталони та навичок виділяти сенсорні ознаки предметів під час різних видів діяльності. Вихователь продумує систему завдань, які виконують діти під час самостійних видів діяльності.

Зміст сенсорного виховання - це ознайомлення дитини з кольором, величиною, формою, запахом, смаком, фактурою матеріалу, вагою, звучанням предметів, орієнтування в просторі, орієнтування в часі, розвиток фонематичного та музичного слуху. Він реалізується у 4 етапи починаючи з раннього дитинства.

2. Мета, завдання розумового виховання. Методи стимулювання пізнавальної діяльності дітей у навчально-виховному процесі ДНЗ.

Розумове виховання - це систематичний, цілеспрямований, педагогічний вплив на дитину, з метою розвитку її інтелекту.

Воно протікає як процес засвоєння дитиною соціального досвіду. Цей вплив здійснюється дорослими і являє собою систему різноманітних засобів, методів, умов, що забезпечують розумовий розвиток дітей.

Розумовий розвиток - це процес і рівень пізнавальної діяльності людини в усіх її проявах: знаннях, пізнавальних процесах, здібностях тощо.

Під розумом розуміють таку функцію мозку людини, яка полягає в точному і адекватному відображенні закономірностей явищ оточуючої дійсності та в регуляції на цій основі діяльності людини, що спрямована на перетворення об’єктивної дійсності та вдосконалення самої себе. В широкому розумінні розум - це сукупність пізнавальних процесів від відчуття і сприймання до мисленні і уяви.

Завдання розумового виховання.

1) формування системи наукових знань про природу та суспільство;

2) розвиток розумової діяльності: психічних пізнавальних процесів, спеціальних розумових дій та розумових здібностей;

3) розвиток здібностей самостійного пізнання, формування культури розумової праці;

4) формування пізнавальних інтересів та стимулювання пізнавальної діяльності.

Основними засобами розумового виховання є:

Спілкування; ігрова діяльність; навчальна діяльність; праця; художньо-творча діяльність; фізкультурно-оздоровча діяльність.

Методами стимулювання пізнавальної діяльності дітей в дошкільному віці є: читання вихователем художньої літератури дітям; розповіді вихователя; бесіди; спостереження за природою та явищами суспільного життя; проведення дослідів, перегляд відеозаписів, проведення ігор, свят та розваг.

Умовами успішного розумового виховання є: створення розвивального матеріального середовища в ДНЗ; організація різноманітних видів дитячої діяльності; спонукання дітей до самостійних відкриттів оточуючої дійсності; правильні відповіді дорослих на дитячі запитання.

3. Значення програми виховання та навчання в дошкільному закладі. Характеристика сучасних освітніх програм виховання дітей дошкільного віку.

Програма виховання дітей в ДНЗ - це державний документ, який визначає цілі, завдання і зміст навчально-виховної роботи з дітьми в ДНЗ.

Сьогодні на Україні функціонують такі державні освітні програми як „Малятко”, „Дитина”; регіональні програми - „Дитина в дошкільні роки”, „Українське дошкілля”, альтернативна програма „Перші кроки в Україні”.

4. Наступність у роботі ДНЗ і школи, її завдання, напрямки і форми.

Наступність визначається як специфічний зв’язок між різними етапами чи сходинками розвитку, сутність якого полягає в об’єктивній закономірності розвитку. Тобто в новому завжди зберігаються елементи попереднього на більш високому рівні.

Наступність між ДНЗ і школою - це змістовний двосторонній зв’язок між двома ланками освіти.

Завдання наступності:

1) забезпечення реалізації цілей і завдань суспільства у вихованні підростаючого покоління;

2) забезпечення безперервного розвитку і формування особистості дитини;

3)забезпечення природного переходу дитини від одного виховного середовища до іншого;

4) зведення труднощів перехідного періоду до мінімуму.

Наступність виявляється у формах, змісті, методах, вимогах і умовах навчання дитини.

У співпраці ДНЗ і школи виділяють 4 взаємопов’язані аспекти (напрямки):

1) інформаційно-просвітницький реалізується через такі форми: спільні педагогічні ради, обмін лекціями, семінари-практикуми, робота творчих груп;

2) методичний, його форми: взаємовідвідування занять, семінари-практикуми, круглі столи, методичні тренінги, ділові ігри тощо;

3) практичний. Пізнання вчителем майбутніх учнів, курування вихователем колишніх вихованців;

4) психологічний реалізується у тісній співпраці практичних психологів ДНЗ і школи.

