Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Загородня Лекції з дошк. педагогіки.doc
Скачиваний:
4
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
2.86 Mб
Скачать
  1. Класифікація дитячих ігор.

Гра є багатоманітним за змістом, характером, формою явище.

Одна з перших класифікацій гри належить Карлу Гросу, який поділяв ігри на дві групи:

1) експериментальні („ігри звичайних функцій”). До них належать сенсорні, моторні, інтелектуальні, афективні ігри, вправи для формування волі. На думку Гроса, у своїй основі ці ігри мають інстинкти, що забезпечують функціонування організму як цілісного утворення і визначають зміст ігор;

2) спеціальні („ігри спеціальних функцій”). До цієї групи належать ігри, під час яких розвиваються необхідні для використання в різних сферах життя (суспільного, сімейного) часткові здібності (боротьба, полювання тощо). Їх поділяють за інстинктами, які в дітей проявляються і вдосконалюються.

Відомий німецький психолог Вільям Штерн (1871 - 19381) класифікував ігри на індивідуальні ( за задумом дитини) та соціальні (спільні з іншими). При цьому він спирався на вихідне положення своєї теорії конвергенції про необхідність розвивати внутрішні сили дитини, її здібності й одночасно враховувати вплив середовища, в якому вона перебуває. На його погляд, зовнішній фактор (соціальне оточення) дає лише матеріал для гри, вибір якої дитина здійснює інстинктивно.

Швейцарський психолог Жан Піаже виокремлював:

  • ігри - вправи (виникають у перші місяці життя дитини);

  • символічні ігри (найпоширеніші ігри дітей віком від двох до чотирьох років);

  • ігри за правилами (ігри дітей від семи до дванадцяти років).

Ф.Фребель класифікував ігри за педагогічним значенням на сенсорні, моторні, розумові.

Французький психолог Ф.Кейр запропонував класифікувати ігри за походженням і за виховним значенням. До першої групи він відніс спадкові, наслідувальні і ті, які базуються на уяві; до другої - рухові, ігри, що виховують почуття, емоційні, артистичні, ігри, що виховують волю.

Більш детальну класифікацію ігор запропонувала сучасна американська дослідниця Катрін Гарвей, поділивши їх на:

  • ігри з рухами і взаємодією (відображають надлишок енергії та емоційний настрій дітей);

  • ігри з предметами (починаються з маніпуляції, далі - практика і тренування до повного вдосконалення);

  • мовні ігри (створення дітьми римованих творів, які не мають точного смислового змісту, - пісеньок, лічилок, приказок, жартів тощо);

  • ігри із соціальним матеріалом ( „драматичні” або „тематичні”). Організовують їх діти самостійно, розвивають за власним задумом. Як правило, ці ігри мають персонажів двох типів: стереотипних (мама, лікар та ін..) і тих, що змінюються;

  • ігри за правилами, заданими дорослими;

  • ритуальні ігри (засновані на рухах, ігрових предметах, мові, соціальній умовності).

Узявши за основу класифікації ігор психологічні принципи, російський педагог П.Ф. Лесгафт виокремив сімейні („імітаційні”) ігри, в яких діти дошкільного віку повторюють те, що бачать у навколишньому житті, та шкільні ігри, які мають певну форму, конкретну мету і правила.

Загальну класифікацію ігор збагачує обґрунтування С.Русовою народних ігор як прадавнього засобу виховання і навчання дітей, нескінченого джерела духовних сил, патріотичних почуттів, формування характеру і світогляду дошкільнят. Ці ігри прилучають дітей до народної мудрості, досвіду поколінь. До цього часу вони не мають наукової класифікації і використовуються для розвитку мовлення дітей, ознайомлення з природою, життям і працею дорослих тощо.

Класифікація С.Новосьолової, маючи у своїй основі організаційно-функціональне джерело ігор, розрізняє:

  1. самостійні ігри (виникають з ініціативи дітей):

  • ігри-експериментування;

  • сюжетні ігри (сюжетно-відображувальні, сюжетно-рольові, режисерські, театралізовані);

  1. ігри, що виникають з ініціативи дорослого, який використовує їх з освітньою та виховною метою:

  • навчальні ігри (дидактичні, сюжетно-дидактичні, рухливі);

  • розважальні ігри (ігри-забави, ігри-розваги, інтелектуальні, святково-карнавальні, театрально-постановні);

  1. ігри, що мають своїм джерелом історичні традиції етносу (народні). Можуть виникати з ініціативи дорослого, старших дітей.

У сучасній педагогіці користуються такою класифікацією ігор:

1. Творчі ігри. До них належать: сюжетно-рольові, будівельно-конструкційні, театралізовані.

2. Ігри за правилами. Цю групу утворюють рухливі та дидактичні ігри, які мають власні класифікацію.

Окрему групу становлять народні ігри (забави, рухливі, дидактичні, обрядові).

Кожна класифікація є досить умовною і не вичерпує всього різноманіття ігор. Наприклад, творчі ігри теж підпорядковані певним правилам, оскільки без правил неможлива будь-яка спільна діяльність, а ігри за правилами передбачають елементи творчості. У творчій грі їх установлюють діти, у рухливих та дидактичних іграх - дорослі, переслідуючи виховну та навчальні мету. У творчих іграх і в іграх за правилами фігурують мета, уявна ситуація, самостійність дій, активна робота уяви, творчість. Різняться ці дві великі групи ігор спрямованістю творчої активності дітей: творчі передбачають реалізацію задуму, розвиток сюжету; ігри за правилами - вирішення завдань і виконання правил. Уникаючи надмірної регламентації, педагог має сприяти розвитку різних видів ігрової діяльності дошкільнят.

