23.Колективізація с/г в Україні та її наслідки.

Радянське керівництво, взявши курс на модернізацію промислового потенціалу країни, одразу зіткнулося з трьома проблемами: кошти, сировина і робочі руки для розвитку індустрії. Одержати все це можна було від селянства, що становило більшість населення.

Початки колективізації приурочені до 1928 р. Первинний проект великих перетворень, ухвалений партією в 1928 р., називався п'ятирічним планом. Його головне завдання полягало в тому, щоб «наздогнати й перегнати капіталістичний світ» в економічному відношенні.

Надаючи великої ваги розвиткові важкої промисловості, він установлював для країни приголомшуючі завдання: на 250 % забезпечити загальне зростання промисловості, причому лише .важка промисловість мала зрости на 110 %. Інша важлива частина п'ятирічного плану передбачала колективізацію — створення великих колективних господарств на основі 20 % селянських дворів. Малось на увазі, що сільськогосподарська продукція зросте на 150%. Згодом колективізація мала охопити майже всі селянські господарства, відтак ліквідувавши «шкідливий буржуазний вплив» приватної власності.

У плані фактично ставилася мета перетворити всю робочу силу села, а також міста на робітників державних підприємств. Тому у Сталіна визріла думка про кардинальну зміну вектора залежності: не держава мусила залежати від значної кількості неконтрольованих індивідуальних селянських господарств, а сконцентровані у великі спільні господарства селяни мусили перебувати в залежності від державних структур. До того ж у сталінських планах колективізація — це не тільки зручний засіб забезпечення зростаючого населення міст та армії продовольством, а промисловості — сировиною і робочою силою. Розлючений непокірністю селян, яку він назвав «саботажем», Сталін вирішує, що для виконання п'ятирічки над селянством необхідно встановити як економічний, так і політичний контроль. Відтак без усякої попередньої підготовки він наказує розпочати рішучу кампанію «суцільної колективізації». Трагедія колективізації вимірювалася мільйонами людських доль. Депортація «куркулів» з України набула величезних масштабів. У 1932 р. колгоспи об'єднували майже 70% селянських господарств, 80% посівних площ республіки. Останню крапку в епопеї колективізації було поставлено в сумнозвісному 1937 p., коли в УРСР налічувалося 27,3 тис. колгоспів, які об'єднували 96,1% селянських дворів і обробляли 99,7% посівних площ.

За привабливим, на перший погляд, фасадом колгоспного ладу напочатку 30-х років визрівала трагедія — спустошливий голод, жертвами якого стали мільйони.

24.Економічні реформи в 60-ті роки та причини їх згортання.

Три надпроекти М. Хрущова — освоєння цілини, розширення посівів кукурудзи, програма з тваринництва (догнати та випередити США у виробництві м'яса, масла та молока) не дали очікуваних результатів. Водночас у кожній з них було багато привабливого. Ірраціональними їх робили, як правило, масштаби, методи, терміни виконання.

Наприкінці 1963 р. М. Хрущов, усвідомивши безперспективність своїх спроб забезпечити стійке зростання сільського господарства, зробив крутий поворот в аграрній політиці партії, а можливо, і крок на шляху демократизації системи управління. Рішення двох пленумів ЦК КПРС (грудень 1963 р. та лютий 1964 р.) заклали основи курсу на інтенсифікацію сільськогосподарського виробництва. Але ліміт часу, що відвела Хрущову історія, через кілька місяців був вичерпаний.

У жовтні 1964 р. на пленумі ЦК КПРС М. Хрущова звільнили від обов'язків першого секретаря ЦК і голови Ради Міністрів СРСР. Його дії були кваліфіковані як волюнтаристські, що заперечували принцип колективного керівництва.

Економічні реформи в 60-ті роки та причини їх згортання.Обраний у жовтні 1964 р. першим секретарем ЦК КПРС Л. Брежнєв не сприйняв намагань Хрущова щодо реформування системи управління народним господарством.

На його позначення офіційне суспільствознавство запровадило термін «розвинутий соціалізм». Активно пропагувалася теза, що в суспільстзі, яке вступило в смугу розвинутого соціалізму, поступово зникають майже всі відмінності між людьми — класові, майнові, освітні, національні.

Застій в розвитку СРСР і України спричинений:

1) посиленням адміністративно-командних важелів в економіці після десятиліття хрущовських реформ і неосталінізму в ідеології;

2) нездатністю нового керівництва відреагувати на виклик часу, коли світ вступив у нову фазу НТР;

3) надприбутками, що потекли до СРСР у вигляді «нафтодоларів» після підвищення цін на нафту у світі і дали йому змогу деякий час не тільки «латати дірки» у своїй економіці, а й змагатися з США у військовій промисловості та боротися за «третій світ».

Після усунення М. Хрущова головою Ради Міністрів СРСР став О. Косигін, який розпочав економічну реформу, спрямовану на посилення економічних стимулів у діяльності підприємств та організацій. В Україні на нові методи планування та економічного стимулювання у 1966 р. перейшло 15% підприємств, а в 1970 р. — 85%.

На першому етапі реформа сприяла поліпшенню показників виробництва. Але економіка не позбулася партійного і відомчого диктату. Працівники не відчували себе господарями виробництва. Економічні методи керівництва розчинилися у командно-адміністративних. Економіка й надалі залишалася витратною, екстенсивною.