5. Завдання і зміст валеологічного виховання дітей в ДНЗ.

Валеологічне виховання - це цілеспрямований педагогічний вплив на дитину з метою формування у неї елементарних знань про свій організм та навичок здорового способу життя.

Мета – дати доступний розумінню дитини обсяг знань про організм людини та умови нормального функціонування органів, сформувати елементарні вміння і навички здорового способу життя.

Валеологія – це не поглиблене вивчення відомих аспектів здоров’я медико-біологічного, фізкультурного профілю, не просто комплекс санітарно-гігієнічних норм, правил і вимог до режиму харчування, праці, відпочинку. Це намагання навчити людину керувати своїм здоров’ям, бути його господарем. Валеологія сприяє розумінню того, що здоров’я залежить від копітких зусиль кожної людини.

Завдання

1. Виховання у дітей свідомості того, що людина – частка природи і суспільства, вимагає розкриття поняття про людину як складну біосоціальну систему: назви основних частин тіла, його анатомічну будову ( внутрішні органи та системи організму ), фізичний розвиток людини, його чинники. Визначення спільнот та відмінностей людини в порівнянні з іншими об’єктами живої природи. Визначення основних спільних характеристик особистості представників флори фауни ( будова тіла, спосіб пересування, харчування, розмноження). Роль об’єктів живої та неживої природи в житті людини. Природа – дім для людини. Природні витоки всього, що необхідно для життя і прогресу людини: технічка та промислова сировина, продукти харчування, паливо, лікарська сировина, одяг, меблі тощо. Взаємовідносини людини з представниками живої природи. Залежність людини від суспільства, вплив людини на суспільство.

2. Встановлення гармонійних стосунків дітей з живою і неживою природою здійснюється забезпеченням екологічно доцільної діяльності дітей різних вікових груп, введенням в життя екологічної етики, проведення природоохоронної роботи (створення мікрозаплідників, мікророзсадників, „зон здоров’я”, „Лісових лікарень” тощо), пошуково-експериментальною діяльністю педагогів та старших вихованців, діловими зв’язками педагогічних, дитячих колективів з науково-дослідними станціями та господарствами. Формування елементарних основ екологічного виховання: збереження планети Земля шляхом економного використання природних багатств ( ліси, ґрунти, води, корисні копалини), пошук резервів ( використання сонячної та атомної енергії та ін.

Розробка методик економного харчування ( точний підрахунок потреб людини, сім’ї і відповідно – заготівля, закупівля продуктів харчування ( без відходів)).

3. Формування у дітей дбайливого та бережного ставлення до власного здоров’я включає в себе розкриття поняття здоров’я фізичного і психічного, його чинників, особливостей життя, неповторності і цінності. Показ впливу компонентів природного середовища, стихій і космоенергетичних чинників на людину. Здоровий спосіб життя, основою якого є активна діяльність, доцільне харчування, активний відпочинок, душевний комфорт.

Поняття хвороба, третій стан ( передхвороба). Найпростіші засоби попередження захворювання. Народна медицина, способи використання її досягнень в умовах дошкільного закладу „Аптека дитячого садка”. Планування заходів по збереженню, зміцненню власного здоров’я, виходячи з наявного стану. Розвиток самоконтролю за діяльністю свого організму, усвідомлення розладів негараздів, вміння відшукати причину захворювання та шлях до одужування. Профілактика травматизму.

Перша доступна домедична допомога. Застосування знання умов і принципів функціонування органів та систем людського організму в процесі розробки і реалізації програм своєї життєдіяльності і взаємин з іншими дітьми та довкіллям.

У процесі валеологічної освіти вчити дітей аналізувати довкілля, власну поведінку, робити висновки, що корисно, а що шкодить здоров’ю, виводити з цього правила поведінки, культурно-гігієнічні навички. Робити самоаналіз власного здоров’я.

4. Вироблення навичок особистої гігієни. Формування знань про анатомо-фізіологічні особливості людини: будова і функції органів та систем людського організму, виведення правил догляду за ними, заходів по захисту, визначення поведінки при виявленні захворювань, травм ( перша домедична допомога).

