2.Наукові теорії та сучасні дослідження гри.

Одним із основоположників теорії гри був німецький філософ, психолог, автор відомих праць „ Ігри тварин” та „Ігри людей” Карл Грос. На основі порівнянь особливостей ігрової діяльності дітей та інстинктивної діяльності дитинчат тварин він доводив, що гра має біологічну природу, є одним із способів підготовки до майбутньої серйозної діяльності, головним змістом життя дитини. Теорія Гроса доводить значення гри для вдосконалення вищих видів тварин, в тому числі і людини. Чим вище тварина на сходинці біологічної градації, тим більше її інстинкти потребують вправ і доповнень, тим довший період гри. Гра в даному випадку є засобом підготовки до майбутнього життя. Дитинство дане дитині для того, щоб грати, - говорив Грос. На його думку, у людини як і у тварини інстинкти становлять основу психічного життя, інстинкти ці незмінні, їх можна лише розвивати. Зміст ігор визначається не впливом оточуючого життя і вихованням, а пробудженням тих або інших інстинктів, тому гра - засіб цілеспрямованого „мимовільного виховання”. Грос не погоджується з тим, що гра - наслідування серйозній діяльності, тобто відображає життя. Він вважав, що ігри тварин і маленьких дітей слід розглядати не як післянаслідувальні, а як до наслідувальні дії. Малюки грають перш ніж зайнятися серйозною справою, з цього слідує, що не враження життя спонукають до гри, а інстинкти, які прокидаються.

Розвиваючи цю теорію, Штерн доводив, що у дітей різних країн і епох у грі прокидаються на певних сходинках розвитку однакові інстинкти. Так, ігри в ляльки, війну безперечно виходять за рамки часу і простору, соціального устрою, національної диференціації, прогресу, культури. Звідси висновок: діти грають у війну не тому що війна звичне явище в класовому суспільстві, а в силу начебто притаманного людині інстинкту війни.

Проблеми ігрової діяльності цікавили німецького поета Ф. Шіллера. Він вважав гру основою будь-якого мистецтва, яке живиться енергією, що залишається у людини після задоволення життєво важливих потреб.

Теорію „надлишку енергії” розвинув англійський філософ Герберт Спенсер, який стверджував, що сили молодого організму, не знаходячи приводу для „справжньої” діяльності, реалізуються в наслідуванні, втілюючись у різноманітних іграх. Для дитини гра є наслідуванням як власної діяльності, так і діяльності дорослих, можливістю вивільнити, вижити інстинкти руйнування, розбійництва, тому потрібно надати їй змогу вичерпати цю ”негативну енергію”.

Американський психолог, засновник педології Гренвіл-Стенлі Холл стверджував, що дитина у своєму психічному розвитку проходить стадії розвитку попередніх поколінь, тобто дублює історію від первіснообщинного ладу до сучасного суспільства, не залежно від умов її життя і виховання. В грі начебто проявляється „ расове несвідоме”, виявляються і викорінюються інстинкти вже не потрібні сучасній людині. Дитина повинна пережити їх в грі, щоб їх позбутися і піднятися на вищу сходинку розвитку. Так, ігри з піском є повторенням печерного періоду життя людства, мисливські ігри - втілення мисливських інстинктів. У грі не виключені вияви жорстокості, забобонності - це означає, що дитина знаходиться на стадії дикості і її інтереси не пов’язані із сучасністю. З цих позицій гра не підвладна педагогічним впливам і розвивається за своїми законами.

Психоаналітична теорія австрійського лікаря-психіатра, психолога Зігмунда Фрейда. Головні мотиви діяльності людини незмінні і не піддаються історичним впливам. Він вважав, що психічне життя людини зводиться до боротьби між немічною свідомістю і непереможними статевими інстинктами. В грі, на його думку, відображаються таємні думки і бажання несвідомої сфери. Гра начебто допомагає очиститися від небажаних почуттів і бажань. На цьому базується „ігрова терапія”: для звільнення від негарних почуттів необхідно дати можливість дитині пережити їх у грі.

Дуже схожа на теорію З.Фрейда теорія „компенсації” його співвітчизника Альфреда Адлера. Дитина неповноцінна істота, яка хворобливо переживає свою неповноцінність. Гра є для неї засобом компенсації. У грі дитина несвідомо помщається за свою неповноцінність в реальному житті. У грі реалізується прагнення дитини до влади і могутності, а також відбувається переборення негативних інстинктів і поривань.

Прибічницею теорії „ігрової терапії” є американський психолог Катрін Рід. Вона вважає, що дітям необхідно давати вихід „дурним” почуттям у грі. Для цього дітям пропонують гумові ляльки для биття, цвяхи і молоток, глину тощо. На цих предметах дитина може виміщати свій гнів і незадоволення.

