5. Роль батька у вихованні дитини.

Українське слово „тато” походить від „пато”, що означає головний правитель. Тому козаки своїх отаманів звали батьком. Давнослов’янське „батя” (старший брат) дає сучасне ймення „батько”. Сьогодні існує стереотип, що виховання дітей виключно жіноча справа. Подібний погляд закріплюється і у хлопчиків, і у дівчаток, про що свідчать сюжетно-рольові ігри „Сім’я”, „Школа”. Такої ж думки і держава. Підтвердженням цього є термінологія офіційних документів, в яких йдеться про охорону материнства і дитинства. Батько в них практично не згадується. В той же час в США, наприклад, в 1996 році Конгрес встановив (публічний закон PL 104 - 193, відомий як „Соціальна реформа”), що: шлюб - це основа процвітаючого суспільства, необхідний інститут благополучного суспільства, в якому підтримуються інтереси дітей; підтримка відповідального батьківства та материнства - основа успішного виховання та розвитку дітей. На жаль, батько в силу заклопотаності громадськими справами у виховному процесі дитини не відіграє такої ролі, як мати, і , такої, яку б він мав відігравати при цьому. Батьки фізично менше бувають з дітьми. Вони педагогічно менш компетентні, меншою мірою зацікавлені і в долі своєї дитини. Переважна їх сфера в сім’ї - це влада і авторитет. Але втрату батька діти переживають як травму, що на другому місці після смерті когось із батьків. Чимало є батьків, які взагалі не цікавляться вихованням своєї дитини, переклавши виховні обов’язки на плечі інших. Проте науковими дослідженнями різних часів С.Русової, В.Сухомлинського, А.Макаренка, М.Стельмаховича, американських вчених Б.Спокка, Д.Еліума та Дж. Еліум, доведено виключно важливе значення ролі батька у сімейному житті і вихованні дітей. Сучасні психологічні дослідження Б.Кочубей, О.Проскури, С.Кулачківської, Л.Венгера, Бориса та Олени Нікітіних відмічають вплив чоловіка на розумовий розвиток дитини, її статеву ідентифікацію, фізичний гарт і духовне здоров’я. Американський психолог, автор книги „Назад к семье” Рей Гваренді переконаний, що батьки вносять у виховання дітей щось своє, неповторне, свою особливу силу. Інколи батьківський інстинкт приходить до людини сам собою, інколи його треба розвивати. Але результат цих зусиль - довготривалий і найвищою мірою доброчинний вплив батька на розвиток дитини. Рей Гваренді визначив найтиповіші очікування дітей від батьків. Отже, дітям потрібен батько, який:

- виявляє до них любов. Дітям важливо чути, що їх люблять або бачити, що до них виявляють любов. Вони чекають, що батько обійме, візьме на руки, поцілує, скаже, що любить. Є батьки, яким важко таким чином виявляти свою любов до дітей. Вони обирають інші прояви - пишуть про свою любов на листівках, в листах, на звороті дитячих малюнків. Важливий спосіб вияву любові батька до дитини - це прояв ніжності до матері дитини. Це особливо зміцнює в дитині відчуття стабільності оточуючого і почуття впевненості в собі.

- проводить з ними час. Часто буває, що батько дуже скупо дає дітям те, що їм найбільше треба - свою любов і свій час. Бувають моменти, коли дитині необхідна присутність батька і його ніхто не може замінити.

- дивиться на світ їхніми очима. Це правило особливо часто випадає з поля зору батьків. Батькам, які забувають про особливості дитячого сприймання часто стають незрозумілими вчинки дітей. Так, батько купує дівчинці дорогу іграшку і бачить, що вона годинами грається коробкою, в якій була іграшка. А для дівчинки це не коробка, а старовинний замок, в якому її улюблена лялька - зачарована принцеса.

- встановлює для них межі поведінки. Батьки, які не намагаються привчити своїх дітей до дисципліни, забувають, що у дітей є інтуїція стосовно дисципліни і свободи. Коли до дисципліни привчають на основі справедливості, в атмосфері любові, дітям це іде на користь. Батьки, які не наважуються привчати дітей до дисципліни, карають їх просто так. Покарання - це те, що батьки застосовують стосовно дитини. Дисципліна - це те, що вони роблять заради дитини. Дисципліна може включати в себе і покарання, але в неї є ясна ціль, заснована на любові: виправити поведінку дитини. На думку Гваренді, дисципліна - це один із самих дорогоцінних і довготривалих подарунків, який батьки можуть передати своїй дитині.

Дитині потрібен батько і ніхто його не може замінити.

Психологічне дослідження Т.Ф. Алєксєєнко виявило, що для більшості батьків (77%) характерна відсутність або недостатність психолого-педагогічних знань, умінь та навичок. Крім того батькам притаманні прояви таких психічних станів, як агресивність (43%), фрустрація (20%), ригідність (20%), егоцентризм (17%).

Психолог і дитячий лікар О.І.Баркан виділяє такі типи сучасних тат.

