7. Перинатальна педагогіка і батьківське ставлення до дитини

Перинатальна педагогіка і психологія відносно молоді сучасні науки, які розглядають особливості внутріутробного розвитку дитини. Ці науки тісно пов’язані між собою, а також безпосередньо проникають у медицину, зокрема, акушерство, генетику, психіатрію, а також етику і філософію. Перинатальна педагогіка вносить нові уявлення про ненароджену дитину. Жодна майбутня мати не говорить про свою дитину „мій ембріон”, „мій плід”. Навпаки називає її лагідними словами „крихітка”, „дитятко”, „малюк” тощо, уже цим утверджуючи рівність між собою і ненародженою дитиною. Медичні дослідження вагітної жінки підтверджують, що одночасно з морфологічним розвитком починається функціонування систем травлення, виділення. Ненароджена дитина має повний набір відчуттів: слух, зір, смак, орієнтацію, дотик. За допомогою інтраамніальної зйомки зафіксовані рухи, які спрямовані на задоволення власних потреб: смоктання пальця, гра з пуповиною, намагання закрити вуха при надмірно сильному звукові, різкий поштовх ногою по стінці матки як вираз невдоволеності, участь в танці матері, намагання закритися долонькою від яскравого променя світла. Учені підтверджують і наявність внутріутробного емоційного життя. Дослідження японських медиків показали, що ритми серця вагітної жінки - найважливіший фактор, що забезпечує правильний розвиток плоду: вони допомагають синхронізувати більшість процесів, які протікають в організмі, що формується. І дитина не тільки чує - вона явно, хоча й по-своєму, відповідає на акустичні сигнали.

Вплив музики на допологовий розвиток людини найбільш повно досліджений відомими московським лікарем-педіатром, академіком Академії педагогічних і соціальних наук М.Л. Лазарєвим.

Про необхідність наукових досліджень в галузі перинатальної психології та педагогіки свідчить той факт, що в 1986 році в Бадгайстені (Австрія) було проголошено створення Міжнародної асоціації перинатальної психології і медицини - ISPPM. У подальшому конгреси ISPPM проходили кожні три роки: в Єрусалимі ( 1989); в Кракові; в Гейдельберзі (Німеччина). В Санки-Петербурзі у березні 1997 року відбулася конференція „Перинатальна психологія при пологах”. Увага науковців була спрямована на утвердження принципу - розвиток людини починається з прийняття рішення зробити народження початком нового життя.

Дослідження американського лікаря і психолога Станіслава Грофа показали, що здоров’я людини і її хвороби майже фатально залежать від перинатального періоду життя і моменту народження. Він стверджує, що поява дитини на світ пов’язана з психосоматичними стресами, які немовби вписуються у її підсвідомість у вигляді матриць і можуть негативно впливати на подальше життя.

Перша матриця відображає 10 лунних місяців (від запліднення до родових переймів). Сприятливий характер цього періоду може пізніше проявитися у врівноваженості духу, задоволенні у відносинах зі світом, у стосунках з іншими людьми. Несприятливий - призведе, у кращому випадку, до аутизму - патологічної відчуженості від світу, перебування в ізоляції, невміння спілкуватися навіть з найближчими людьми.

Перебіг пологів також впливає на подальше фізичне і психічне життя людини. Якщо психіка гостро закарбувала цей етап боротьби, пізніше людина відчуває невдоволення життям. Вона покладає надії на вирішення її проблем у майбутньому, а сьогоднішній день її не хвилює.

Тому майбутній матері рекомендують гармонійно поєднувати турботу про власне фізичне, психічне, духовне і соціальне здоров’я, наголошуючи при цьому на безумовній участі майбутнього батька. І ненароджена дитина , і майбутня мати повинні відчувати його любов, підтримку, корисність, допомогу, силу. Існує багато рекомендацій для жінок, як підготуватися до вагітності та благополучно виносити малюка. Узагальнюючи їх можна вивести основний принцип перинатальної педагогіки - комплексність. Це і збалансоване харчування, і дозоване фізичне навантаження, і перегляд картин, фільмів, і занурення в музику. Головне, з перших днів вагітності - ніжне, любовне ставлення до дитини та забезпечення психологічного комфорту майбутньої мами. В етнопедагогіці різних народів накопичено чимало слушних порад майбутнім мамам, яких слід дотримуватися, якщо хочеш народити здорову, красиву і щасливу дитину.

Так, у Китаї існували спеціальні допологові лікарні, де майбутні мами були оточені спокоєм та красою. В Японії вагітним жінкам рекомендують насолоджуватися красою природи. У давній Греції вагітні жінки відвідували храми і насолоджувалися спогляданням красивих скульптур та слуханням чарівної музики. У всіх етнотрадиціях бажання вагітної жінки вважалися обов’язковими для виконання. Хоч би якими фантастичними вони не були, а чоловік або найближчі родичі мали їх задовольнити. Мудрість таких народних уявлень знаходить наукове обґрунтування - жінка, яка чекає дитину не повинна переживати негативних емоцій, нервувати, дратуватися, лякатися. Адже все це впливає на фізичне і психічне здоров’я дитини.

Неабияке значення має загальний фізичний та психічний стан чоловіка. Також доцільно розмовляти з майбутньою дитиною, поклавши руку на живіт дружині, і маля розпізнаватиме голос батька відразу після народження. Батькові можна розповідати казки, вірші, співати пісні.

У своїй книзі „Блудні батьки - блудні діти” педагог Федоренко Д. та його син лікар Федоренко В. узагальнили основні правила педагогічної мудрості молодих батьків, а саме: 1) навчати дітей своїх у слухняності - і вони зростуть морально чистими; 2) постійно підбадьорювати своїх дітей - і вони зростуть з вірою у себе; 3) не забувати щодня гладити по голівці - і в старості будете купатися в любові своїх зрослих на той час дітей; 4) хвалити старання і зусилля дітей - і вони навчаться вдячності; 5) плекати своїх кровиночок у чеснотах - і вони зростуть справедливими; 6) завжди підтримувати розумні ініціативи і доброзичливості дітей - і вони навчаться знаходити любов у цьому жорсткому світі і віру в людей; 7) не критикувати постійно дітей, щоб вони не навчалися ненавидіти всіх оточуючих, близьких і рідних; 8) не висміювати дітей, щоб не зросли замкненими; 9) не ворогувати поміж себе, щоб не навчити їх агресивності, непримиренності.

Дослідники справедливо зазначають: „ ... від сім’ї йде святість і духовна чистота, геніальність і каліцтво, розбрат і підлість, моральне зубожіння; звідти, із глибини родових взаємин, фонтанує Добро і Зло, Воскресіння і Занепад, Відродження і Виродження”.

Від того, що вибере для своєї дитини кожна родина, як розпорядиться її долею - залежить життєдіяльність прийдешніх поколінь.