Інтелектуальна готовність

Навчання вимагає від дитини напруженої розумової праці, активізації розумових здібностей і пізнавальної діяльності. Інтелектуальна готовність складається із кількох взаємопов’язаних компонентів.

1) наявність широкого запасу знань про оточуючу дійсність. Ці знання становлять той фон на базі якого починає роботу вчитель. Знання повинні бути значною мірою диференційовані. Старший дошкільник повинен виділяти як великі галузі дійсності ( живі та неживі об’єкти природи, сфери людської діяльності і стосунків, світ речей, тощо) так і окремі сторони предметів, явищ. Важливою характеристикою знань є їх якість засвоєння. Показником якості є ступінь їх усвідомлення: точність і диференційованість уявлень; повнота змісту і обсягу понять; здатність до самостійного оперування знаннями у процесі вирішення практичних завдань; системність, тобто здатність дошкільників відображувати доступні істотні зв’язки і відношення між предметами і явищами( функціональні, просторово-часові, причинно-наслідкові).

2) компонент інтелектуальної готовності – це рівень розвитку пізнавальних процесів та пізнавальної діяльності в цілому. Особливого значення набуває, по-перше, зростання довільності пізнавальних процесів, здатність до довільного смислового запам’ятовування і відтворення матеріалу, планового сприйняття предметів і явищ, цілеспрямованого рішення поставлених завдань; по-друге підвищення якості пізнавальних процесів: точності відчуттів, повноти й диференційованості сприйняття, точності запам’ятовування і відтворення; по-третє, наявність у дитини пізнавального ставлення до оточуючого, бажання отримувати знання і навчатися в школі.

Істотну роль у формуванні інтелектуальної готовності відіграє загальний рівень мислительної діяльності майбутнього школяра. На етапі дошкільного дитинства в процесі занять формуються у дитини такі риси мислительної діяльності: здатність до різностороннього аналізу предметів, вміння користуватися сенсорними еталонами для обстеження предметів, вміння порівнювати предмети, виділяючи спільне й відмінне (приклад). У майбутніх школярів розвивається елементарна самостійність розумової діяльності: вміння планувати діяльність і розгортати її відповідно плану, вміння поставити пізнавальне завдання і вирішити його.

Перераховані риси пізнавальної діяльності у дошкільників знаходяться в стадії початкового формування, повно виявляються в шкільному віці. Але в своїй сукупності складають важливу передумову для свідомого й активного засвоєння майбутнім учнем учбового матеріалу.

Отже, до кінця дошкільного дитинства у дітей повинно бути сформовані елементи довільної пам’яті, вміння спостерігати, довільної уяви і керівництва власною мовленнєвою діяльністю.

3) компонент інтелектуальної готовності – оволодіння дітьми елементами учбової діяльності, а саме: вміння прийняти учбове завдання, зрозуміти його умовність та правила за яких воно вирішується; зрозуміти і точно виконати вказівки вихователя, вчителя, досягти результату в роботі з допомогою вказаних дорослим способів, вміння здійснювати контроль за своїми діями, поведінкою, оцінювати її, усвідомлювати способи виконання завдання і виявляти вміння вчитися у дорослого.

Учбове завдання відрізняється від практичного – результатом. Під час вирішення учбового завдання дитина отримує інший результат – зміни в собі. А об’єктом учбового завдання виступає спосіб дії. Тому і рішення його спрямоване на засвоєння способів дії. Отже, щоб успішно навчатися дитина повинна розуміти умовний зміст завдання та усвідомити, що завдання виконується для того щоб навчитися, а не для отримання практичного результату. Розглядати матеріал задачі дитина повинна не як опис життєвої ситуації, а як засіб навчитися загальному способу вирішення завдань.

Пригадаймо Буратіно, який вислухавши задачу про те, що в нього в кишені було два яблука, а дехто взяв у нього одне, на питання: Скільки залишилось яблук відповів: „Два. Я не віддам декому яблука, хоч би він і бився.” – Яскравий приклад нерозуміння умовності завдання, заміна його реальною ситуацією.

Уміння вчитися у дорослого визначається позаситуативноособистісним спілкуванням. Причому дитина розуміє позицію дорослого, як учителя й умовність його вимог. Тільки таке ставлення до дорослого допомагає дитині прийняти й успішно вирішити учбове завдання.

4) необхідним компонентом інтелектуальної готовності є досить високий розвиток мови: чітка звуковимова, різноманітність словника, вміння говорити зв’язно, правильно, володіти основами культури спілкування.

5) широке коло знань, умінь та навичок в галузі елементарних математичних уявлень, рідної мови, грамоти. Це ляже в основу предметного навчання. Таким чином єдність загального рівня пізнавальної діяльності, інтересів, способів дитячого мислення, широкого запасу усвідомлених систематизованих уявлень та елементарних понять про оточуючий світ, мови та елементарної учбової діяльності створює у дітей розумову готовність до засвоєння учбового матеріалу.