21. Анатомічні відомості та клініка ураження слухового та вестибулярного нервів.

N. acusticus, vestibulo-cochlearis, слуховий нерв. Має дві порції – слухову, що йде від равлика та вестибулярну, що проводить імпульси від напівколових канальців.

Нерв формується в пірамідці вискової кістки і виходить в порожнину черепа через внутрішній слуховий отвір, разом з VII нервом, а в стовбур мозку входить у мосто-мозочковому куті.

Поблизу від Кортієва органа (равлика) та напівкружних канальців лежать чутливі ганглії – вестибулярний та спіральний, від яких власне і утворюється нерв.

Слухова порція підходить до II нейрону, що розташований у вентральному та дорзальному ядрах слухового нерву, у мості мозку. Волокна II нейрону проходять як по своїй стороні, так і по протилежній (через трапецієвидне тіло) до нижніх горбиків чотиригорбикового тіла та медіальних колінчастих тіл (зоровий горб) – III нейрон. Аксони від зорового горба йдуть у вигляді слухової радіації через заднє стегно внутрішньої капсули у скроневу зону, верхню вискову звивину, звивину Гешля (кірковий центр слуху).

Дослідження слуху включає визначення його гостроти (для встановлення туговухості-глухоти), а також диференційну діагностику кондуктивної та нейросензорної туговухості.

Гострота слуху досліджується шепітною та голосною мовою. В нормі, пацієнт має розрізняти слова, названі цифри шепітною мовою на відстані 5 метрів (вимовлені слова в голос – на відстані 20 метрів).

Для дослідження місця ураження (нейросензорна туговухість – пошкодження Кортієвого органа, ганглію та нерву, що від нього відходить; провідникова чи кондуктивна туговухість – ураження системи слухових кісточок, барабанної перетинки тощо) використовують проби Рінне та Вебера, для чого слугує спеціальний камертон з частотою звучання 256 чи 512 герців. При тесті Вебера камертон встановлюється на вертекс і пацієнт має сказати, де він краще його чує. При кондуктивній туговухості він буде чути його краще у «хворому» вусі, а при нейросензорній буде краще відчуття здоровим вухом. При пробі Рінне досліджується воздушна та кісткова провідність у постраждалому вусі. При кондуктивній глухоті кісткова провідність краще, ніж воздушна, а при нейросензорній глухоті порушена і кісткова і воздушна провідність звуку. Вестибулярна порція VIII нерву бере початок від лібиринту, який складається з маточки (utriculus), мішечка (sacculus) та трьох напівколових канальців (canalis semicircularis), які містять рецепторні клітини, що підтримують баланс. Напівколові канальні розташовані в трьох перпендикулярних площинах: латеральні канальці лежать в горизонтальній площині, а задній та передній перпендикулярно латеральному та один одному. У місці розширення канальців – ампулі лежить утворення – crista ampularis – яке містить рецепторні клітини. А в маточці міститься отолітовий апарат, який позначає положення в просторі. Волокна до рецепторних клітин підходять від вестибулярного ганглію, аксони якого і формують вестибулярну порцію VIII нерву.

При вході в міст мозку, вестибулярна порція контактує з групою вестибулярних ядер (II нейрон): верхнім вестибулярним ядром Бєхтєрєва, латеральним ядром Дейтерса, медіальним ядром Швальбе і нижнім вестибулярним ядром Роллера. Від цих ядер починається низка шляхів, які з’єднують вестибулярну систему з мозочковою, ядрами окорухових нервів, іншими структурами стовбуру, спинним мозком та корою мозку. Точне розташування та хід шляхів достеменно не відомі, але можна вказати на шлях від ядер Дейтерса до альфа- та гама-мотонейронів спинного мозку своєї сторони, від ядер Швальне до нейронів шийного відділу, що контролюють шийні м’язи, від ядер Бєхтєрєва до хробака мозочка (флокуло-нодулярна частина, архіцеребеллум або вестібулоцеребеллум). Інформація, отримана вестибулярною системою, впливає не тільки на орієнтацію в просторі, але й на регуляцію тонусу м’язів, підтримання певних поз.

Основним проявом порушення функції вестибулярної системи є головокружіння – найчастіша після головного болю скарга хворих. До нього звичайно додаються суб’єктивні відчуття порушення рівноваги, зміни ходи, тенденції до падінь. Об’єктивним феноменом, що можна спостерігати, є ністагм, який може бути викликаним крайніми відведеннями очних яблук, слідкуючими рухами очей, або бути спонтанним, при погляді прямо.

Головокружіння прийнято ділити на істинне та не-істинне. Істинне головокружіння характеризується як дискомфортне відчуття руху чи обертання в певній площині (суб’єктивне – коли є відчуття обертання чи руху самої людини відносно оточуючого світу і об’єктивне - відчуття обертання навколишнього світу, об’єктів, предметів коло пацієнта), відчуття провалювання тощо. Не-істинне головокружіння характеризується неприємними відчуттями запаморочення, слабкості, обертання «в голові», відчуттям нестійкості, хитання, притуплення, що супроводжується тривогою (наприклад, ситуаційне головокружіння при клаустрофобії, агорафобії, панічних атаках тощо). Слід достеменно встановити тип відчуттів, кваліфікувати його, бо від цього залежить висновок про прирожу головокружіння.

Пов’язане з ушкодженням вестибулярного апарату головокружіння, як правило, є істинним, супроводжується ністагмом, нудотою, блювотою, змінами артеріального тиску та пульсу, пітливістю, значно посилюється при рухах головою, вимушує пацієнта завмирати, обираючи найбільш спокійне положення.

Прикладом неістинного головокружіння може бути фізіологічний феномен – відчуття головокружіння на висоті чи «морська хвороба» - за рахунок незвичної зорової стимуляції (земля чи підлога знаходяться значно далі звичайного) чи гіперстимуляції вестибулярного та зорового апаратів виникає неузгодженість потоків імпульсів в центральну нервову систему і – відчуття головокружіння.

Для дослідження вестибулярної функції використовують калоричні проби, ністагмографію, випробування на кріслі Барані.