Сучасна вітчизняна педагогіка вважає, що використання зарубіжних теорій „ігротерапії”, методологічною основою яких є неофройдизм, сприяє нормалізації стосунків дитини з навколишньою дійсністю оскільки гра знімає негативізми, ліквідує егоїзм, вередування тощо,” поліпшує природу дитини”.

За твердженням голландського психолога, автора книги „Гра людини і тварини” Фредеріка-Якоба_Йоханнеса Бейтендейка, жива істота є дитиною не тому, що грається, а навпаки, грається тому, що вона дитина. Гру він розглядав як відображення особливостей дитячого віку, вияв певних потягів дитини.

Отже, ми з вами розглянули найбільш відомі зарубіжні теорії гри. Що стосується поглядів на гру вітчизняних учених і їх теорій то про них почитаєте самостійно у підручнику Т.І.Поніманської на с.308.

3.Особливості гри як засобу всебічного розвитку дитини.

Психологічна природа, сутність, виховні та інші можливості гри як складного, багатофункціонального феномену втілені в її ознаках, одні з яких властиві будь-якій соціальній діяльності, інші - тільки грі. Дитяча гра зумовлена віковими особливостями особистості.

Грі властиві такі загальні, універсальні ознаки:

1. Гра є активною формою пізнання навколишньої дійсності. Завдяки різним видам ігор дитина пізнає сутність життєвих і природних явищ; якість оточуючих предметів, їх призначення, способи використання;засвоює особливості стосунків між людьми, правила і норми поведінки; пізнає себе і свої можливості. У грі практичне, дієве освоєння дійсності відбувається раніше, ніж здобуття знань. Інтерес дитини до гри поступово вичерпується внаслідок засвоєння знань і умінь. Це спричиняє розвиток сюжету гри, появу нових ролей у ній.

2. Гра - це свідома і цілеспрямована діяльність. Кожній грі властива значуща для дитини мета. Навіть найпростіші ігри-дії з предметами мають мету (нагодувати ляльку). Чим менша дитина, тим більш наслідувальними є її ігрові дії. Поступово зростає рівень усвідомленості дітей у грі. Щоб досягти мети, вони відбирають необхідні засоби, здійснюють ігрові дії, вступають у різноманітні стосунки з товаришами. Діти домовляються про тему гри і її зміст, розподіляють ролі, певною мірою планують свою діяльність. Усе це свідчить про цілеспрямований, свідомий характер гри.

Крім загальних, гра наділена специфічними, характерними тільки для неї ознаками:

1. Гра - вільна самостійна діяльність, що здійснюється за особистою ініціативою дітей. У грі дитина реалізує свої задуми, по-своєму діє, змінює за своїми уявленнями реальне життя. Гра є вільною від обов’язків перед дорослими сферою самодіяльності та самостійності дитини, оскільки, граючись, дитина керується власними потребами та інтересами. Воля і самостійність дитини виявляються у виборі гри, її змісту, у добровільності об’єднання з іншими дітьми, у вільному входженні в гру і виході з неї тощо.

2. Наявність творчої основи. Гра завжди пов’язана з ініціативою, вигадкою, кмітливістю, винахідливістю, передбачає активну роботу уяви, емоцій і почуттів дитини. Ініціативу і творчість у різних ситуаціях діти виявляють по-різному. В одних іграх їхня творчість пов’язана з побудовою сюжету, вибором змісту, ролей; в інших - виявляється у виборі способів дії, їх варіативності (жмурки, ігри у доміно, м’яч тощо). Багато ігор вимагають уміння узгоджувати свої дії, швидко змінювати тактику своєї поведінки чи способи дії (рольові, рухливі ігри). Значну творчу роботу передбачають дидактичні ігри, які мають на меті розвиток пізнавальної активності, допитливості, швидкості розумових дій, ініціативи у прийнятті рішень.

3. Емоційна насиченість. У процесі гри діти переживають певні почуття, пов’язані з виконуваними ролями: турбота, ніжність „матері”, відповідальність „лікаря”, справедливість „вихователя” тощо. У колективних іграх вони виявляють дружбу, товариськість, взаємну відповідальність, відчувають радість від результату, подолання труднощів. Більшість ігор супроводжуються естетичними емоціями.

Отже, гра як провідний вид діяльності дитини поєднує в собі як загальні для будь-якої соціальної діяльності ознаки (цілеспрямованість, усвідомленість, активна участь), так і специфічні (свобода і самостійність, самоорганізація, наявність творчої основи, почуття радості і задоволення).