Тема.4.3. Характеристика творчої гри. Розвиток сюжетно-рольової гри в дошкільному віці.

  1. Особливості творчої гри дошкільника.

  2. Розвиток ігрового задуму в сюжетно-рольовій грі.

  3. Режисерські ігри дітей дошкільного віку.

  4. Становлення сюжетно-рольової гри дітей раннього і дошкільного віку, основні напрямки та етапи її розвитку.

  5. Сюжетоскладання як особливий вид творчих ігор дошкільників.

  6. Роль вихователя у розвитку ігрової діяльності дітей.

Література.

  1. Поніманська Т.І. Дошкільна педагогіка. - К., 2004. С.326.

  2. Козлова С.А., Куликова Т.А. Дошкольная педагогика. - М., 2001. - С.276 - 301.

  3. Дошкольная педагогика /Под ред. В.И. Логиновой, П.Г. Саморуковой. - М., 1988. - С.109.

  4. Зворыгина Е.В. Первые сюжетные игры малышей. - М., 1988.

  5. Каспарова Е.М. Режиссерские игры //Игра дошкольника. - М., 1989.

  6. Михайленко Н.Я., Короткова Н.А. Как играть с ребенком. - М.,1990.

  7. Руководство играми детей в дошкольных учреждениях /Под ред. М.А.Васильевой. - М., 1986.

1.Особливості творчої гри дошкільника.

Творчі ігри - ігри, які придумують самі діти, відображаючи у них враження від пізнання навколишнього світу. Вони відображають правильність сприймання і глибину розуміння дітьми тих чи інших явищ життя, ситуацій.

Різноманітні життєві явища не копіюються і не відображаються в грі дзеркально, вони переробляються дітьми, одні з них замінюються іншими. Жива уява характерна для будь-якої творчої діяльності і для ігрової також. Головною ознакою творчої гри є уявлювана ситуація, яку дитина створює замість реальної і діє в ній, виконуючи роль, відповідно тих значень, які вона надає предметам, що її оточують.

Творчу гру характеризують такі особливості:

  1. Наявність уявлюваної ситуації. Відмінною особливістю уявлюваної ситуації є те, що дитина починає діяти в мисленій, а не видимій ситуації, дія визначається думкою, а не річчю. Однак вигадка в грі ще потребує опори, тому часто одна річ заміщає іншу (паличка - термометр тощо) і дозволяє здійснити необхідну за змістом дію. У творчій грі все є умовним, але ігрові дії учасників, їхні почуття завжди реальні, справжні, щирі. Завдяки уявній ігровій ситуації дитина вчиться мислити про реальні речі та дії. Із цією особливістю пов’язані виникнення задуму в грі, пошук засобів для його реалізації, що потребує творчої уяви.

  2. Творчий характер. Дитина у грі не копіює дійсність, а, наслідуючи те, що бачить, комбінує свої уявлення. Дошкільник по-справжньому переживає те, що відображає в грі, і мислить про те, що раніше емоційно сприйняв і пережив.

  3. Наявність ролей. Відображення дійсності передбачає наявність сюжету і ролей. Роль є основним стержнем творчої гри. У процесі гри дитина наслідує образи не повністю, оскільки не має змоги реально здійснювати операції, які виконував її персонаж насправді. Тому у творчій грі діти виконують символічні дії, замінюючи реальні предмети іграшками або предметами замінниками.

  4. Довільність дій. Виконуючи прийняті ролі, діти неодноразово повертаються до дійсності, освоюються в ній, пізнають її поступово добровільно без примусу. Довільність дій є характерною особливістю творчої гри. Результати її не продуктивні, вони умовні, оскільки дитина майже нічого не змінює в навколишній дійсності. Однак її ігрова діяльність збагачується різноманітними уявленнями про навколишній світ.

  5. Специфічні мотиви. Дітей спонукають до гри різні мотиви: прагнення наслідувати того хто подобається, прагнення до самостійності, спілкування, задоволення різноманітних пізнавальних інтересів, радість усвідомлення своїх можливостей тощо. Але найбільш загальний мотив - це бажання дитини брати участь у житті дорослих. Звісно, з віком мотиви змінюються і це впливає на зміст ігор. Молодшого дошкільника спонукає до гри дія з привабливим для нього предметом, старшого дошкільника - відтворення стосунків дорослих, вияв моральних якостей - чесності, сміливості, хоробрості тощо.

  6. Соціальні відносини. Гра є „арифметикою соціальних відносин” (Д.Ельконін), засобом формування дитячого колективу. Вона вимагає створення спільного задуму, узгодженої реалізації задуманого, породжує спільні переживання і вболівання за якість гри. У грі формуються суспільно-значимі мотиви.

Ці особливості дають підстави стверджувати, що творча гра впливає на дитину різнобічно, формуючи її як особистість, сприяє самовираженню, індивідуалізованому відображенню дійсності, формуванню в її свідомості цілісної картини світу. Саме вона дає дошкільнику змогу активно впливати на події і явища, які становлять для нього інтерес і в яких він хоче брати участь.