5. Формування особистості. Культура поведінки, спілкування, культура почуттів. Виховання моральних якостей у спілкуванні (ввічливість, скромність, тактовність, чесність, справедливість, доброта, товариськість), вольових якостей у поведінці( наполегливість, поступливість, дисциплінованість, організованість, відповідальність, витримка), моральних та етичних почуттів (симпатія, доброзичливість, приязнь, співчуття, гордість, любов).

6. Загартування дитини та її рухова активність. Виховувати бажання бути здоровим. Закладання програми оздоровлення у власні заходи по зміцненню, збереженню і формуванню здоров’я. Ознайомлення з українськими системами оздоровлення. Розширення зони рухової активності, поповнення дитсадків саморобними тренажерами. Складання програми по корекції опорно-рухового апарату.

7. Профілактика та усунення шкідливих звичок. Корекція психічного здоров’я. Забезпечення психологічного комфорту. Розвиток почуття гумору. Створення умов для самостійної діяльності дітей. Розвиток пізнавальної діяльності. Розвиток творчості дітей в системі студій, гуртків та профільних груп різного спрямування. Обладнання куточків „Затишку”, „Веселих смішинок” тощо.

8. Здійснення валеологічного моніторингу. Робота зі спостереження, оцінки, прогнозування будь-якого явища чи процесу. Порівняльний аналіз результатів спостережень за біологічними об’єктами, вивчення ролі того чи іншого чинника, прогнозування ймовірних змін під впливом різних факторів.

Загальні завдання валеологічного виховання розв’язуються у процесі інтегрованих занять, валеологічних ігор, розваг, валеологічних хвилинок і складають основу валеологічної освіти в дитячому віці.

6. Типи сучасних дошкільних закладів в Україні. Їх функції і мета виховання.

Типи дошкільних закладів України.

Дошкільні заклади за організаційно-правовими формами поділяються на:

- державні (загальнодержавна чи комунальна власність);

- кооперативні (кооперативна власність);

- суспільні (суспільна власність);

- приватні (засновані на приватній власності);

- змішані (державно-кооперативні, державно-суспільні та інші).

Загальна орієнтація дошкільного закладу - його тип визначається в залежності від змісту основних освітніх послуг. Всі типи дошкільних закладів забезпечують догляд, розвиток, виховання та навчання дітей.

Диференційована система типів дошкільного закладу в залежності від його призначення (функцій ) виглядає так:

І. Дошкільні заклади освіти загальнорозвиваючого типу.

Ці заклади покликані забезпечити повноцінний різнобічний розвиток особистості дитини, збереження та зміцнення її здоров’я, опанування навичками здорового, активного способу життя.

Ясла-садок - заклад, який забезпечує догляд, оздоровлення та навчання дітей віком від 2-х місяців до 6 років.

Дитячий садок - заклад, що забезпечує здобуття дошкільної освіти дітьми дошкільного віку від 3 до 7 років.

Дошкільний заклад з пріоритетним здійсненням одного або декількох напрямків розвитку дитини (художньо-естетичного, фізкультурно-оздоровчого, музичного, гуманітарного з вивченням іноземних мов тощо).

Дитячий будинок - заклад інтернатного типу, в якому на повному державному утриманні перебувають діти-сироти та діти, які залишилися без піклування батьків, від 3 до 7 років.

ІІ. Дошкільні заклади освіти компенсуючого типу.

Створюються для дітей з вадами слуху, мови, зору, опорно-рухового апарату, з дефектами інтелекту або з ослабленим здоров’ям, які не можуть на загальних підставах здобувати дошкільну освіту, відвідуючи інші дошкільні заклади.

Дошкільний заклад спеціального призначення із здійсненням кваліфікаційної корекції вад у фізичному чи психічному розвитку дітей.

Санаторний дошкільний заклад з пріоритетним здійсненням санітарно-гігієнічних, профілактичних і оздоровчих заходів і процедур.

ІІІ. Дошкільні заклади освіти комбінованого типу.

До їх складу можуть входити загальнорозвиваючі, компенсуючі, оздоровчі групи, короткочасного догляду (ранкова, денна, цілоденна, навчальна, вечірня, адаптаційна), прогулянкові, сімейні групи, філія діючого дошкільного закладу вдома, центр розвитку дитини тощо.