4. Особливості спілкування дорослих з дітьми в сім’ї та днз.

У процесі активного спілкування з дитиною, яке має важливе значення дорослий повинен навчитися:

1. Бути уважним до дитини.

2. Поважати дитину.

Таким чином і дитина вчиться бути уважною і турботливою, а батьки значно полегшують процес формування взаємин з дітьми на наступних вікових етапах. Зокрема Валявський А.С стверджує що дошкільний вік проектує розвиток особистості в підлітковому.

Італійський педагог Горре Делла Ада узагальнивши поведінку батьків, виділила основні виховні помилки.

Традиціоналізм.

Батьки силою своєї соціальної ролі „нависають” над дітьми. Вони є головною дійовою особою, завжди незадоволені дітьми, мають похмурий вираз обличчя, регламентують дитячі ігри та забави, карають і визначають, Що, Коли і як робити.

Сімейна демократія.

а) усталена батьківська влада

б) рівність у правах і обов’язках між батьками і дітьми.

Егоїзм.

Батьки вважають дитину своєю власністю, проявляючи тим самим власний егоїзм.

Різновиди: батьки – власники ( прискіплива опіка), мама – квочка( поблажлива, надмірна опіка) ;

Халатні, безтурботні батьки;

Самореклама батьків( іграшки, одяг – показник фінансової спроможності батьків, самі ж діти на ці предмети можуть лише дивитися.

Батьківські лінощі ( непослідовність у вимогах, небажання відволіктись від своїх справ та захоплень.

Нескромність, хвалькуватість батьків( хизуються будь якими успіхами дитини і дуже хворобливо реагують на успіхи інших дітей).

Аналізуючи ці помилки, можна зробити висновки про те, що багатьох проблем можна було б уникнути в разі визнання дорослими своїх помилок. Зрозуміло, що ідеальних способів поводження з дітьми не існує, і немає універсальних рекомендацій. Дорослим слід займати більш гнучку позицію, дитина не створює проблем сама по собі – хтось має сприймати і її поведінку, як проблемну. Дорослі дуже різні, тому різні їхні судження про поведінку дітей в цілому. Крім того, не всі потенційні проблеми однаково легко помітити.

Т. Алєксєєнко визнає такі основні принципи виховання.

1.Дитина повинна знати, чого хочуть від неї батьки, що в її поведінці задовільне а що ні. Претензії батькам слід аргументувати цими вимогами.

2. Не можна карати дитину за те, чого вона не знала. Відповідальність дитини за вчинки має базуватися на її розумінні скоєного.

3. Перш ніж вимагати чогось від дитини треба переконатися, що вона на це здатна.

4. Не можна карати дитину за поведінку, в які не має злісної непокори.

5. Щоразу після владнання конфлікту дитину треба приголубити, пригорнути, показати їй свою любов.

6. У стосунках з дітьми слід керуватися з любов’ю.

7. Не принижувати гідність дитини фізичними покараннями.

5. Педагогічна культура батьків.

Педагогічна культура батьків - компонент загальної культури, який акумулює в собі накопичений попередніми поколіннями досвід виховання дітей у сім’ї.

Виявляється вона в розумінні та усвідомленні батьками своєї відповідальності за виховання дітей, у ставленні до них, в оцінюванні їхньої поведінки, у реальній діяльності та спілкуванні з ними, а також у здійсненні продуктивних зв’язків з іншими виховними інститутами (ДНЗ, школою, позашкільними закладами). Для цього дорослі мають бути не лише належно вихованими, а й педагогічно освіченими, адже неправильна поведінка батьків фатально позначається на розвитку особистості дитини.

Педагогічна культура батьків є складною і динамічною системою, яку утворюють такі компоненти:

1) педагогічні знання, що виявляються у ставленні до дитини;

2) педагогічна і психологічна компетентність - здатність зрозуміти потреби дітей, раціонально спрямувати зусилля і засоби на уміння бачити перспективи розвитку дитини;

3) педагогічна рефлексія - вміння батьків аналізувати, критично оцінювати власну виховну діяльність, знаходити причини своїх педагогічних помилок;

4) педагогічна емпатія - співпереживання, адекватна реакція на вчинки і почуття дітей.

Педагогічна культура батьків - це осмислений, а іноді й неусвідомлений досвід власного дитинства, результат освіти й самоосвіти, психологічного розвитку особистості. Нерідко батьки виходять у своєму розвитку на необхідний рівень педагогічної культури тоді, коли їхні діти стали дорослими. Це ще раз підкреслює важливість ролі дідусів і бабусь у спрямуванні процесу виховання дітей у сім’ї, накладає особливу відповідальність на працівників ДНЗ щодо підвищення педагогічної культури батьків вихованців.

Прилучення особистості до педагогічної культури починається уже в її дошкільні роки, коли вона отримує перші уроки виховання у своїй сім’ї та ДНЗ і на підсвідомому рівні засвоює їх. Отже, формування майбутнього сім’янина починається дуже рано спільними зусиллями сім’ї і ДНЗ. Ініціатором і організатором ефективної взаємодії з батьками є ДНЗ. Педагогічна освіта батьків покликана збагатити родинне виховання, сприяти зміцненню всіх його ланок, педагогічної компетентності.

Загальним спрямуванням взаємодії сім’ї і дошкільних установ є педагогізація сімейних стосунків, а також емоційне збагачення атмосфери дошкільного закладу.