1. „Тато-мама”. Для нього характерна материнська турботливість. Він усі функції мами бере на себе. Якщо все ладиться, то такий тато виявляє турботу, ніжність, доброту. Коли ж не вдається домогтися злагоди у спілкуванні з дитиною, батько виявляє роздратованість, нестриманість, запальність. Тому дитина увесь час перебуває під своєрідним пресом мінливого настрою батька.

2. „Мама-тато”. Нагадує особливості дій попереднього типу, є певним його різновидом. Головна турбота в „мами-тата” - якомога краще догодити дитині. А це призводить до того, що дитина сидить у нього не лише на шиї, а й на голові. Такий „мама - тато” несе весь тягар відповідальності на собі і намагається поводитися з дитиною надто обережно. Їй усе дозволено, немає ніяких заборон, бере гору тенденція всепрощення. Подібна м’якість часто стає шкідливою у вихованні дитини. Не варто забувати народну мудрість: „Якщо хочете виховати в особі дитини домашнього деспота, дозвольте їй робити все, чого вона забажає”.

3. „Карабас-Барабас”. Тато - опудало, страховище, якого в сім’ї всі мають боятися. Змій, жорстокий, схильний тримати дітей у міцних руках. Побоювання батька змушує членів родини, й передусім дітей, постійно перебувати в напруженому стані, очікувати на покарання. У такій родині діти перебувають у своєрідній психологічній клітці. А це може призвести до прояву в дитини ненависті до батька, своєрідного вибуху - протесту, продукти якого можуть обпалити й самого Карабаса, породити родинну трагедію. У результаті таких дій тата діти нерідко вириваються з клітки й залишають родинне гніздо, бо воно для них виявилося колючим, жорстоким і непривітним.

4. „Міцний горішок”. Близький до попереднього типу. Він виявляє жорстокість, необґрунтований авторитаризм, ніколи не схильний до будь-якого компромісу. Його принцип - непорушність у своїх намірах і діях.

5. „Коник - стрибунець”. Це тип тата, який живе в родині, але не відчуває себе покищо батьком. Для нього дитина є лише гостем, про якого має турбуватися тільки мама. Дитині він може подарувати якусь частину власного часу, іграшку. Його життя має бути позбавлене будь-яких турбот, як це було до появи дитини. Адже для нього ідеал життя - залишатися вільним, без дітей і зайвих клопотів. Такому „стрибунцю” неприємні проблеми дитини, будь-яке спілкування з нею. З часом такий тип тата перетворюється на особу, яка перебуває в сім’ї у статусі квартиранта. А дитині потрібен тато щодня, постійно, а не в ролі випадкового гостя. Згодом такий тато або сам полишає родину, або родина психологічно витісняє його.

6. „Добрий молодець”. „Хлопець-друзяка”. Цей тато виявляє себе не просто татом для своєї дитини, а схильний грати роль брата, товариша. Він здатний до спілкування із сусідами, знайомими, співробітниками, але йому бракує часу на систематичне спілкування з дитиною. Таке ставлення чоловіка до своєї дитини дратує дружину, й вона нерідко ремствує. Дитина живе в атмосфері сімейних конфліктів, залишається в ізоляції, відчуває психологічний дискомфорт. Часто такий тато втягує дитину в конфлікт, а ще частіше - залишає родину.

7. „Ні риба, ні м’ясо”. „Під каблуком”. Представник цього типу не вирізняється як тато. Скоріше - це манекен. Він не має власного голосу в родині, може лише підспівувати в цьому сімейному хорі, де диригує й виконує сольні партії його дружина. Такий матріархат, у гіршому розумінні цього слова, створює несприятливий соціальний клімат у сім’ї. Ще гірше коли мама перетягує на свій бік дитину й вони дуетом виконують партію. Тато боїться залучити дитину до втримання авторитаризму мами, аби не зіпсувати стосунки з дружиною. Дитині в такі ситуації доводиться тяжко.

Попри все дитині для щастя потрібен добрий, справедливий, розумний, сильний, хоробрий, працьовитий, турботливий, люблячий і авторитетний тато.

Психологічні дослідження засвідчують, що діти, які виросли без батька часто мають низький рівень домагань, високий рівень тривожності, у них частіше зустрічаються невротичні симптоми. Відсутність батька негативно впливає на навчання і самоповагу дітей, особливо хлопчиків. Їм важче вдається засвоєння чоловічих ролей, що веде до агресивності і жорстокості.

У процесі сімейного виховання роль батька і матері повинна бути однакова; батько і мати повинні виступати для дитини як нерозривне і єдине ціле. Їхній вплив на дитину повинен бути цілісним, нерозривним, взаємодоповнюючим, життєтворчим.

До батьків обставини життя ставлять вагомі соціально-психологічні й педагогічні вимоги:

- почуття високої відповідальності перед собою й людьми за виховання дітей в ім’я майбутнього; фізичне здоров’я батьків, що має забезпечити народження здорового потомства й створити належні умови для розвитку і виховання дітей; генетична грамотність; достатня психолого-педагогічна культура; любов до дітей; володіння справжнім авторитетом; знання досвіду народної педагогіки у вихованні дітей; створення в сім’ї умов для всебічного гармонійного розвитку особистості; здатність формувати в сім’ї культ Матері і Батька; добре розвинені почуття материнства й батьківства.